Людина, що викликала повагу
і симпатію
М. С. Бродин
Про О.С.Давидова я вперше почув, ще будучи студентом
Р/-ГО курсу Львівського університету на одному з факультетсь-
ких семінарів. На ньому обговорювались роботи з фізики кри-
сталів, і як новий напрям, що розвивався в Києві, відзначались
екситони. Мені пригадується, що на цьому семінарі був при-
сутній також А. Лубченко, який роком раніше закінчив
Львівський університет і навчався в Києві в аспірантурі саме під
керівництвом О. Давидова. В кулуарах семінару він розказував
про своє перебування в Києві, про О. Давидова і його нова-
торські теоретичні роботи.
Після закінчення в 1953 р. університету я поступив в
аспірантуру інституту фізики АН УРСР в оптичний відділ ь6
(пізніше він став називатись відділом фізики кристалів), який
очолювала А.Ф. Прихотько, тоді - член-кореспондент АН
УРСР. Вона і стала моїм науковим керівником.
Тематика відділу в той час була повністю присвячена
низькотемпературній спектроскопії молекулярних кристалів,
орієнтованій на встановлення особливостей оптичних спектрів
кристалів по відношенню до спектрів ізольованих молекул.
ідеологічною основою цих досліджень була нещодавно розвину-
та О.Давидовим теорія молекулярних екситонів, і саме під ку-
том зору пошуку екситонних проявів в спектрах велись експе-
рименти. На слуху у всіх було так зване <давидовське розщеп-
лення> як основна ознака появи екситонів. Вимірювання
спектрів поглинання в поляризованому світлі були, в основному,
БРОДИН Михаип Семенович - (ризик-жспериментатор, ака-
деммк НЛН Украйни директор Инсттута (ризики НАН Хкраи-
ньі Кмев. Украйна
59
скеровані на спостереження такого розщеплення та визначення
його величини. Самого Олександра Сергійовича в Києві вже не
було, роком раніше за відомою урядовою постановою він був
переведений до Москви (до Обнінська) для роботи по ядерній
програмі. Проте в стінах інституту і особливо в оптичному
відділі був присутній його дух, була свіжа пам'ять про нього, а
опублікована в 1951 р. ним монографія <Теория поглощения
света в молекулярньїх кристаллах> була настільною книгою всіх
співробітників і аспірантів оптичного відділу. Пам'ятаю, що в
першій розмові зі мною по вступі до аспірантури Антоніна Фе-
дорівна Прихотько коротко розповіла про тематику відділу і
вручила мені цю книжку зі словами: <Це перше, що ви повинні
вивчити>.
Таким чином, ще до мого особистого знайомства з Олек-
сандром Сергійовичем, що відбулося дещо пізніше, він проник в
мою свідомість як людина з ореолом слави, живий класик, фун-
датор цілого нового напряму. Перші роки по його від'їзді з
Києва Олександр Сергійович, очевидно, був сильно завантаже-
ний роботою в області ядерної фізики і на якийсь час змушений
був зменшити свою активність в області фізики кристалів, не
мав змоги бувати в Києві. Зв'язок з ним підтримувався через
його аспірантів, що залишились в Києві, поїздками наших
співробітників до Москви тощо. Проте він жваво цікавився хо-
дом експериментальних досліджень з екситонної тематики в
Києві, результатами цих досліджень. Серед інших такі результа-
ти появились в другій половині 50-х років при вимірюваннях
інтенсивності низькотемпературного екситонного поглинання і
дисперсії показників заломлення.
Як уже відзначалось, основною ознакою екситонів в моле-
кулярних кристалах є наявність давидовського розщеплення,
тобто різного спектрального положення резонансів для двох ха-
рактерних поляризацій світла (наприклад, вздовж і перпендику-
лярно моноклінній вісі кристала). Для встановлення такого роз-
щеплення і визначення його величини досить було сфотографу-
вати спектр в поляризованому світлі, не вимірюючи
60
інтенсивності окремих смуг. Такі дослідження умовно назива-
лись <якісними>. Але логічно було очікувати наявності якихось
особливостей характеру затухання і дисперсії показника залом-
лення в області екситонних смуг. Для з'ясування ситуації не-
обхідно було провести кількісні вимірювання інтенсивності кон-
турів екситонних смуг і дисперсії показника заломлення п(а>) в
них. Такого тип)7 дослідження почали активно, проводитись в
середині 50-х років, і автор цих рядків мав до них пряме
відношення. Об'єктами досліджень на початковому етапі були
обрані кристали поліциклічного ряду: стільбен, толан, дифеніл.
Пізніше вони розповсюдились на кристали антрацену, 1,2-
бензантрацену та деякі неорганічні напівпровідникові кристали,
інші кристали поліциклічного ряду.
Треба сказати, що в процесі <кількісних> експерименталь-
них досліджень екситонних спектрів виникли деякі нові обста-
вини, які викликали інтерес у теоретиків, в тому числі і у Олек-
сандра Сергійовича. Мова йде про спостереження особливостей
характеру низькотемпературного поглинання та дисперсії світла
в околі екситонних смуг, що були виявлені на основі експери-
ментальних даних. В 1957 р. автором цих рядків і М.Соскіним
при детальному вимірюванні інтенсивності екситонного погли-
нання та дисперсії показника заломлення всередині екситонних
смуг молекулярного кристала 1,2-бензантрацену було встанов-
лено грубе порушення класичних дисперсійних співвідношень
Крамерса-Кроніга, що має місце при низьких температурах.
Пізніше таке порушення було виявлено також у випадку криста-
ла антрацену, напівпровідникового кристала СД5 та ін.
Невдовзі нами був встановлений факт немонотонної за-
лежності від товщини зразка інтенсивності низькотемпературно-
го поглинання кристала антрацену в області його екситонної
смуги, не пов'язане із звичайною інтерференцією світла. Саме в
той час С.Пекар теоретично показав, що в області екситонного
поглинання можуть виникати так звані додаткові аномальні
світлові хвилі, викликані просторовою дисперсією. Таким чи-
ном, спостережені експериментальні аномалії логічно було при-
61
писати ефектам просторової дисперсії, а саму їх наявність роз-
глядати як експериментальне підтвердження теорії.
В цей період (1959-1962 рр.) Олександр Сергійович
декілька разів приїздив до Києва і, звичайно, відвідував
інститут і наш відділ. Тоді і відбулись мої особисті зустрічі з
ним. Олександр Сергійович дуже зацікавився результатами на-
ших експериментів, детально з ними ознайомився, тривалий час
проводив в лабораторії, вникав в особливості експеримен-
тальних методик, дискутував. В цих контактах відкрились ос-
новні його риси як вченого і людини, що викликали повагу і
симпатію. Я б сформулював це так: непересічний талант і мас-
штабність, природність і відсутність всякої пози, доступність і
доброзичливість. Вже після першого контакту з ним зникала
скованість, що звичайно виникає перед великим авторитетом,
появлялось відчуття внутрішньої свободи і <легкості>.
Саме тоді, в кінці 50-х років, Олександр Сергійович вже
подумував про повернення до Києва, що і здійснилось в
1963 році. А тим часом він працював завідуючим кафедрою на
фізичному факультеті Московського держуніверситету і жив у
Москві. В той час я підготував свою докторську дисертацію, і
Олександр Сергійович погодився виступити одним з офіційних
опонентів. Пам'ятаю, що я приїхав з дисертацією до Москви, і
він прийняв мене вдома, в професорському корпусі МДУ, дав
багато цінних порад щодо акцентів при трактуванні експери-
ментів та ін.. Зокрема, предметом обговорення з ним тоді і
раніше було питання, пов'язане з величиною резонансного роз-
щеплення в кристалі антрацену. Справа в тому, що перші дані
по спостереженню і вимірюванню такого розщеплення були от-
римані раніше для кристалів нафталіну і бензолу. Слід зазначи-
ти, що ці кристали характеризуються малими значеннями ди-
польних моментів електронних переходів, виявили й невеликі
значення резонансного розщеплення. Важливо було отримати
спектральні підтвердження наявності екситонів у показовіших
кристалах, з сильним дипольно-активним поглинанням, де резо-
нансне розщеплення повинно б бути великим, пропорційно до
62
сили осциляторів електронного переходу. Яскравим прикладом
такого кристала є антрацен, інтенсивність електронного перехо-
ду якого є виключно висока.
Антрацен - моноклінний кристал з двома молекулами в
елементарній комірці, його смуги поглинання розташовані в
ближньому ультрафіолеті. Станом на кінець 50-х років було
опубліковано кілька робіт, виконаних в різних лабораторіях,
зокрема в інституті фізики в Києві, де були наведені виміряні в
поляризованому світлі низькотемпературні спектри поглинання
кристала антрацену в області першого (найнижчого) синглетно-
го електронно-коливного переходу. Однак отримана в цих робо-
тах величина давидовського розщеплення виявилася занадто
низькою: 20-30 см"1. Це було незрозумілим, ставило під сумнів
теорію, а том)' турбувало і Олександра Сергійовича, і нас, ек-
спериментаторів, оскільки згідно з теорією для квантового пере-
ходу з силою осцилятора, яка є характерною для антрацену, це
розщеплення повинно б було бути на порядок більшим -
близько 250 см"1. Могла виникнути підозра про недостатність
теорії. Отже, питання про величину резонансного розщеплення
&а) рез в антрацені носило принциповий характер.
Автор цієї статті разом з С. Марісовою звернув увагу на те,
що при гранично великому поглинанні, а вірніше - великій
екстинкції низькоенергетичної компоненти давидовського дуб-
лета (й-смуги) важливо забезпечити строгу орієнтацію
світлового вектора паралельно до вибраної Ь-осі. Вже незначне
(в 1-2Ї) відхилення від цієї орієнтації спричиняє <прорив> дру-
гої хвилі звичайного двозаломлення і до <засвітлення> нею
досліджуваної компоненти спектра. Це, своєю чергою, деформує
контур вимірюваної Ь-смутті й ефективно наближує її максимум
до максимуму д-смуги, другої компоненти давидовського дубле-
та, тобто зменшує вимірювану величину До) рез.
Щоб виключити помилку <засвітлення>, у схемі експери-
ментальної установки замість одного було застосовано два пара-
лельно орієнтованих поляризатори, розташованих до і після
кристала. Виміряні при таких умовах строгої поляризації криві
63
поглинання зразу показали, що реальне значення Дорез в антра-
цені є набагато більшим від наведеного в попередніх роботах і
дорівнює для чисто електронного переходу 220 СМ"'1. Таким чи-
ном, усунення експериментальної помилки, що, очевидно, була
присутня в попередніх роботах, дало результат, який узгоджу-
вався з теорією. Олександр Сергійович, ознайомившись з цим
результатом, був дуже радий.
По переїзді до Києва О.С.Давидов очолив теоретичний
відділ в інституті фізики і разом із своїми співробітниками та
аспірантами практично повністю зосередився на екситонній
проблематиці. Його роботи того періоду, зокрема пов'язяні з
врахуванням поляритонних ефектів в спектрах поглинання і
люмінесценції, з розрахунком структури екситонних зон, що
було проведено на моделі кристала антрацену, мали істотній
вплив на експериментальні дослідження, сприяли постановці
нових експериментів. Олександр Сергійович став душею і ос-
новною рушійною силою регулярних твердотільних семінарів,
що завжди збирали велику аудиторію, сам часто виступав з
цікавими доповідями на них. До речі, ці семінари з його участю
і тісні контакти його з експериментаторами інституту фізики
продовжувались і після його переходу до новоствореного в
1966 році інституту теоретичної фізики, де він згодом став ди-
ректором.
Хотілось би відзначити декілька характерних рис О. Дави-
дова як вченого і людини. Перш за все - це його колосальна
працездатність і динамізм в роботі. Це яскраво проявлялось в
його здатності оперативно переключатись на нові проблеми, в
стислі строки освоювати великий масив інформації в цих на-
прямах і зрештою творити свою оригінальну теорію з вагомими
нестандартними результатами. Так було при його пере-
орієнтації з екситонної фізики на теорію атомного ядра, а
пізніше знову з екситонної проблематики на теорію солітонів, на
процеси енергопередачі в живому біологічному середовищі та
ін.
64
Мені доводилось одночасно з Олександром Сергійовичем
відпочивати в санаторії <Конча-Заспа>. Була сніжна зима.
Олександр Сергійович щоденно виходив на тривалі лижні про-
гулянки. Часто кликав мене в компанію і я з труднощами вит-
римував його високий темп. Він до мінімуму обмежував
кількість призначених лікарських процедур і багато працював.
На моє зауваження, про недоцільність на відпочинку займатись
фаховою справою він відповідав, що найкращий відпочинок для
нього - це сама робота.
Загальновідома його висока оперативність і результатив-
ність в роботі. Я був свідком випадків, коли в певний день з ним
обговорювались нові експериментальні результати, можливе їх
трактування, а наступного дня він приносив готовий текст статті
зі своїм поглядом на обговорюване питання.
Олександр Сергійович не терпів зайвого формалізму,
вирішував питання, з якими до нього звертались, швидко і одно-
значно. Свого часу М.Т. Шпак розповідав мені історію свого
вступу до аспірантури іФ. Після закінчення в 1952 році
Чернівецького університету він був рекомендований обкомом
партії на комсомольську роботу і відряджений до Києва для по-
годження з вищими інстанціями. Йо.\іу не дуже хотілось
пов'язувати своє життя з комсомольсько-партійною роботою, а
було бажання працювати за фахом. Тоїліу, будучи в Києві, він
зайшов до інституту фізики, щоб вияснити можливість наступ-
ного року поступати сюди в аспірантуру. Попав до О. Давидова
як заступника директора, виклав йому суть питання. Олександр
Сергійович, вислухавши його, врл-чив йоліу аркуш паперу і до-
сить рішучо сказав: <Нічого вам втрачати рік, тут же пишіть
заяву і поступайте в цьому році. і не гайте часу, бо скоро поч-
нуться вступні іспити>. Марат Терентійович. трохи повагав-
шись. так і вчинив.
Олександр Сергійович був вольовою людиною з великою
витримкою. ілюстрацією цього, зокрема, може служити факт,
про який він якось розказував. Відправляючись в клініку Амо-
сова на складну хірургічну операцію грудної клітки, він нічого
65
не сказав про це дружині і дітям, щоб їх не хвилювати, а про
операцію повідомив їм лише після її успішного проведення'.
Про масштаб людини, значимість її діянь можна судити з
тих вражень, які вона справляє в своєму оточенні, і не лише
близькому, з оцінок інших людей спорідненої сфери діяльності.
Про Олександра Сергійовича доводилось чути від багатьох
відомих вчених лише відгуки позитивні, висловлювання поваги
до нього як вченого і людини, високі оцінки його наукових здо-
бутків. Пам'ятаю, що в своїх приїздках до Києва Нобелівський
лауреат академік О.М. Прохоров, як правило, відвідував
інститут теоретичної фізики, щоб зустрітись і поспілкуватись з
Олександром Сергійовичем, проявляв великий інтерес до його
досліджень, високо оцінював його результати.
В червні 2002 р. у Львові відбулась міжнародна конфе-
ренція <Електронні процеси в органічних матеріалах>. На
засіданнях і в кулуарах конференції нерідко згадувалось ім'я
О.С. Давидова. В одній з кулуарних розмов польські колеги зга-
дували про свої враження від Олександра Сергійовича на одній
із наукових конференцій, в якій він брав участь. Перш за все,
відзначався високий рівень його доповіді, активність в дис-
кусіях. Але не менше враження викликала його молодеча рух-
ливість, зокрема, його щоденні ранкові зарядки та пробіжки.
Справді, Олександр Сергійович був яскравою у всіх
відношеннях особистістю, крупним вченим, талановитим педа-
гогом. Таким він залишиться в пам'яті всіх, хто його знав, хто
мав щастя з ним спілкуватись.
Насправді, за свідченням дочок О.С. Давидова, це не досить точно. Олек-
сандр Сергійович <тримав в секреті> лише факт свого медичного обстеження, з
якого стала очевидною необхідність хірургічного втручання. Про саму ж опе-
рацію, її можливі наслідки, а також час
члени родини прекрасно знали і знаходи-
лись у постійному контакті з М.М. Амосовим, (Прим. редактора.)
66
