Мои контакты с А.С. Давыдовым
Ю. Г. Птдшинский.
К сожалению, мне не довелось сотрудничать с Алексан-
дром Сергеевичем по науке, однако в моей памяти сохранились
яркие и приятные впечатления от контактов с ним как педаго-
гом, заместителем директора Института физики, членом Учено-
го совета института и, наконец, как отдыхающим в Конче-Заспе.
В 1949-50 гг., будучи студентом Киевского университета, я
слушал лекции Александра Сергеевича и сдавал экзамены по
термодинамике и электродинамике. Лекции были блестящими, а
Александр Сергеевич оказался очень демократичным и либе-
ральным преподавателем. Его демократизм проявлялся в том,
что студентам было позволено совершенно свободно выяснять
во время лекций любые вопросы, касающиеся предмета, а либе-
рализм проявлялся во время экзаменов. Для нас было новым,
непривычным и очень приятным то, что Александр Сергеевич
позволял на экзамене пользоваться учебниками. Однако это не
означало, что оценка знаний студента была необъективной. Если
знание предмета было неглубоким, а ответы на экзаменацион-
ные вопросы были почерпнуты из сиеминутного просмотра со-
ответствующего места в учебнике, то Александр Сергеевич это
мгновенно вьгявлял.
В 1951 г. я был принят в аспирантуру Института физики и
контактировал с Александром Сергеевичем как заместителем
директора института. Запомнились два типа таких контактов.
Во-первых, Александр Сергеевич очень обстоятельно беседовал
с вновь принятыми аспирантами, рассказывал о научных на-
правлениях института и советовал, в каком из этих направлений
ПТУШИНСКПЙ Юрий Григорьевич - физик-экспери^ентатор,
член-корреспондент НАН Украины, заведующий отделом
Института физики НАН Украины Киев, Украина
234
работать. Во-вторых, Александр Сергеевич, будучи теоретиком,
тем не менее, строго контролировал распределение поступаю-
щих в институт приборов. В частности, он дал мне разрешение
на получение немецкого тестера (хорошего, но весьма простого
прибора), только обстоятельно выяснив, как и зачем я буду его
использовать.
После длительного пребывания в Обнинске и Москве в
1964 г. Александр Сергеевич возвратился в Киев и возглавил
отдел теоретической физики Института физики. Мои воспоми-
нания об этом периоде связаны с участием Александра Сергее-
вича в работе Ученого совета Института физики, членом которо-
го он довольно долго оставался и после перехода в Институт
теоретической физики. Запомнились прекрасные научные док-
лады Александра Сергеевича, иллюстративный материал к ко-
торым, кстати, он готовил собственноручно. Запомнилась прин-
ципиальность позиции Александра Сергеевича по обсуждаемым
научным вопросам и прямота изложения этой позиции. Так, в
60-70 г. г. в Институте физики предпринимались попытки созда-
ния и исследования химических лазеров. Александр Сергеевич
был принципиальным противником этой работы и прямо в та-
ком духе высказывался. Время показало, что он был прав. Пом-
ню, как на моей докторской защите он очень твердо попросил
иногороднего оппонента сократить хвалебные высказывания по
поводу качества диссертации.
В заключение поделюсь впечатлениями о контактах с
Александром Сергеевичем во время отдыха в санатории. В 80-х
годах мне посчастливилось попасть в одну смену с ним в сана-
тории Конча-Заспа. Александр Сергеевич недавно перенес
сложную операцию и, тем не менее, очень активно занимался
спортом, привлекая и меня к этому. Поскольку дело было в ап-
реле, то купание было возможно только в бассейне. Александр
Сергеевич регулярно проплывал большие расстояния, а, выйдя
из бассейна, делал интенсивные физические упражнения. Он
также совершал длительные пешие прогулки по парку санато-
рия, настаивая, что частота ходьбы должна быть более 120 ша-
235
гов в минуту. Хотя я являюсь любителем настольного тенниса,
он меня уговаривал сыграть с ним в бадминтон и, конечно,
обыгрывал с плохо скрываемым удовольствием. Он особенно
радовался, когда запускал волан на мою сторону под самую се-
точку, откуда отбить его было практически невозможно. Все это
он проделывал с большим азартом.
Как я уже отметил, мне не пришлось общаться с Алексан-
дром Сергеевичем часто, воспоминания мои носят отрывочный
характер и не касаются его научной деятельности. Однако и те
немногие контакты, о которых я рассказал, вызвали чувство
глубочайшего уважения к Александру Сергеевичу Давыдову как
выдающемуся ученому и педагогу, принципиальному, прямому,
честному и доброжелательному человеку. Таким Александр
Сергеевич навсегда сохранится в моей памяти.
236
Підтримка фізики живого
С. П. Сітько
Без сумніву, Олександр Сергійович Давидов є одним з ко-
рифеїв природознавства ХХ-го століття: На його працях,
підручниках, монографіях та в спільній науковій роботі вихову-
вались покоління фізиків не тільки колишнього Радянського
Союзу, але й світу. З іменем академіка Давидова пов'язані сьо-
годнішні наші уявлення в царині теоретичної ядерної фізики,
фізики твердого тіла. Широко також відома <Давидовська
солітонна модель> роботи м'язів.
Але тут я хотів згадати про заслуги Олександра
Сергійовича в підтримці нового напрямку в природознавстві,
започаткованого саме українськими вченими, - фізики живого.
Ми відчували цю підтримку на всіх етапах її становлення. При
цьому це була підтримка не тільки з теоретичного та ор-
ганізаційного боків (участь в роботі семінарів, підтримка на
засіданні Президії АН УРСР 3 листопада 1982 року, де прийма-
лось рішення по нашому відкриттю, тощо). Олександр
Сергійович приймав безпосередню участь в експериментальних
дослідженнях (зокрема, так званого <ефекта Руденка>), в яких
вдалося довести електромагнітну природу китайських ме-
ридіанів людини і започаткувати світло-екситонну модель пере-
дачі по них спадкової інформації. Було майже сюрреалістично
СИТЬКО Сергей Пантелеймонович - физик-жспериментатор,
доктор <ризико-математических наук, директор Научно-
і^сспедоватепьского центра квантовой медицини <Відгук>
МОЗ Украиньї. Киев, Украйна
237
спостерігати, як два академіка - Олександр Сергійович Дави-
дов та Соломон ісаакович Пекар - немов діти підстрибували,
взявшись за руки, висловлюючи своє захоплення результатами
дослідів.
Величезна заслуга О. С. Давидова і в захисті приоритету
української школи в цих дослідженнях, зокрема, у відстоюванні
нашого незаперечного авторства у створенні нової медицини,
яка пізніше отримала назву <квантова медицина> і стала базува-
тись на фундаментальних уявленнях про природу життя, які дає
фізика живого. В процесі розгляду нашої заявки на відкриття
<Прояв власних характеристичних частот людського організму>
з приоритетом від 22 травня 1982 року Державний комітет
СРСР в справах відкриттів та винаходів послав до Києва групу
незалежних експертів - московських фахівців, які були вражені
побаченим у наших наукових лабораторіях та клінічних базах і
засвідчили наш приоритет у відповідних протоколах. Та це не
перешкодило їм, повернувшись до Москви, внести наші резуль-
тати в свою заявку на відкриття.
З того часу справа про приоритет тягнулась аж до 25 жовт-
ня 1988 року, коли голова Державного комітету СРСР з науки та
техніки (ДКНТ) Б. Л. Толстих своєю Постановою ь 376 ор-
ганізував Експертну комісію по заявках на відкриття київських
та московських вчених. Очолював комісію Президент Академії
медичних наук СРСР, а єдиним членом комісії від України був
О. С. Давидов. Зрозуміло, що в цій ситуації Московський
істеблишмент робив усе можливе, відстоюючи претензії наших
опонентів, проте незаперечні наші докази, з одного боку, і стійка
позиція академіка Давидова, з другого, поставили крапку над
<і> - в решті решт, приоритет відкриття офіційно залишився за
Україною. Щоб продемонструвати позицію Олександра
238
Сергійовича в цьому питанні, приводжу фотокопію його ос-
таннього листа з цього приводу в Держкомітет:
Председатели Государственного
комитета СССР по делам откры-
тий и изобретений
тов. НДЯШКОВУ И.С.
Глубокоуважаемый Иван Семенович!
Чтобы не затягивать и дальше уже и так затянувшееся
утверждение в качестве открытий бесспорно интересных и
приоритетных для страны исследований, я подписал передан-
ное мне Заключение по рассматриваемым двум заявкам, хотя
комиссия и не прислушалась к моей рекомендации относитель-
но уточнения формулы открытия Н.Д. Девяткова и др. Я про-
должаю считать, что формулировка этого открытия в большей
степени нуждалась в уточнении, чем открытие С.П. Ситько и
др. Это помогло бы избежать недоразумений при попытке
воспроизвести результаты открытий по их описаниям.
АКАДЕМИК АН УССР
ДАВВДОВ А.С.
Від імені засновників фізики живого та квантової
медицини і від імені десятків тисяч врятованих хворих низько
вклоняюсь пам'яті Великої Людини.
239
Від книжки - до людини
М. В. Ткач
Коли вирішуєш працювати в науці по-справжньому, життя
завжди відгукується на це тим, що дарує зустрічі з людьми та-
лановитими, небуденними - з людьми, які творять цю науку.
Такі зустрічі випали й мені, і незабутніми з них були зустрічі з
академіком Олександром Сергійовичем Давидовим. Почалося з
книжки. Ще студентом я захоплювався квантовою механікою і
не оминав жодного з підручників, які виходили в цій галузі. При
кожній нагоді купував їх для власної бібліотеки. Так я вперше
придбав <Квантовую механику> О.С.Давидова, яка щойно
з'явилася в 1967 році. З прочитанням цієї книжки й відбулося
моє перше заочне знайомство з Олександром Сергійовичем. З
того часу ця книжка завжди зі мною - і в студентські, і в
армійські роки, і впродовж усієї моєї самостійної наукової робо-
ти вона - як добрий товариш у моїй хаті.
Знайомство продовжилося у 1968 році, коли з'явилася нова
праця О.С.Давидова - <Теория молекулярньїх зкситонов>. Цю
працю докладно вивчали на семінарах викладачі кафедри теоре-
тичної фізики Чернівецького, тоді державного, а нині -
національного, університету. До семінарів залучали й
зацікавлених студентів. Серед них, повернувшись після служби
в армії, був і я.
і дотепер збереглося тодішнє враження від цих двох книг:
вони мені дуже подобалися - науковою глибиною,
послідовністю і зрозумілістю викладеного матеріалу. Я сприй-
мав Олександра Сергійовича Давидова як корифея науки, вче-
ного вищого світового класу. Звичайно, з нетерпінням хотів
ТКАЧ Николай Васильович - (ризик-теоретик, доктор физико-
математических наук. ректор Черновицкого національного
университета им. Юрил Тедьковича, Черновцьі, Украйна
240
довідатися, що ж це за людина, побачити, якою вона є в
життіі!
Академіка О.С.Давидова я побачив уперше 1970 року в
інституті теоретичної фізики АН УРСР, коли аспірантом
приїхав до Києва на консультацію до свого шефа професора
А.Ф. Лубченка. У кабінеті Андрія Федоровича я розповідав йо-
му про результати своєї роботи, коли раптом зайшов невисокого
зросту, спортивної постави чоловік, з гладко виголеною голо-
вою, з обличчям, на якому вирізнялися чіпкі і розумні очі. Чо-
ловік швидко привітався і, в енергійному темпі перемовившись
із Андрієм Федоровичем, вийшов. З того, як звертався до нього
А.Ф. Лубченко, я здогадався, що це і був Олександр Сергійович,
а тому з цікавістю спостерігав за ним, подумки зіставляючи ба-
чене із тим уявним образом, який склався в мене від прочитання
його праць. Уява і реальність збіглися.
Згодом мої наукові контакти з інститутом теоретичної
фізики зміцнилися. Свої аспірантські роботи я доповідав на
семінарах в іТФ, якими керував Олександр Сергійович. Готува-
тися потрібно було серйозно і напружено, але атмосфера
семінару була хоч і вимогливою, але й доброзичливою, това-
риською, а часом навіть і веселою. Пам'ятаю такий епізод.
Якось на семінарі, який відбувався у напівовальному залі, я до-
повідав одну зі своїх робіт. Посередині першого ряду сидів ака-
демік О.С. Давидов. Решта співробітників, десь близько тридця-
ти осіб, розташувалися в інших рядах, за ним. Таке розташуван-
ня слухачів семінару було традиційним. Семінар триває, як зви-
чайно. Я доповідаю, трохи хвилююся. У ході доповіді слухачі
запитують мене про певні моменти - я відповідаю. Одне з пи-
тань постало й в Олександра Сергійовича. Я відповів так, як
розумів фізичну ситуацію. Треба сказати, що розумів я п під той
час невиразно, туманно, проте продовжував доповідь. Через
кілька хвилин Олександр Сергійович просить ще раз повернути-
ся до того ж питання, на яке я щойно відповів. У цей момент
юний, тоді ще, мабуть, аспірант, Саша Сєріков (на жаль, вже
покійний), який сидів одразу ж за Олександром Сергійовичем,
241
так собі поблажливо, й я сказав би, навіть по-панібратському,
поплескує академіка по плечу', і досить голосно каже
(російською): <Стареем, Александр Сергеич! Недопонимать
стали...!> Я замовк, шокований несподіваним для мене тоном
звертання до академіка, а сам Олександр Сергійович на це
спокійно відповідає (теж російською): <Да, Саша, зто действи-
тельно непонятно. Давайте подумаєм>. і тут він ще раз ла-
конічно й точно схарактеризував фізичну ситуацію, з чого кар-
тина стала абсолютно ясною усім присутнім. Семінар триває, всі
задоволені й саркастично поглядають на Сашка, ніби кажучи:
<ну як щодо <недопонимания>і!>
У цьому епізоді виявилися дві надзвичайно важливі й при-
кметні риси Олександра Сергійовича - толерантність (він ніби
й не зауважив недоладної репліки Сашка Сєрікова) й увага до
всіх наукових деталей, адже лише повне їх врахування дає
цілковиту ясність картини досліджуваного явища.
Олександр Сергійович Давидов любив їздити на конфе-
ренції. Він був блискучим доповідачем і завжди дуже відкритим
у спілкуванні з колегами. Десь у 70-их роках на базі нашого
університету доволі часто проводили всесоюзні наукові конфе-
ренції з теоретичної фізики. До Чернівців з'їжджалося багато
вченого люду. Можна було послухати знаних і видатних профе-
сорів і академіків, а молоді науковці набиралися досвіду. Коли в
таких конференціях брав участь Олександр Сергійович, він зав-
жди читав ще 2-3 лекції для співробітників і студентів
фізичного факультету. Свіжі новини у фізиці з подання справж-
нього наукового корифея були й цікавими, і корисними. На кон-
ференції Олександр Сергійович приїздив зі своїми молодими
'Важко і не варто сперечатися з автором, проте необхідно зауважити, що
попри всю простоту та щирість взаємовідносин О.С. Давидова з учнями і
співробітниками, вони (взаємини) повністю виключали будь-яке панібратство.
Тому абсолютно не можливо уявити, щоб хто-небудь, навіть такі близькі до
О.С. Давидова люди, як Сашко Сєріков могли собі дозволити дію - в даному
випадку похлопування по плечу, про яке йде мова. (Прим. редактора).
242
тоді співробітниками. Серед них виділялися як талановиті
фізики Валим Локтєв, Юрко Гайдідей та згадуваний вже Сашко
Сєріков. Вадим і Юрко були завжди енергійними, хвацькими,
спортивними, а Сашко, на противагу до них, якось вибивався з
традиційного уявлення про наукову молодь. Меланхолійний,
худорлявий, з кошлатим волоссям і скептичним виразом облич-
чя, він був схожий більш на <хіпаря>-нігіліста. У брежнєвські
часи таку зовнішність нерідко сприймали як виклик суспільному
довкіллю і певні розмови доходили й до Олександра
Сергійовича. Пригадую, як одного разу на конференції, яка про-
ходила в мальовничому куточку Валя Кузьмина в околицях
Чернівців, у перерві наша група молодих науковців стояла й
щось весело обговорювала з академіком Давидовим. Побачивши
нашу компанію, попрямував до нас і Сашко Сєріков. Хтось із
присутніх, у черговий раз, весело прокоментував щось про його
кошлату чуприну. Коли Сашко підійшов уже близько до нас,
Олександр Сергійович зауважив йому: <Саша, вот ребята гово-
рят, что не мешало бьі Вам подстричься>. На що Сєріков, зі
своєю сардонічною посмішкою, відповів: <Александр Сергеич!
Пока растет - пускай растет!> Усі, не виключаючи й Олексан-
дра Сергійовича, весело розсміялися, хоч у відповіді Сашка не
можна було не вловити цілком безпосереднього натяку на свого
учителя, з його завжди гладко виголеною головою. Сам же
Олександр Сергійович по-філософському вичерпав цей епізод:
<Пожалуй, Саша, Вьі правьі. Пускай.> Справді, гострий розум
завжди сусідує з гарним почуттям гумору.
Упродовж свого наукового життя, вже після захисту кан-
дидатської дисертації, я неодноразово зустрічався з Олексан-
дром Сергійовичем. Це спілкування завжди було пізнавальне,
цікаве й корисне. Він завжди виявляв глибокий, невдаваний
інтерес до справ і наукового розвитку кафедри теоретичної
фізики в Чернівецькому університеті. Ніколи не був скупим на
243
поради і дружню підтримку. Тому, коли в 1987 році в іТФ у
Києві я захищав докторську дисертацію, почував себе спокійно
й упевнено, адже вченою радою керував Олександр Сергійович
Давидов - людина об'єктивна й справедлива, яка до того ж
добре знала й мої наукові праці.
Востаннє я бачив Олександра Сергійовича в Чернівцях,
після захисту докторської дисертації Володимира Ґрмакова -
мого колишнього дипломника, а тоді вже - учня академіка
О.С.Давидова. На засідання спеціалізованої ради із захисту док-
торських дисертацій, яка тоді щойно відкрилася у нашому
університеті, Олександр Сергійович приїхав як науковий кон-
сультант Володі. Як завжди, брав жваву участь в обговоренні
дисертації. Наступного дня, у суботу, ми поїхали в Карпати. Бу-
ла чудова сонячна пора. Олександр Сергійович разом з усіма
невтомно блукав мальовничими горами, розповідав про свою
молодість, ділився спогадами про свого наукового учителя
і.Ґ.Тамма, про особливості роботи у воєнні й повоєнні роки. З
великим захопленням розповідав про свої плани написати нову
книгу та про новий цикл робіт, які він розпочав у теорії високо-
температурної надпровідності. Як завжди, з ним було легко й
цікаво спілкуватися...
Сумно, але це була моя остання зустріч з одним із
справжніх корифеїв фізики.
244
Зв'язок теорії і експерименту був
ідеальним
Ті. М. Томчук
З Олександром Сергійовичем Давидовим я познайомився в
1964 році, коли він знову повернувся в інститут фізики АН
УРСР. До того О.С. Давидов працював в нашому інституті в
1945-1953 роках. Перед приходом Олександра Сергійовича до
нашого інституту відбулися такі події. В 1960 році на базі
інституту фізики був створений новий інститут - інститут
напівпровідників АН України. В цей інститут перейшов весь
теоретичний відділ нашого інституту на чолі з його керівником
С.і. Пекарем.
Я на той час закінчив аспірантуру в цьому теоретичному
відділі і підготовив до захисту кандидатську дисертацію. Цілком
природно, що я хотів піти разом з теоретичним відділом. Проте
тодішній директор інституту фізики академік АН УРСР
М.В. Пасічник не захотів мене відпустити. Я залишився в
інституті фізики, і оскільки теоретичного відділу не було, то
мене зачислили в експериментальний відділ (відділ фізичної
електроніки).
З приходом Олександра Сергійовича в інституті фізики бу-
ло знову створено теоретичний відділ. В цей відділ ввійшли як
окремі теоретики, які були до того по експериментальних
відділах, так і учні і аспіранти Олександра Сергійовича. Почав
регулярно працювати теоретичний семінар. Новий теоретичний
відділ займався фізикою твердого тіла і фізикою ядра. Обидва
ці напрямки були в сфері наукових інтересів О.С. Давидова і
відповідали тематиці нашого інституту.
ТОМЧУК. Петр Михайлович - физик-теоретик, член-коррес-
пондент НАН Украиньї, заведующий отделом Института (ри-
зики НЛН Украиньї, Киев. Украйна
245
В 1966 році знову ж таки на базі інституту фізики був
створений новий інститут - інститут теоретичної фізики АН
УРСР. і на цей раз в новий інститут перейшла велика група тео-
ретиків з інституту фізики. Серед них сам О.С. Давидов,
і.П. Дзюб, А.Ф. Лубченко, О.Г. Ситенко, В.П. Шелест та інші.
Олександр Сергійович хоч і перейшов в новий інститут, але за-
лишився на громадських засадах керівником теоретичного
відділу в інституті фізики. Мене, за рекомендацією А.Ф. Луб-
ченка, він назначив своїм заступником. Така ситуація залиши-
лась до того часу, допоки я не захистив докторської дисертації у
1972 році.
З О.С. Давидовим я контактував при складанні наукових
планів і звітів, слухав його виступи на семінарах, школах по
фізиці і конференціях. Тому в мене склалося чітке уявлення про
Олександра Сергійовича як вченого і людину.
Зокрема, на початку моєї адміністративної діяльності, в
мене не було досвіду в складанні всяких рутинних паперів (тих
же наукових планів, звітів) і я звертався до О.С. Давидова за
допомогою. Пам'ятаю, в мене виникали певні труднощі при за-
повненні графи, в якій йшлося про місце впровадження теоре-
тичних результатів. Коли я спитав про це Олександра
Сергійовича, він коротко відповів: <пишіть: місце впровадження
теоретичних результатів: в експериментальних відділах
інституту>.
Відносно діяльності самого О.С. Давидова така відповідь
на сто відсотків відповідала дійсності. Свої результати він зав-
жди детально доповідав в експериментальних відділах. Експе-
риментатори з перших рук отримували необхідні їм формули
для інтерпретації своїх експериментів. Зв'язок теорії і експери-
менту був ідеальним.
Одною з основних рис Олександра Сергійовича була його
величезна працездатність. Він весь час із видимою легкістю
писав статті, огляди, монографії. Якщо мені інколи доводилось
бути в нього вдома ввечері, то я завжди заставав його за пись-
мовим столом, за роботою. Він не тільки вмів плідно працюва-
246
ти, але вмів й активно відпочивати. Зокрема, на різних школах
по фізиці чи конференціях Олександр Сергійович завжди ор-
ганізовував походи і спортивні ігри.
іншою рисою О.С. Давидова як вченого була широта його
наукових інтересів. Він займався й отримав важливі наукові
результати в ядерній фізиці, фізиці твердого тіла, біофізиці і
фізиці води. Такі поняття як <давидовське розщеплення> і <да-
видовський солітон> назавжди ввійшли в скарбницю сучасної
фізики.
Ще треба сказати, що в Олександра Сергійовича був
бійцівський характер. Він умів і вважав за потрібне широко
пропагувати свої результати. На різного рівня конференціях і
школах він доступно і детально пояснював свої результати і до-
бивався того, що їх знали і праці його широко цитувались.
Олександр Сергійович вів широку виховну роботу. Він чи-
тав курс лекцій в Київському університеті (а в попередні роки
також в Московському університеті), мав, як правило, декількох
аспірантів. Серед його багаточисельних монографій (перекладе-
них на різні мови світу) є також прекрасні підручники для сту-
дентів. Досить назвати його фундаментальну працю <Квантова
механіка>.
Олександр Сергійович Давидов був завжди підтягнутим,
чисто поголеним, акуратно одягнутим, активним і енергійним.
Таким він і залишився в нашій пам'яті.
247
