Научные связи со спектроскопистами
Г. В. Климушееа
Одним из достижений ХХ-го столетия в области физики
является становление низкотемпературной спектроскопии неме-
таллических кристаллов и теоретическое объяснение процессов,
происходящих в них при взаимодействии со светом. Выдаю-
щийся вклад в теорию спектров молекулярных кристаллов был
сделан Александром Сергеевичем Давыдовым.
Кульминационным моментом в развитии низкотемпе-
ратурной спектроскопии молекулярных кристаллов послужило
экспериментальное открытие Антониной Федоровной Прихотько
в середине века чисто кристаллических полос в спектрах погло-
щения молекулярных кристаллов и их интерпретация
А. С. Давыдовым с привлечением концепции квазичастиц -
экситонов Френкеля, способных приводить к снятию вырожде-
ния молекулярных термов в кристаллах; соответствующее рас-
щепление получило название <Давыдовского расщепления>.
Благодаря усилиям вначале харьковских (из УФТИ), а за-
тем и киевских ученых (из ИФ АН УССР), была значительно
усовершенствована методика низкотемпературных спектраль-
ных и оптических исследований. Это позволило провести боль-
шой цикл экспериментальных работ по исследованию поглоще-
ния, люминесценции, отражения, дисперсии, фотопроводимости
молекулярных кристаллов. Обширные систематические иссле-
дования низкотемпературных спектров кристаллов бензола, его
замещенных и дейтерированных соединений, нафталина и ан-
трацена составили ту реальную основу, на которой базируется
современная интерпретация спектров. Эти результаты обобщены
КЛИМУШЕВА Гертруда Васильевна - физик-экспериментатор,
доктор (ризико-математических наук. ведущий научный со-
трудник Института физики НАН Украины, Киев, Украина
105
и частично опубликованы в двух книгах <Спектры поглощения
молекулярных кристаллов>, изданных под редакцией
В.Л. Броуде и А.Ф. Прихотько в 1965 и 1972 гг. Строгие теоре-
тические представления о различных физических явлениях в
молекулярных кристаллах были созданы А. С. Давыдовым непо-
средственно, а также его многочисленными учениками.
Сотрудничество экспериментаторов и теоретиков пошло
наиболее успешно, когда А.С. Давыдов в 1964 г. возвратился из
Москвы в Киев и возглавил вначале теоретический отдел в ИФ
АН УССР, а затем в 1966 г. - отдел во вновь образованном
Институте теоретической физики АН УССР. Александр Сергее-
вич хорошо знал экспериментальные методики и технику изме-
рения положения спектральных полос, часто посещал различные
лаборатории и при обсуждении работ глубоко вникал в детали
эксперимента. Он одобрительно отзывался о методических нов-
шествах в низкотемпературной спектроскопии: использование
поляризованного света; микропроектора, позволяющего полу-
чать спектры маленьких участков кристалла, выращенного из
жидкой фазы непосредственно в криостате. Из Москвы он прие-
хал не один, а вместе со своими пытливыми аспирантами, кото-
рые также проявляли большой интерес к новым эксперимен-
тальным результатам и быстро находили интересные теоретиче-
ские решения. На основе теории стало возможным объяснение
многочисленных экспериментальных результатов с единых зон-
ных позиций, их обобщение и классификация.
Большое значение А.С. Давыдов придавал научным семи-
нарам. На них присутствовали как теоретики, так и эксперимен-
таторы. Здесь обсуждались работы из разных областей науки.
Если работа заслуживала особого внимания, Александр Сергее-
вич ее рекомендовал для публикации в журнале <Доповвд АН
УССР>. Так было в 1974 г., когда на семинаре мы доложили
экспериментальные результаты по исследованию зависимости
оптической плотности молекулярных кристаллов от их толщины
с использованием образцов клиновидной формы. Нами впервые
было обнаружено отклонение этой зависимости от закона Лам-
106
берта-Бугера, не носящее характер осцилляций. Вскоре было
проведено сопоставление полученных экспериментальных дан-
ных с теорией А.С. Давыдова и А.А. Еремко, учитывающей
пространственную дисперсию (См. ссылку на статью, представ-
ленную к печати по рекомендации Александра Сергеевича -
<Доповцр АН УССР>, серия А, т.3, ь11, 1013-1015, (1974)). На
одном из экситонных семинаров Александр Сергеевич включил
наши экспериментальные результаты в свой доклад и подарил
нам самодельную (в ней рисунки сделаны от руки) копию этого
доклада.
Одобрение Александра Сергеевича и представление в пе-
чать получила также наша работа по исследованию дискретного
энергетического спектра кристаллических растворов замещения
с дипольными и недипольными молекулами, обусловленного
образованием примесных кластеров, различающихся по величи-
не изменения энергии статического взаимодействия (См. <До-
поввд АН УССР>, серия А, ь 9, 832-835, (1977)). До этой рабо-
ты подробно были изучены лишь молекулярные кластеры в изо-
топически смешанных кристаллах, обладающих заметной вели-
чиной резонансного взаимодействия между молекулами.
Несколько позже в спектроскопии появился интерес к ис-
следованиям молекулярных кристаллов при интенсивном опти-
ческом возбуждении. Общая проблема, в рамках которой начали
проводиться исследования, состояла в изучении возможностей
создания и удержания плотной системы молекулярных эксито-
нов, а также характера ее упорядочения. Исследуя синглетные
экситоны в антрацене, В.Л. Броуде и В.А. Бендерский с сотруд-
никами обнаружили, что при мощной импульсной накачке и
низкой температуре в спектрально-кинетических характеристи-
ках люминесценции кристаллов возникают особенности, кото-
рые были интерпретированы как результат образования двух-
фазной системы экситонов. Однако оказалось, что наблюдение
коллективных свойств экситонов в кристалле антрацена затруд-
нено из-за быстрой экситон-экситонной аннигиляции. Качест-
венно новые возможности открылись при использовании в каче-
107
стве объекта исследования плотной системы узкозонных три-
плетньк экситонов в кристаллах, состоящих из нецентросим-
метричных молекул. По инициативе Александра Сергеевича
оригинальные работы по новым явлениям, наблюдающимся при
высоких плотностях возбуждения триплетных экситонов, были
собраны в отдельный сборник под названием <Динамика три-
плетных возбуждений в молекулярных кристаллах>, который
вышел в 1989 г. (изд. <Наукова думка>) под редакцией
А.С. Давыдова. В частности, в нашей работе, вошедшей в этот
сборник, было показано, что взаимодействие между триплетны-
ми экситонами в молекулярных кристаллах может приводить к
значительным изменениям энергетического спектра, скорости
аннигиляции и спиновой релаксации, а также характера мигра-
ции и упорядочения экситонов при повышении их концентра-
ции. Экспериментально было достигнуто состояние практически
полной спиновой поляризации триплетных экситонов в кристал-
лах бензофенона в магнитных полях 80 - 300 кЭ.
В дальнейшем мы все больше стали уделять внимание
спектроскопии и оптике жидких кристаллов, а Александр Сер-
геевич увлекся солитонами и биофизикой, поэтому контакты
между нами стали менее тесными.
Александр Сергеевич был превосходным лектором, актив-
ным пропагандистом своих идей. Это ценили не только те, кото-
рым довелось слушать его лекции у нас в стране, но и за рубе-
жом. По рассказам очевидцев, переполненные аудитории сту-
дентов и научных сотрудников слушали его в Италии, Германии,
Франции, США, Японии, Индии. По учебникам А.С. Давыдова
по квантовой механике и физике твердого тела учатся студенты
всего мира. Александр Сергеевич очень интересно рассказывал
о странах, в которых ему довелось побывать.
Непременным участником был Александр Сергеевич мно-
гих Всесоюзных и Республиканских конференций, где он высту-
пал всегда с новыми теоретическими докладами. Ни одна дис-
куссия по острым научным проблемам не обходилась без его
участия. Будь то семинар по экситонам в кристаллах или по
108
спектроскопии молекул и кристаллов Александра Сергеевича
всегда окружала молодежь, которая из беседы с ним могла по-
лучить необходимый совет или ответ на любой научный вопрос.
Он был открытым и доброжелательным человеком, с ним легко
можно было поговорить и на любые житейские темы. В свобод-
ное от заседаний время он любил поиграть с коллегами в бад-
минтон, побросать американскую тарелку или отправиться в
пешеходную экскурсию.
Несмотря на большое число служебных и общественных
нагрузок (вот только некоторые из них - член ВАК СССР, с
1969 г. по 1971 г. - председатель объединенного совета по за-
щитам докторских диссертаций, в 1973-1988 гг. - директор
института), Александр Сергеевич самозабвенно работал как
ученый, теоретик. Об этом свидетельствуют многочисленные его
книги и статьи.
Александру Сергеевичу в декабре 2002 г. исполнилось бы
90 лет, но в нашей памяти он до сих пор остается энергичным,
общительным человеком. В ушах как будто бы звучит его гром-
кий заразительный смех. Современники и потомки всегда будут
помнить Александра Сергеевича Давыдова как плодотворного,
выдающегося ученого и отзывчивого человека.
109
Сміливі вчинки
А. У. Клімик
Життя і діяльність Олександра Сергійовича Давидова та
спогади про нього нероздільно пов'язані з інститутом
теоретичної фізики АН України (тепер інститут теоретичної
фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України), в якому він працю-
вав з перших днів його створення.
інститут теоретичної фізики АН України створено в 1966
році. Наукова робота в інституті розпочалась восени 1966 року
на одному з поверхів будинку по вулиці Чкалова 55а (тепер це
вулиця О. Гончара). З початку його створення в інституті фак-
тично було 2 відділи: відділ математичних методів в теоре-
тичній фізиці (зав. відділом академік АН України О.С. Пара-
сюк) і відділ теорії ядра (зав. відділом академік АН України
О.С. Давидов). Юридичне існував також відділ теорії елемен-
тарних часток (зав. відділом А.Н. Тавхелідзе), але на початку
існування інституту співробітників у ньому не було, а сам А.Н.
Тавхелідзе в Київ так і не переїхав і роботу свою в Києві не роз-
починав. Пізніше в цьому відділі появилися співробітники і
завідувачем відділом став В.П. Шелест. Директором інституту
теоретичної фізики АН України був академік АН СРСР М.М.
Боголюбов, заступником директора з наукової роботи -
В.П. Шелест (пізніше - член-кор. АН України).
Співробітниками відділу математичних методів в теоре-
тичній фізиці, крім завідувача відділом, були кандидати фіз.-
мат. наук В.П. Гачок (він був першим вченим секретарем
інституту) та Д.Я. Петрина, молоді співробітники і.М. Бурбан і
К/іИМЬіК Анатолий Ульянович - математик, матсрюик. доктор
(рюико-натематических наук. заведующий отделом Инсги-
тута теоретической (ризти им. Н.Н. Боголюбова НАН Украй-
ньі, Киев, Украйна
110
В.А. Яцун, які тільки що закінчили аспіранту. а також я,
аспірант останнього року навчання. Всі ми перейшли в інститут
теоретичної фізики з відділу теоретичної фізики інституту мате-
матики АН України. У відділі теорії ядра, крім завідувача
відділом, були доктор фіз.-мат. наук А.Ф. Лубченко і кандидати
фіз.-мат. наук П.і. Дзюб та В.і. Овчаренко (нікого з цих
співробітників відділу теорії ядра в інституті на даний час не
залишилося). Цей відділ організовано на базі відділу теорії ядра
інститут фізики АН України, яким завідував О.С. Давидов.
Співробітники інститут)' добре знали один одного, в
інституті була здорова творча атмосфера. Тоді, в 1966 році, ми,
молоді науковці відділу математичних методів в теоретичній
фізиці, вперше зустрілися з О.С. Давидовим (в Києві він працю-
вав з 1964 року і тому в Україні тоді знали про нього небагато).
З перших зустрічей з ним ми зауважили, що це була активна,
жвава, рухлива людина, що справляє гарне враження на тих, з
ким спілкується. Більше про нього взнали від його
співробітників П.і. Дзюба та В.і. Овчаренка, з якими
зустрічалися в інституті майже щодня.
З початку існування інституту час від часу проводилися
засідання Вченої ради. В більшості випадків вони проводилися
тоді, коли в Київ приїжджав директор М.М. Боголюбов. який на
той час був також директором Об'єднаного інституту ядерних
досліджень в Дубні. На засіданнях завжди був Олександр
Сергійович. На цих засіданнях ми могли переконатися в його
широкій ерудиції та глибокій інтуїції. Але як виявилось набага-
то пізніше, це була ерудиція і інтуїція <класика>, тобто людини,
наукові знання, погляди і мислення якої повністю сформовані на
той час. Тому зрідка були випадки, коли Олександр Сергійович
не зовсім адекватно сприймав нові. часто не зрозумілі і дещо
суперечливі з точки зору існуючої на той час фізики мікросвіту,
теорії і гіпотези.
Добре запам'ятався такий випадок. В.П. Шелест після
приїзду з однієї з конференцій з фізики елементарних часток
розповідав на Вченій раді чи на Загальних наукових зборах
111
інституту про теоретичні роботи зі слабких взаємодій. Мова
йшла про те, що теоретичні дослідження показують, що при
слабких взаємодіях відбувається обмін частинками дуже великої
маси (порівняної з масами частинок, що взаємодіють). Олек-
сандр Сергійович на те різко заявив: <Зтого не может бьггь. Зто
противоречит физике>. Як ми знаємо, значно пізніше такі час-
тинки (так звані \У-бозони) були відкриті експериментальне.
Добре запам'яталось, як в інституті теоретичної фізики по-
здоровляли О.С. Давидова та А.Ф. Лубченка з врученням їм
Ленінської премії за дослідження екситонів в кристалах. Про
наукові роботи Олександра Сергійовича ми на той час знали
мало. Але присудження йому Ленінської премії, найвищої нау-
кової відзнаки в бувшому Радянському Союзі, підняло його ав-
торитет у наших очах на найвищий рівень. Таким авторитетом
він користувався у нас до кінця своїх днів.
іншим фактором, що надзвичайно високо піднімав його
авторитет у наших очах, був його загальновідомий підручник з
квантової механіки. Щоб пояснити це, зроблю деякий відступ.
Починаючи з 1966 року. інститут теоретичної фізики мав ряд
переваг перед іншими інститутами Академії наук України.
Однією з таких переваг була наявність широких міжнародних
зв'язків. Наприклад, з інститутом фізики Туринського
університету (директором якого був відомий фізик Гліб Ватагін.
виходець із Києва) інститут теоретичної фізики АН України мав
договір про обмін науковцями (на той час жоден з інститутів АН
України не мав подібних договорів). Такий статус інституту,
здобутий завдяки зусиллям заст. директора В.П. Шелеста, давав
можливість співробітникам інституту (навіть вихідцям із
Західної України) відвідувати наукові центри Заходу. Зокрема, я
в 1968 році (якраз після введення військ Радянської армії в Че-
хословаччину) був в інституті фізики Туринського університету,
в 1969 році - в інституті ім. Анрі Пуанкаре в Парижі, в 1973-
1974 роках - в Південно-іллінойському університеті в США.
Повертаючись до авторитету О.С. Давидова, можу конста-
тувати, що де б я не був на Заході, як правило запитували, хто
112
працює в нашому інституті. Коли я казав, що у нас працює О.С.
Давидов, кожен казав, що знає його, зокрема по його підручнику
з квантової механіки (в той час в більшості університетів Заходу
квантова механіка викладалася по цьому підручнику). Можна
сказати, що О.С. Давидов був візитною карткою нашого
інституту.
В 1973 році в керівництві інституту відбулись кардинальні
зміни, зв'язані з тим, що першого секретаря ЦК Комуністичної
партії України П.Ю. Шелеста (батька В.П. Шелеста) було пере-
ведено на роботу в Москву, а згодом відправлено на пенсію.
Коли М.М. Боголюбова в 1966 році обирали директором
інституту теоретичної фізики АН України, то планувалося, що
згодом він переїде жити і працювати в Київ. До 1973 року стало
ясно, що цього не буде. Тому в 1973 році М.М. Боголюбов був
знятий з посади директора інституту теоретичної фізики. За-
ступник директора з наукової роботи В.П. Шелест приймав
всілякі міри, щоб стати директором інституту. Зокрема, з подачі
В.П. Шелеста питання про директора ставилося на партійні збо-
ри інституту теоретичної фізики, на яких на цю посаду мав ре-
комендуватися В.П. Шелест. В цей час секретар партійної ор-
ганізації інституту В. і. Овчаренко був відсутній, а збори ор-
ганізував (без відома В.і. Овчаренка) член партійного бюро
Ю.Л. Ментковський. При відкритті зборів В.П. Гачок і я висту-
пили проти проведення цих зборів у відсутності секретаря
партійної організації. Потім, при проведенні зборів, ми висту-
пили з запереченнями проведення партійних зборів на таку те-
му. (Як правило, в той час збори партійних організацій не роз-
глядали питань про наукові кадри.) Це призвело до того, що я
нажив собі ворога на все життя. Зокрема, після того мені гово-
рили, що на своїй докторській дисертації я можу поставити
хрест.
Директором інституту був призначений, а потім на Загаль-
них зборах Академії наук України обраний Олександр
Сергійович Давидов. Його заступником з наукової роботи був
призначений В.і. Овчаренко (О.С. Давидов пропонував
113
В.П. Шелест^' залишатися заступником директора з наукової
роботи, але той відмовився).
У жовтні того ж 1973 року я поїхав в США і повернувся в
січні чи лютому 1974 року. Повернувшись, я взнав, що заочно,
без отримання моєї згоди, був обраний секретарем партійної
організації інституту (В.і. Овчаренко. який став заступником
директора, більше не міг бути секретарем партійної організації).
Першою моєю реакцією було бажання протестувати. Однак я
пішов до О.С. Давидова, директора інституту, і він пояснив, що
з ним про це радились, і рекомендував мені залишатися секре-
тарем парторганізації. Я прислухався до його поради. Після того
доводилося часто зустрічатися, обговорювати різні питання і
радитися з Олександром Сергійовичем. Більше того, його
підтримка відіграла важливу роль у моїй подальшій науковій
роботі.
Майже кожен вівторок Олександр Сергійович збирав у се-
бе в кабінеті зам. директора, вченого секретаря, секретаря парт-
організації та голову МК. Таке зібрання називалося засіданням
дирекції інституту. Обговорювалися різні питання життя та ро-
боти. Зокрема, обговорювалися питання преміювання
співробітників інституту, звіти інституту, кадрові питання, тощо.
Добре запам'яталось, як зі звітів відділів Олександр Сергійович
складав звіт інституту. Йшли в хід ножиці. Вирізалися зі звітів
відділів потрібні фрази, куски фраз, речення, параграфи. Якісь
фрази швидко підправлялися, доповнювалися тощо. Коли хтось
з членів дирекції пробував заперечувати, то Олександр
Сергійович казав, що речення, параграфи, що є в звітах відділів,
нікому, крім тих хто це писав, не зрозумілі, а йому (О.С. Дави-
дову) звіт треба зачитувати на Відділенні фізики, і тому він має
бути зрозумілим членам Відділення. Пригадую, що в результаті
обробки часто наукові результати відділів округлювались (тобто
втрачали точність), але зате речення і фрази у зведеному звіті
ставали ясними і зрозумілими. Набутий тоді досвід я завжди
використовую при складанні звітів свого відділу. Як я пізніше
114
взнав від самого Олександра Сергійовича, з ножицями і клеєм
він править свої наукові тексти і статті (зокрема, так він готовив
нове видання свого підручника з квантової механіки). Я запози-
чив у нього цей метод при написанні своїх монографій. Дуже
зручно.
У секретаря парторганізації дуже багато часу забирали
засідання на різних рівнях (в тому числі, в Центральному
комітеті компартії України, що містився в будинку, в якому те-
пер знаходиться Президент України та його адміністрація). Я
ненавидів ці засідання, тому що вони мішали моїй науковій ро-
боті. Щоб допомогти мені О.С. Давидов, як директор інституту,
залишив співробітниками інституту трьох моїх аспірантів (О.М.
Гаврилика, П.і. Голода та В. А. Широкова; останній потім став
лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки).
Цікаво згадати, як був залишений в інституті П.і. Голод (тепер
про це вже можна сказати). Після завершення ним аспірантури
Олександр Сергійович викликав одного разу мене в директорсь-
кий кабінет. Зайшовши до нього, я побачив в кабінеті куратора
нашого інституту від КДБ (його прізвище, на жаль, забулося).
Ми всілися втрьох, і куратор почав пояснювати, чому П.і. Голо-
да не можна залишати в інституті (тому що він про-
націоналістично настроєний, його бачили біля пам'ятника
Т.Г. Шевченка 22 травня, в день перевезення тіла Т. Шевченка з
Петербурга на Україну, що в той час було великою крамолою).
Куратор дійшов висновку, що органи категорично проти того,
щоб таку людину залишали працювати в Академії наук. Я поду-
мав, що тепер нічого не можна зробити, щоб залишити Петра
івановича в інституті. Але те, що було далі, мене вразило. А
саме, те що говорив куратор, для Олександра Сергійовича
зовсім не було вказівкою. Проте він не заявив це йому прямо.
Олександр Сергійович почав йому пояснювати, що якщо П.і.
Голод не лишиться працювати в іТФ, то все одно він десь буде
працювати. То яка різниця, чи в цьому інституті, чи в якомусь
іншому місці. Куратор стояв на своєму. Потім Олександр
Сергійович пояснив, що краще, щоб П.і. Голод працював в іТФ,
115
оскільки його керівником буде секретар парторганізації. Отже, з
ним можна буде працювати, щоб він не був <ворогом народу>.
Потім Олександр Сергійович дав мені висловитись. Я (зро-
зумівши, що Олександр Сергійович за те, щоб залишити Петра
івановича працювати в інституті) пояснив, що П.і. Голод про-
явив себе як дуже здібний науковець і потрібен для виконання
наукової тематики. В кінці Олександр Сергійович сказав, що як
я скажу, так і буде. Я сказав, що я за те, щоб П. Голода залиши-
ти працювати в інституті. На другий день був виданий наказ,
згідно з яким П.і. Голод зараховувався в штат інституту. Після
того не раз Олександр Сергійович переконувався, що в особі
Петра івановича інститут здобув справді здібного науковця і
деколи мені казав, що ми тоді поступили правильно.
Ще наведу один приклад, який пояснює те, що Олександр
Сергійович не боявся представників КДБ і зовсім не збирався
виконувати їх вказівок (хоча як директор академічного інституту
приймав їх у своєму кабінеті і розмовляв з ними). Одним із моїх
заступників як секретаря парторганізації був К.С. Матвійчук
(нагадую, що партбюро було обрано поза моєї згоди і присут-
ності). Я зауважив, що кожна суперечка, незгода тощо, в парт-
організації (і в інституті) ставала відомою в Московському рай-
комі партії (інститут був на території Московського району).
Згодом довідався, що це робота мого заступника
К.С. Матвійчука. Ми також знали, що він був інформатором
КДБ. Про все це я розповів Олександру Сергійовичу. А зовсім
скоро К.С. Матвійчуку треба було переобиратися на посаду нау-
кового співробітника. Тоді це робилося на засіданні Вченої ради
інституту (і атестувалися не всі співробітники інституту, а лише
ті, у кого підійшов термін переатестації). Як це годилось за
відповідним положенням, К.С. Матвійчук зробив на Вченій раді
доповідь. Потім почалися запитання. Оскільки в доповіді він
вжив фразу <хімічний потенціал>, то Олександр Сергійович
запитав, що таке хімічний потенціал. Матвійчук відповісти точ-
но не зміг. На це накрутилось ще цілий ряд зв'язаних із цим
116
запитань, на які не було дано точних відповідей. Вчена рада
проголосувала не рекомендувати К.С. Матвійчука на посаду
наукового співробітника. На другий день Олександр Сергійович
видав наказ, згідно якого К.С. Матвійчук відраховувався зі
складу інституту як такий, що не пройшов атестації. А на третій
день Олександру Сергійовичу в інститут подзвонив офіцер КДБ
і сказав таке: <Завтра Вам буде телефонувати генерал КДБ і
буде просити відмінити наказ про відрахування з інституту
Матвійчука>. Олександр Сергійович на це відповів наступне:
<Він може мені дзвонити, але наказ я не відміню>. Більше з
цього питання Олександру Сергійовичу не дзвонили.
К.С. Матвійчук перейшов працювати в інститут механіки АН
України (працівники КДБ очевидно в цьому посприяли).
Важливу роль Олександр Сергійович відіграв у захисті
моєї докторської дисертації. Як я писав вище, мені не раз натя-
кали, щоб я не захищав дисертацію, тому що її не пропустять
через ВАК. Я і справді боявся захисту. В листопаді 1979 року
мене викликав до себе Олександр Сергійович і сказав мені гото-
вити дисертацію. Я йому пояснив, що проти мене будуть боро-
тися на всіх стадіях і я цього боюсь. Олександр Сергійович ска-
зав, щоб я не боявся, готовив і захищав дисертацію. Тоді я йому
заявив прямо, що я буду захищати дисертацію лише при умові,
якщо він при потребі буде втручатись і захищати мене. Він
твердо пообіцяв це робити. Я повірив його словам і через кілька
днів (зібравши чорновики) представив дисертацію на засіданні
Вченої ради інституту.
Олександр Сергійович дотримався даної ним обіцянки.
Підібравши сильних опонентів (відомого московського матема-
тика Н.Я. Вілєнкіна, відомого московського фізика-теоретика
Л.А. Шелепіна і члена нашої Вченої ради Г.Ф. Філіппова), рівно
через рік я захищав дисертацію на Вченій раді по захистах.
Мені відомо, що ше задовго до захисту до Олександра
Сергійовича в кабінет приходили із запереченнями мого захис-
ту. Олександр Сергійович в таких випадках казав: <Ставайте до
117
дошки і беріть в руку крейду>. Після цього розмова про мою
дисертацію припинялася. (Це мені Олександр Сергійович роз-
повідав уже після захисту'.) А представник провідної організації
(що давала відгук на дисертацію) прямо мені говорив: <На жаль.
ми не могли написати такий відгук як хотіли, бо на нас був ве-
ликий тиск>. На самому захисті один із членів Вченої ради по
захистах свій виступ почав з заяви, що не розуміє, чому ця ди-
сертація (яку він оцінив як чисто математичну) захищається на
цій Вченій раді (зауважу, що тоді наша спеціальність називалася
<теоретична і математична фізика>), що вона повинна бути на-
правлена для захисту в математичну вчену раду' по захистах.
Олександр Сергійович дуже різко його зупинив, заявивши, що
це питання не може зараз ставитися, оскільки воно ставиться
тільки при прийомі дисертації до захисту, а засідання нашої
Вченої ради по прийому дисертації відбулось і дисертація реко-
мендована до захисту- на нашій Вченій раді. Той член Вченої
ради припинив свій виступ.
Після затвердження дисертаційної справи у ВАКу (тоді
ВАК знаходився в Москві) Олександр Сергійович поздоровив
мене і зауважив, що даремно я боявся захищати. На що я йому
відповів, що все обійшлося добре тому, що він дотримався слова
і підтримав мене.
Опонування моєї дисертації московським математиком
Н.Я. Вілєнкіним переросло в широкі наукові дискусії з ним. які
потім перейшли у спільне написання великої (в 4 томах) моно-
гра4>ії <Представлення груп Лі та спеціальні функції>. Пробле-
мою було, де видати таку велику' монографію. У московському
видавництві <Наука> відмовилися видавати монографію такого
об'єму. Видання монографії на Заході в той час було великою
проблемою. Заявлялось, що монографія повинна бути спочатку
видана в СРСР, а потім за кордоном. З великими труднощами
вдалося з допомогою всесоюзної організації ВААП (всесоюзне
агенство з авторських прав) підписати контракт на видання мо-
118
нографії в західному видавництві <Клювер>. При підготовці
цього контракту підтримка Олександра Сергійовича була дуже
суттєвою. Він підписував всі можливі і неможливі листи, які
сприяли підписанню контракту'. За це я дуже вдячний Олександ-
ру Сергійовичу.
Через два-три роки після затвердження моєї дисертаційної
справи Олександр Сергійович одного разу викликав мене до
себе в кабінет і сказав підготовити від інституту' лист на ім'я
Президента АН України Б. Ґ. Патона з проханням відкрити по
Відділенню фізики і астрономії вакансію члена-кореспондента
АН України по спеціальності математична фізика і вказати, що
достойною кандидатурою на цю вакансію є А. У. Клімик. (При
цьому' він зауважив, що добитися вакансії важко, але треба про-
бувати). Я підготував такий лист. Наскільки я знаю. Олександр
Сергійович відніс лист Президент>', але добитися відкриття ва-
кансії по математичній фізиці у Відділенні фізики і астрономії
не вдалося. Проте я вдячний Олександру Сергійовичу, що він
намагався це зробити.
Як відомо, напередодні круглих річниць від дня народжен-
ня Олександр Сергійович отримував урядові нагороди. Таку'
нагороду' він мав отримати й напередодні його 70-річчя. Пару
років напередодні цієї дати Президент Академії наук України
Б. Ґ. Патон повідомив Олександра Сергійовича, що Академія
могла би представити його до присвоєння звання Героя
Соціалістичної Праці, але для цього Олександр Сергійович має
поступити в коліуністичну партію Радянського Союзу. Олек-
сандр Сергійович прийняв цю пропозицію і вступив у члени
КПРС. Я добре запалі "ятав цю процедуру, оскільки давав Олек-
сандру Сергійовичу рекомендацію для вступу' в партію (як
відомо, для вступу в партію потрібно було мати три письмові
рекомендації членів партії). На 70-річчя від дня народження
Олександр Сергійович став Героєм Соціалістичної Праці. На
той час це була найвища урядова нагорода і нагородженому'
вручалася золота зірка Героя. Пам'ятаю, що Олександр
Сергійович тільки пару разів приходив в інститут з зіркою.
119
Ставши членом комуністичної партії, Олександр
Сергійович (як і всі члени партії) мав партійні доручення. Після
отримання звання Героя Соціалістичної Праці Олександр
Сергійович як директор інституту був членом партійного бюро
інституту. Запам'ятався такий факт. Співробітник інституту док-
тор фіз.-мат. наук В.П. Гачок часто сперечався з Олександром
Сергійовичем з того чи іншого питання. По якійсь причині од-
ного разу така суперечка зайшла занадто далеко і вивела Олек-
сандра Сергійовича із себе. Це настільки роздратувало Олексан-
дра Сергійовича, що він підняв питання про виключення В.П.
Гачка із партії (тепер не пам'ятаю, як формулювалася причина
виключення). Партійне бюро розглянуло це питання і
підтримало виключення. Згідно процедури після цього це пи-
тання ставилося на партійні збори інституту. Я бачив, що це
рішення було прийняте на емоціях. Тому на партійних зборах я і
П.і. Фомін виступили з обгрунтованою пропозицією, щоб не
виключати В.П. Гачка з партії (виключення з партії в той час
накладало на людину велику пляму), а замість цього винести
йому догану. Партійні збори підтримали цю пропозицію при
голосуванні. Я думав, що за це Олександр Сергійович буде на
мене сердитися. Можливо, він і сердився, але я цього не відчув.
(А взагалі відчувалося, що в таких випадках Олександр
Сергійович був демократичним.)
Пізніше, під час останньої стадії перебудови (коли багато
членів партії виходили із партії), Олександр Сергійович був
першим в інституті, хто віддав свій партійний квиток і вийшов
із партії. Мені невідомо, чи жалів він, що свого часу (у старшо-
му віці) став членом партії.
В різні часи мені в більшій чи меншій мірі доводилося
спілкуватися з Олександром Сергійовичем. Враження від цих
спілкувань однозначно показують, що Олександр Сергійович
був неординарною людиною, людиною зі своїми плюсами і
мінусами. Олександр Сергійович був видатним вченим, який
вніс великій вклад в розвиток фізики. Він зробив дуже багато
для розвитку і становлення фізики в Україні і для розвитку на-
шого інституту. і за це ми маємо бути йоі\іу вдячними.
120
Видатний вчений ? чутлива людина
М. П. Лисиця
Випускникам ф?зичного факультету Києвського
нац?онального ун?верситету ?м. Тараса Шевченка повоґнних
рок?в поталанило на викладач?в. Вс?, хто читав тод? загальн? ?
спец?альн? курси, мали великий педагог?чний стаж ?, як правило,
залишили глибокий сл?д в науц?. Серед ц?ґє кагорти викладач?в
був ? Олександр Серг?йович Давидов. Та перед тим, як роз-
пов?сти про цю людину, доречно к?лька сл?в сказати ? про ?нших,
найдостойн?ших. Зауважу т?льки, що навчаючись на кафедр?
оптики, я не можу висловити своє враження про тих професор?в ?
доцент?в, як? викладали на старших курсах студентам ?нших
кафедр факультету.
Отже, про загальн? курси. Теоретичну механ?ку блискуче
читав професор, а згодом академ?к М.0. К?льчевський, матема-
тичний анал?з - член-кор. АН УРСР, професор В.Ґ. Дяченко,
загальний курс ф?зики - академ?к В.Ґ. Лашкарьов, статистичну
ф?зику та термодинам?ку, а також квантову механ?ку - май-
бутн?й академ?к, а тод? доцент О.С. Давидов, електродинам?ку
- професор ? також майбутн?й академ?к С.?. Пекар. Як студент-
оптик я прослухав також курс О.С. Давидова <Теор?я спектр?в
поглинання багатоатомних молекул та кристал?в>.
Про вс?х згаданих вище викладач?в у мене залишились
найкращ? враження. Завдяки єм, кожний сумл?нний випускник
ф?зичного факультету в 1950 роц? отримав сол?дну базу для ви-
користання ? розвитку своєх зд?бностей на науков?й нив?, в ви-
робнич?й чи педагог?чн?й д?яльност?.
Та повернусь до особи Олександра Серг?йовича.
В?н чудово прочитав ус? назван? мною курси. Оск?льки
ЛИСИЦЛ Михаил Павлович - (ризик-жспери/^?ентатор, акаде-
мик НАН Украипь?. гпавньєй научньєй сотрудник Института
(ризики полупроводников ПАН Украйни Киев, Украйна
121
кожний з них, а особливо спецкурс були, в значн?й м?р?,
ориг?нальними, в?дображали специф?ку сприймання проблем
самим лектором, дуже важливо було все говорене ? виписане
ним на дошц? детально законспектувати. У цьому в?дношенн? я
мав певн? переваги перед моєми сп?вкурсниками, бо зак?нчив у
св?й час не середню ШКОЛУ', а педагог?чний техн?кум. Для цього
учбового закладу був лише один стаб?льний п?дручник з ф?зики,
написаний професором Московського ун?верситету Д. Сахаро-
вим, батьком видатного ф?зика А.Д. Сахарова. Вс? ?нш? предме-
ти не були забезпечен? в?дпов?дними пос?бниками, тому доводи-
лось вести детальн? конспекти. Таке трир?чне тренування дозво-
лило мен? в ун?верситетськ? роки вс? курси майже до др?бниць
в?дтворити в об'ґмних конспектах. Вони послугували не лише
мен?, але й моєм товаришам.
Олександра Серг?йовича студенти любили не лише за те,
що в?н був лектором <в?д Бога>, але й чудовою людиною. В
пер?од навчання 1945-1950 рр. - першоє п?слявоґнноє
п'ятир?чки - нелегко було студентам. Батьки багатьох загинули
на фронт?, чимало студент?в (до них в?дношусь ? я) сам? були
фронтовиками. Тому не просто було через чотири-с?м рок?в
в?дтворювати в пам'ят? теореми елементарноє математики при
розв'язуванн? задач з предмет?в математичного та ф?зичного
проф?л?в.
Все це прекрасно розум?в Олександр Серг?йович. Тим па-
че, що сам жив б?дненько ? добре в?дчував голодн? п?слявоґнн?
роки, особливо 1947 р?к, коли хл?бина коштувала 200 крб. Отож,
на екзаменах ставився до студент?в з розум?нням ситуац?є. Та
були так? викладач?, що н?яких скидок на тяжку реальн?сть не
давали ? з? 100 ос?б, прийнятих на перший курс, зак?нчило фа-
культет менше 40-ка.
Пригадаю анекдотичний випадок, коли Олександр
Серг?йович, не одержавши ч?тких в?дпов?дей на три питання
екзаменац?йного б?лета з квантовоє механ?ки, витягнутого
В. С?риком, запропонував йому витягнути ?нший, взяти
п?дручник Д.?. Блох?нцева (з квантовоє механ?ки), с?сти ?
122
роз?братися. Студент С?рик просид?в годину ? прийшов здавати.
Олександр Серг?йович подивився на його записи, поставив пару
запитань ?, отримавши в?дпов?дь, запропонував ще попрацювати
над новим б?летом. П?сля третього заходу в матрикул? С?рика
з'явилась лише тр?йка.
В перш? п?слявоґнн? роки. працюючи в ?нститут? ф?зики,
Олександр Серг?йович проанал?зував багатющий експеримен-
тальний матер?ал академ?ка ?.В. Обреємова, його учениц? А.Ф.
Прихотько та єє учн?в, що стосувався електронних спектр?в по-
глинання ? фотолюм?несценц?є ароматичних вуглеводн?в, ?
оформив на одержаних результатах докторську дисертац?ю. Так
з'явилось в молекулярн?й спектроскоп?є знамените давид?вське
розщеплення. В згаданих експериментальних працях було пока-
зано, що деяк? синглетн? смуги поглинання молекул в паро-
под?бн?й фаз? у спектрах кристал?в т?ґє ж речовини перетворю-
ються в дублети з компонентами, що поляризован? у взаґмно
перпендикулярних площинах. Виявилось, що це характерно ли-
ше для кристал?в, у яких елементарна ком?рка утворена двома
по-р?зному ор?ґнтованими молекулами.
Не вдаючись до ?нших деталей теор?є О.С. Давидова,
стверджую, що вона пройшла вс? випробування ? зайняла дос-
тойне м?сце в спектроскоп?є. Але не можу не згадати, що деяк?
мастит? теоретики того ж ?нституту ф?зики АН УССР спочатку з
недов?рою в?днеслися до теор?є О.С. Давидова, намагаючись єє
спростувати. Под?бна спроба була зроблена ? на одному ?з
зас?дань Вченоє ради ф?зичного факультету Києвського дер-
жун?верситету, на якому я також був присутн?м, уже будучи кан-
дидатом ф?зико-математичних наук, ? виступив з п?дтримкою
теор?є О.С. Давидова. Справа в тому, що його докторська дисер-
тац?я в?дносилась лише до електронно-коливальних спектр?в
молекулярних кристал?в. Зак?нчивши в 1950 роц? ф?зичний фа-
культет, я був зарахований в асп?рантуру по кафедр? оптики ?
обрав тему кандидатськоє дисертац?є, в як?й одним ?з основних
завдань була перев?рка застосування теор?є О.С. Давидова на
чисто коливальних спектрах молекулярних кристал?в. Експери-
123
ментальне було ч?тко показано, що при тих самих умовах (дв?
по-р?зному ор?ґнтован? молекули в елементарн?й ком?рц?) да-
вид?вське розщеплення' маґ м?сце ? в чисто коливальних спек-
трах поглинання згаданих кристал?в. Саме цей результат дозво-
лив мен? на зас?данн? Вченоє ради виступити на захист теор?є
О.С. Давидова. На жаль, його не було на тому зас?данн?, адже в
той час в?н працював в Рос?є,
Олександр Серг?йович був скромною людиною, але актив-
ним в пропаганд? своєх наукових здобутк?в ? результат?в своєх
учн?в, серед яких я хот?в би в?дм?тити А.Ф. Лубченка.
Проте, коли я оформив кандидатську дисертац?ю ? м?й нау-
ковий кер?вник професор О.А. Шишловський натякнув О.С. Да-
видову бути опонентом, в?н дел?катно в?дмовився. В переклад? з
рос?йськоє мови його в?дпов?дь звучала так: <Лисиця мене хва-
лить в своєй дисертац?є, ? тому мен? незручно виступати на за-
хист? в рол? його оф?ц?йного опонента. Я раджу йому взяти ко-
гось ?з знаменитоє тр?йки автор?в двотомноє монограф?є <Коле-
бания молекул>. Це були М.В. Волькенштейн, М.А. Ельяшевич ?
Б.?. Степанов. Останн?й став моєм першим опонентом.
Незручно говорити про себе в цих спогадах, але м?й шлях у
науц? викристал?зувався саме завдяки науковим працям О.С.
Давидова. Ставши кандидатом наук, я продовжував ?нтенсивно
працювати в област? коливальноє спектроскоп?є. В результат?,
?деє О.С. Давидова були перенесен? на тверд? т?ла, кристал?чна
гратка яких створена не молекулами, а ?онами чи атомами. Було
показано, що в неорган?чних кристалах з шаруватою структурою
також можливе давид?вське розщеплення, якщо в елементарну
ком?рку попадаґ два шари з в?дм?нною ор?ґнтац?ґю йонних або
атомних зв'язк?в.
Було також в?дкрито нове явище - комб?нований резонанс
Ферм?-Давидова. До появи давид?вського розщеплення уже ба-
гато рок?в ?снувало розщеплення Ферм?. Поясню коротко. Якщо
випадково сп?впадають енерг?є одного нормального коливання
даноє молекули (обертона ?ншого нормального коливання), то
при однаков?й симетр?є єх хвильових функц?й це випадкове ви-
124
родження зн?маґться ? зам?сть одн?ґє смуги поглинання буде дв?.
причому однакових ?нтенсивностей. Таким чином, ?нтегральне
поглинання в смуз? обертонного переходу зб?льшуґться (за ра-
хунок нормального коливання) на порядок ? б?льше. Якщо при
цьому з розглянутих молекул утворюґться монокристал, кожна
елементарна ком?рка якого маґ дв? по-р?зному ор?ґнтован? моле-
кули, то додатково повинне мати м?сце ? розщеплення Давидова.
В результат?, матимемо чотири смуги поглинання з ц?кавим роз-
под?лом ?нтенсивностей ? поляризац?ями.
Я надзвичайно вдячний Олександру Серг?йовичу за його
чудов? лекц?є, за сп?лкування з ним в процес? мого наукового
становлення, за те, що в?н, уже перебуваючи в Рос?є, погодився
керувати асп?рантом, який повн?стю працював над проблемами.
що ц?кавили мене.
Останн?й раз я мав можлив?сть розмовляти з Олександром
Серг?йовичем на його 80-р?чч?. В ц?й бес?д? я запитав, чи про-
довжуґ в?н займатися тен?сом. <Н?>, - в?дпов?в юв?ляр, - <Я
тепер б?гаю!>. <А чи не краще просто ходити, на дев'ятому де-
сятку?> - перепитав я. <Та н?, це мало даґ для зм?цнення ор-
ган?зму>. Це були останн? слова, як? я почув з його уст. Скоро
п?сля юв?лею Олександр Серг?йович, на жаль, зак?нчив св?й
життґвий шлях.
125
