БАРХАТНОЕ МОШЕННИЧЕСТВО

     Оскільки підписів катастрофічно не вистачало, то 21 січня проект постанови про відкликання О. Ткаченка з посади Голови Верховної Ради України було включено до порядку денного і проголосовано депутатами з більшості в Українському домі 21 січня 2000 року. Здавалось, епопея звільнення О. Ткаченка завершилася. Можливо. Але залишилось дуже багато запитань.
     По-перше, чому діючому Голові діючого парламенту відповідно до норм Регламенту не дали можливості виступити із захистом від висунутих проти нього звинувачень? Тут ідеться не про захист О. Ткаченка, а про порядок, мораль і право. Навіть у суді найгіршому злочинцеві слово дають, а тут і О. Ткаченка і А. Мартинюка запросив в Український дім Леонід Кравчук об 11 годині 21 січня, тобто тоді, коли питання про них більшість уже розглядала. А подруге, хто такий депутат Л. Кравчук, щоб запрошувати Голову Вер ховної Ради у музей та ще й під час того, як Голова веде цілком законне засідання Верховної Ради України? Так, вкрай не цивілізовано якось все виходить. Невже започатковуємо сумну традицію? Якщо засівати обманом, то на які плоди можна сподіватися?
     Дуже показовими є звинувачення, висунуті проти О. Ткаченка. Спочатку О. Карпов звинуватив Голову Верховної Ради України у <грубих і систематичних порушеннях Регламенту>, але не зміг навести жодного прикладу. Самого визначення терміну <грубі порушення> в жодному нормагивному акті немає, тому дуже важко відрізнити <грубі> від <негрубих>. Але якщо виходити із норм Конституції, то там перераховано обов'язки Голови Верховної Ради. Якщо Голова їх порушив, то де це зафіксовано? Може, О. Карпов або його колеги зробили з приводу хоча б одного < грубого порушення> хоча б одну заяву впродовж 1998-1999 і вже 2000 року? Немає таких заяв. То про які <грубі> та ще й <систематичні> порушення може йтися?
     Якщо 19 і 20 січня один із лідерів пропрезидентської більшості О. Карпов звинувачував О. Ткачeнка у <грубих і систематичних юрушеннях Регламенту> і вимагав за це увільнити Голову Верховної Ради, то його партнери по більшості, які у цей же час збирали підписи про відкликання цього ж О. Ткаченка, уже не згадували у підписних листах ні <грубих>, ні <систематичних>, а вжили цілком нший термін: <У зв'язку з незадовільною його роботою>. Ось так, і крапка. Була задовільна: упродовж двох років ніхто не висловлював жодної претензії, ніхто не нарікав, не робив заяв і маєш - <незадовільна>. Не менше здивував 21 січня і Геннадій Удовенко - доповідач на музейному зібранні питання <Про відкликання Голови Верховної Ради України>. За Г. Удовенком виходить, що незадовільна робота О. Ткаченка на посаді полягала у <поглибленні конфлікту між Головою Верховної Ради, його першим заступником і виконавчою владою та Президентом України>. Ну, виконавча влада в особі уряду тут, думаю, згадана недоречно, а щодо конфлікту з Президентом, то це і є, гадаю, справжнісінька причина всієї парламентської кризи. І хоч як після президентських виборів О. Ткаченко намагався догодити, як старався уникнути протистояння: насилу переголосував рішення щодо перенесення місця урочистого засідання Верховної Ради України, присвяченого інавгурації, навіть, на мою думку, пішов на явне окозамилювання, бо створив видимість повної присутності народних депутатів у Палаці <Україна> - дав вказівку замість відсутніх розсадити у залі працівників апарату, щоб міжнародна громадськість не бачила порожніх місць. І їх не було. Але ж не були присутніми майже 200 народних депутатів, серед них - найчисленніша фракція комуністів у повному складі! Усе свідчить про те, що після президентських виборів самого протистояння вже не було; воно справді мало місце, але не тепер, а під час президентських перегонів 1999 року. Саме цього і не вибачили, саме за це, очевидно, і переслідують.
     Дуже незграбний вигляд має звинувачення Г. Удовенком Олександра Миколайовича і у <спрямованості на ухвалення популістських законопроектів>, що теж є складовою його незадовільної роботи. По-перше, слово в перекладі з латинської означає <народ>, а саме його і повинні захищати народні обранці; а по-друге, якщо Геннадій Йосипович мав на увазі якісь шкідливі законопроекти, то як їх меншість, керована О. Ткаченком, могла ухвалити без більшості, до складу якої входить фракція Г. Удовенка? Де ж логіка? На такому рівні було побудовано і решту обвинувальної доповіді, що навіть викликало обурення самої більшості і шум у залі; як наслідок - Г. Удовенко вимушений був достроково завершити виступ. Шкода, може ще щось сказав би чоловік.
     І хоча доповідач звинувачував О. Ткаченка у незадовільній роботі, у самій постанові про це не було сказано жодного слова - там знову з'явився термін О. Карпова <у зв 'язку з численними та грубими порушеннями Регламенту>, а далі йшла розшифровка того, що малося на увазі. Саме з таким формулюванням і була прийнята Постанова Верховної Ради України <Про відкликання Голови Верховної Ради України>. До речі, назва постанови е, якнайменше, незграбною у чисто мовному аспекті та недолугою з юридичного боку. З назви постанови незрозуміле, а звідки ж відкликають Голову Верховної Ради України: з відпустки, із санаторію, з відрядження, звідки ж все-такиі Якщо доктори юридичних наук мали на увазі Олександра Ткаченка, то так слід було б і написати: <Про відкликання п. Ткаченка Олександра Миколайовича з посади Голови Верховної Ради України> - було б тоді зрозуміло. А так із назви постанови виходить, що відкликали Голову Верховної Ради України, але ж Голова Верховної Ради - це посада; відкликати можна не посаду, а особу з посади. Бо яким чином можна відкликати посаду, передбачену Конституцією Україниі Постановою Верховної Ради, навіть тоді, коли її приймають у музеї, таке питання не вирішується - для цього потрібно внести зміни до Конституції України. Це популярне пояснення зроблено так, між іншим, особливо для тих, хто в школі зле вчився і невідомо як потрапив до інституту, а тепер внаслідок власного невігластва намагається дурманити цілий народ та ще й дуже прагне керувати ним.

ЛИПА (N 18)

Засідання пропрезидентської більшості в Українському домі 21 січня 2000 року розпочалося з фальсифікації - оголошення го-ловуючим Віктором Медведчуком про прийняття насправді неіснуючої Постанови Верховної Ради України <Про відсторонення від ведення пленарних заодань 20-21 січня 2000 року Голови Верховної Ради України О. Ткаченка та першого заступника Голови Верховної Ради України А. Мартинюка>, у пункті другому якої доручалося ведення пленарних засідань Верховної Ради України заступнику Голови Верховної Ради України В.В. Медведчуку. Саме на основі цієї неіснуючої постанови В. Медведчук фактично самочинно взяв керівництво єдиним законодавчим органом держави - Верховною Радою України - у свої руки.
     Розпочавши свою роботу з цинічної фальсифікації, її завершили не менш брутальною фабрикаціею: для скріплення документів виготовили підроблену гербову печатку Верховної Ради України! Усі рішення, прийняті 21 січня 2000 року в Українському домі, скріплені саме підробленою гербовою печаткою Верховної Ради України! Однак вони засвідчені справжнім підписом В. Медведчука. Ці фальшивки не побоялися здати у протокольний сектор та розіслати їх копії за належністю.

ЛИПА (N 19)

     Таким чином з 21 січня 2000 року в Україні фактично почало діяти два парламенти, і кожен з них мав свою печатку, одна з яких була підроблена. Справжня і підроблена печатки мають немало відмінностей, які добре видно було навіть неозброєним оком; у них різний розмір букв, обриси краю печатки, і навіть у контурах Державного герба є розбіжності.
     У понеділок, 24 січня 2000 року В. Медведчук скликав у Верховній Раді нараду працівників апарату; її було призначено на той самий час, коли таку ж нараду проводив О. Ткаченко. Розмову Віктор Володимирович вів дуже жорстко і оголосив, що всі, хто пішли і підуть на нараду до Олександра Миколайовича та виконуватимуть його вказівки, будуть звільнені.
     Тоді ж працівникам апарату Верховної Ради України було оголошено розпорядження Голови Верховної Ради України NN 45, 46, 47. Цими документами увільнялися та відсторонювалися із займаних посад кілька відповідальних працівників та фактично покладалося керівництво Секретаріатом і Господарським управлінням Верховної Ради України на заступника Голови В. Медведчука. Цікаво, що під цим документом було надруковано: <Заступник Голови Верховної Ради України В.В. Медведчук>. А 26 січня Голова Верховної Ради України О. Ткаченко видав розпорядження N 50, в якому записано:
     <Відповідно до статті 88 Конституції України та статті 4.3.9. п. 4 Регламенту Верховної Ради України, розпорядження заступника Голови Верховної Ради України В.В. Медведчука NN 45, 46, 47 від 22 січня 2000 року, та ? 80 від 22 січня 2000 року за підписом О.М. Карпова відмінити>.
     У парламенті штучно і добре продумано створили дику ситуацію: прості технічні працівники не знали, кого їм слухати і куди йти - їх зробили заручниками у політичних інтригах. Об становку нагнітали не просто так, а щоб під її шумок усунути небажаних, передусім тих працівників, хто в силу своєї порядності та службового досвіду не змогли б піти на підлог, які тим самим стояли на заваді парламентським шахраям і фальсифікаторам.
     Однією з перших було звільнено (і теж за власним бажанням) людину, у сейфі якої постійно зберігалася печатка Верховної Ради України і яка віддала її Олександрові Ткаченку на його вимогу 20 січня 2000 року, що й змусило нечестивців вдатися до небаченого в цивілізованому світі - підробки головної печатки парламенту своєї країни!
     Виготовлення фактично фальшивих печаток - теж досить цікавий процес. Оскільки з 20 січня печатки були у Голови Верховної Ради України, то нове керівництво вирішило виготовити нові. 26 січня 2000 року на номерному бланку Секретаріату Верховної Ради України за підписом завідуючого загальним відділом Верховної Ради України В. Яницького було написано листа на ім'я начальника управління адміністративної служби міліції ГУ МВС у м. Києві О.і. Савченка щодо надання дозволу <на виготовлення на гумовій основі трьох печаток замість існуючої>. У листі не називалася жодна причина таких дій, тобто провокувалася ситуація виготовлення другого комплекту печаток парламенту України. і кимі Завідуючим загальним відділомі Нагадаю, що завідуючий загальним відділом за своїми функціональними обов'язками і правами не уповноважений підписувати листи Секретаріату Верховної Ради України. Це можуть зробити лише його керівники, Голова або заступники Голови Верховної Ради України. Сам В. Яницький визнав, що на нього здійснювався шалений тиск аби примусити його до протиправних дій. Цікаво, кимі Безпосередні начальники В. Яницького - керівник Секретаріату Верховної Ради Л.Є. Горьовий та його заступник Л.Г. Шараєв цього робити не могли, і не робили, очевидно, саме тому їх поспішно увільнили із займаних посад. Залишається лише троє потенційних <натискувачі> - Голова Верховної Ради України О. Ткаченко, перший заступник А. Мартинюк або заступник В. Медведчук. Однак, якщо виходити з того, що на музейному зібранні Голову Верховної Ради і його першого заступника <відкликали>, то залишається... хто?
     Ото ж бо. То хто ж з них організував <шалений тиск> і змусив підписати протиправний в усіх відношеннях документ? До речі, його в ГУ УМВС Києва відправили на сфабрикованому бланку Верховної Ради України, виготовленому на копіювальному апараті - сам оригінал бланку, N 000193, зберігається в О.М. Ткаченка і має не чорний, а синій колір! Виходить, що той, хто <тиснув>, сам боявся підпи- сувати такий лист - знав добре, чим це пахне, тому й <підста- вив> В. Яницького, якого, до речі, звільнили з роботи 14 лютого 2000 року - на третій день після того, як він офіційно, по акту, прийняв від О. Ткаченка справжні три печатки Верховної Ради України! Мавр зробив свою роботу. Ось така мораль.
     Хочу підкреслити - я нікого не звинувачую і нікого не називаю злочинцем - це справа прокурора і суду, однак мені буде дуже прикро, якщо тінь підозри впаде на абсолютно непричетних до зла, чесних і порядних депутатів, особливо тих, прізвища яких стали об'єктом для маніпуляцій і шахрайства. Однак ця обставина є лише додатковим фактором на користь проведення негайних слідчих дій, результати яких повинні покласти край невизначеності ситуації. Засідання депутатів в Українському домі 21 січня 2000 року має немало пооблем із законом, тому не безпідставною є підозра у його липовому характері. Липовими, тобто сфальсифікованими, є і немало документів, створених у лавах пропрезидентської більшості. Липові рішення скріплювалися такою ж липовою печаткою, тому є підстави гадати, що з настанням тепла над Верховною Радою України кружлятиме дуже велика кількість бджіл - злетяться на сильний запах липи. Правда, один підпис на липових документах справжній - невже головного пасічника?

НАСЛІДКИ (N 19)

Кожен початкуючий адвокат і навіть не дуже досвідчений юрист знає, що порушення юридичної процедури робить незаконним прийняте рішення. Під час засідання пропрезидентської більшості в Українському домі 21 січня 2000 року не лише юридична процедура була порушена, а була оголошена прийнятою Постанова Верховної Ради України <Про відсторонення від ведення пленарних засідань 20 та 21 січня 2000 року Голови Верховної Ради України О.М. Ткаченка та першого заступника Голови Верховної Ради України А.і. Мартинюка>, якої не існувало у природі. На цій неіснуючій <постанові> головуючий на засіданні заступник Голови Верховної Ради України В. Медведчук побудував усю подальшу роботу. Проект такої постанови існує, але це проект, а не постанова. і цей,брутально сфальсифікований документ, та й то у ксерокопії, а не в оригіналі, здали у протокольний сектор Верховної Ради України для реєстрації, як прийнятий законодавчий акт!

Закінчення

----------------
Na glawnuju stranicu / To main page
W nachalo razdela
Sinonimy kl`uchewyh slow: cob1819
Counter:

.
(Wystawit` kak: / To expose as: http://aravidze.narod.ru/s2/cob1819.htm , http://www.geocities.com/sekirin1/s2/cob1819.zip . )
Po pros`be komandy poddervki ot www.hotlog.ru:
http://www.hotlog.ru/cgi-bin/hotlog/buttons.cgi