РОЗДІЛ XI.
`
Період між Вінницею й Кам'янцем.
`
1. Перемоги отаманщини наліво й направо. - 2. Ва-
гонний циганський табор. - 3. Другий простий "на-
ціональний герой" проти головного "національного
героя".
`
1. Перемоги отаманщини наліво й
направо.
`
А тим часом большевики, занявши Ки-
їв і укріпившись, стали посуватись далі й
через кільки тижнів бідна українська дріб-
но-буржуазна демократія тікала за отаман-
щиною з "столиці" Вінниці.
`
Отаманщина тепер уже цілковито викре-
слилась, "опреділилась". Головний Отаман
уже був і головою Директорії, "Верховної
Влади", отже вся й військова, й політична
влада цілком стала отаманською. "Соціалі-
стичні" партії було одсунено зовсім на бік
і навіть цієї слабенької гальми не було вже
для отаманської безпардонної "колесниці."
`
Це, натурально, не сприяло побільшен-
ню опорних проти большевиків сил і ті
`
288
`
українські невеличкі військові частини, що
ще лишались в отаманщини, мусіли уступа-
ти большевикам пункт за пунктом.
`
З Вінниці "влада" розбіглась на всі боки, -
частина в Кам'янець, частіша в Галичину,
частина в Рівне, куди малося перенести
"столицю".
`
В цей момент ліва частина української
демократії на чолі з бувшими міністрами
В. Чeховським, М. Ткаченком і О. Жуков-
ським, бачучи безлад і безсилля отаманської
влади, бачучи всю безплодність і шкодли-
вість союзу з Антантою, зробила спробу
направити політику в инчий бік, у бік поро-
зуміння з большевиками й з'єднання з ре-
волюційними елементами широких мас. З цією
метою цією групою в Кам'янці було складено
"Комітет спасіння Республіки", який став на
грунт радянської влади.
`
Але цю спробу було зразу ж задушено
отаманщиною. З українськими соціалістами
отаманщина мала силу битися. "Комітет спа-
сіння Республіки", виникнувши ad hoc, не
підготовивши наперед сил, маючи за собою
невеличкий військовий виділ під командою
Жуковського, не зміг опіратися переважній
силі отаманського війська. Деяких членів
Комітета спасіння Республіки було арешто-
вано й трохи-трохи не розстріляно отаман-
цем Хомадовським. Коли б не втрутились
`
289
`
партії й не поставили вимогу увільнення, то
цих відомих політичних діячів України було
би вбито.
`
Так урятувавши себе зліва, отаманщина
перебігла до Рівного. Остапенко, виявивши
повну нездатність в урядуванню, а головне
не досягши нічого в союзників, мусів по-
датися з усім своїм кабінетом до дімісії, що
й було зроблено ним в перших числах марта.
`
Міністерської влади не стало. Отаманщи-
на, розуміючії, що правим курсом вона зов-
сім себе знесилює й одпихає навіть україн-
ський демократичний елемент, рішила знову
скласти "соціалістичний" кабінет, запропону-
вавши есдекам і есерам вернутися до "керу-
вання" державними справами. Ці партії зго-
дились і було сформовано у Рівному (в по-
чатку квітня) новий кабінет міністрів на чолі
з с-д. Б. Мартосом.*)
`
*) Склад його такий був: 1. Голова Ради Народ-
иіх Міністрів і Міністр Фінансів - Б. Мартос (укр.
с-д.); 2) Заступник Голови Ради Народніх Міністрів і
Міністр Юстиції - А. Лівицькпй (укр. с-д.); 3) Мі-
ністр Внутрішніх Справ - І. Мазeпа (укр. с-д.);
4) Міністр Земельних Справ - М. Ковалевський
(укр. с-р.); 5) В. о. Військового Міністра - Г. Сиро-
тенко (укр. с-д.). Склад цього кабінету поповнився
постепенно такими членами: 6) Міністр Закордонних
Справ - В. Темницький (гал. укр. с-д.); 7) Міністр
Народньої Освіти - А. Крушельницький (гал. ра-
дик.); 8) Міністр Шляхів - М. Шадлун (укр. с-д.);
9) Міністр Народнього Господарства - А. Шрамчен-
`
290
`
Партії поставили умову свого вступу в
Уряд передачу всієї законодавчої ініціативи
з Директорії до кабінета міністрів. Отаман-
щина на це згодилась, знаючи з досвіду,
що закони й усякі декларації одне, а фак-
тична влада - друге. Фактична влада лиша-
лась собі в її руках, а паперові закони мі-
ністрів могли тільки служити для заспокою-
вання невдоволення отаманською реальною
"політикою.". І що "демократичніщі" будуть
ті закони, то краще служитимуть цій цілі.
`
Крім того цими партіями було поставлено
вимогу виступу з Директорії двох її членів
П.Андрієвського й Ф.Швеця. Але цей виступ
`
ко (укр. с-р.); 10) Міністр Праці - О. Безпалко (гал.
укр. с-д.); 11) Керуючий Управлінням Преси й інфор-
мацій та В. о. Державного Секретаря - І. Лизанів-
ський (укр. с-р.); 12) Керуючий Міністерством Пошт
і Телеграфів - І. Паливода (укр. с-р.); 13) Керуючий
Міністерством Народнього Здоровля - М. Білоус
(укр. с-д.); 14) Керуючий Державним Контролем -
В. Кабачків; 15) Керуючий Міністерством Культів
- М. Мирович; 16) Керуючий Міністерством Єврей-
ським Справ - П. Красний (євр. с-д. "Поалей Ціон").
`
З прибуттям пізніще до Отаманщини з того боку
фронту Одрина й Черкаського переведені були в
складі кабінету невеликі зміни: Д. Одрина (укр. с-р.)
ааняв посаду Міністра Народнього Здоровля, а Т. Чер-
каський (укр. с-р.) місце Міністра Народнього Госпо-
дарства. З виходом з кабінету А. Крушельииць-
кого призначений був до виконування обов'язків
Міністра Освіти М. Григоріїв (укр. с-р.).
`
291
`
повинні були перевести самі партії, одкли-
кавши цих членів, П. Андрієвський, "соціа-
ліст-самостійник", людина цілком правого
напряму, занадто вже компромітував "Вер-
ховну Владу". Ф. Швець також, на думку
тих партій, не відповідав своїми якостями
своїй "високій" посаді. Але обидва ці члени
не схотіли виступити й лишилися в Дирек-
торії, не зважаючи на постанову урядових
партій.
`
Крім того П. Андрієвський запротестував
проти складання кабінета міністрів мень-
чостю Директорії, С. Петлюрою й А. Макарен-
ком. ("Більшість" сиділа в Станіславові:
П. Андрієвський, Ф. Швець і др. Петруше-
вич. Др. Петрушевич увійшов у склад Ди-
ректорії, яко представник Галичини.) Але
"меньчість" викликала до Рівного Ф.Швеця
й таким чином стала "більшостю".
`
Тоді П. Андрієвський зробив заяву, що
він не може погодитись з таким насильством
та незаконностю й виступає з Директорії.
Цим скористувались і викресилн його з
складу "Верховної Влади", (хоч він потім
цю заяву взяв назад і вважав себе членом
Директорії').
`
Невдоволення правих ще збільшилось і
вони постановили зробити "переворот". Для
цеї мети було використувано відомого "на-
ціонального героя", отамана Оскілка. Це
`
292
`
був собі досить енергійний і здібний моло-
дий хлопець, який під час повстання визна-
чився деякими успіхами в боротьбі з геть-
манцями. З прапорщика чи поручика він
став "отаманом". Це закрутило йому голову.
Вся ж сістема отаманського режиму, без-
контрольність і безвідповідальність, зробила
його маленьким сатрапом на свойому участ-
кові. Він не слухався ніяких наказів ні
військового міністра, ні "головного отамана",
ні Директорії. От самостійники й рішили
спертися на цього "героя". Спочатку він
тільки "одкрив фронт" большевикам, щоб тим
налякати уряд. А коли це не помогло, силою
захопив "столицю" Рівне й арештував майже
все Правительство (крім Директорії, яка була
не в Рівному, а в Здолбунові).
`
Але успіх був короткий: у "головного
отамана" знайшлось трохи більше війська й
"просто-отамана" Оскілка було вибито з Рів-
ного. Він з частиною своєї кумпапії втік у Поль-
щу, захопивши з десяток мілліонів рублів. Цим
і кінчилась "Оскілковщина" (квітень 1919).
`
2. Вагонний циганський табор.
`
Але незабаром і "головппй отаман" з
своїм урядом мусів тікати з Рівного, бо боль-
шeвики, скористувавшись гризньою отама-
нів, почали займати покинуті пункти й під-
 тупати вже до "столиці'- (початок мая).
`
293
`
І знов пішло "вагонне" животіння, блу-
кання по станціях, містечках, без притулку,
без ладу, без війська, без теріторії й з во-
рогами з усіх боків. Бували моменти, коли
під владою українського отамансько-"соціалі-
стичного" Уряду було кільки верст залізниці,
занятої урядовими вагонами, в яких жило
Правительство, партії, урядовці й "військо".
Щось подібне до циганського табору.
`
В цей час я на підставі оповідань "само-
видців" так записав у своїх записках цей пе-
ріод отаманщини: "Безладдя, дезорганізація,
розгубленість, деморалізація. Директорія живе
в вагонах, круг яких купи нечистот, сміття,
бруду. Міністри сваряться, гризуться, скар-
жяться, арештовують одне одного. Війська
нема, тільки самі штаби та отамани на чолі
з "Головним Отаманом" - "балєриною". Цей
смішний і шкодливий для всього нашого
руху чоловік не зважа ні на що й поки е
хоч ступінь теріторії та два-три чоловіки,
перед якими він може граціозно позувати,
він почував себе в акції. Прочитав я в заве-
зеній газетці одну його телеграму-"рескріпт",
- і взяв мене й сміх, і огида. Тон телеграми
самодержавний, набундючений, зовсім геть-
манський: "моє й усіх вірних синів України
серце сповнилось радостю..."
`
"Крім хаосу, безпорадности та безсуд-
ности й безконтрольности великих і малих
`
294
`
сатрапів нема ніякого ні політичного, ні
економичного, ні взагалі ніякого організо-
ваного життя.
`
"Та й нема де йому бути, бо вся ж
Україна під совітською владою, під Директо-
рією тільки два-три повіти вбогої Волині, по
якій соваються оті нещасні купки козаків. А
балєрина кощунственно вихиляється перед
тілом вимученої України, робить ручкою до
нещасних, обідраних оборонців - недобитків,
прибірає фельдмаршальські пози перед ви-
нищеними, перетомленими людьми й само-
милується...
`
"Дійсно, хочеться лютого, безжалісного,
пекучого большевизму, щоб розшпурляти й
випалити ці купки засмерділих людей, це
сміття, тупе самовдоволення, самодурство,
все те, що зветься отаманською владою...
`
"Вони (деякі партії) тепер проповідують
"трудові ради", ті ради, проти яких так
уперто, тупо зі мною змагались увесь час.
Пізно. Нікому тепер це непотрібно. Та й
нема де їх заводити. Не в вагонах же, цій
єдиній теріторії "Верховної Влади"."
`
3. Другий простий "національний герой"
проти головного "національного героя".
`
Становище було вже майже безнадійне.
Але тут несподівано з'явилася підмога.
З Румунії почав надходити ешалон за еша-
`
295
`
лоном "запорожський корпус", що під час
повстання був одтиснений на румунську
теріторію й інтернований там румунським
Урядом. Після багатьох заходів українського
посольствагв Румунії удалося вирвати в руму-
нів дозвіл на виїзд цього корпусу. Румуни,
розуміється, обірали його до ниточки й без
зброї, майже голих випускали з своїх "дру-
жих" обіймів.
`
Але в Галичині, кудою вони вертались,
"запорожців" так-сяк озброювали й вони
переправлялись до свого Уряду. Уряд же,
діставши цю підмогу, зібрав рештки старого
війська й став пробиватись на Кам'янець-
Подільський з мeтою заняти той куток і
звідти розгортати свою теріторію. Це йому
вдалося й місяця через півтора по виступі
з Рівного в руках української влади була
нова "столиця" Камянець (20 червня).
`
Але тут варто згадати ще про один замах
на "переворот". Претендентом на владу ви-
ступив, розуміється, також отаман. Та й не
аби який, а "майже головний національний
герой", знаменитий Балбачан. Випроважений
під почесним караулом головним отаманом
у Галичину, цей злочинець знайшов собі
теплий і сердечний притулок у галицького
уряду, Державного Секретаріату. Реакцій-
ність Балбачана цілком відповідала напря-
му галицьких керуючих політиків і вони
`
296
`
доручили цьому "герою" формувати військо
з українців- наддніпрянців. Балбачан цим
скористувався й почав вести відповідну до
своїх поглядів і намірів агітацію серед еша-
лонів "запорожського корпусу", що в цей
час прибували з Румунії. Йому ретельно до-
помагала друга частина оскілковців-само-
стійників на чолі з П. Андрієвським, яка
сховалась під покровом Державного Секре-
таріату в Галичині.
`
Але цікаве відношення отаманської вла-
ди до цього індівіда. С. Петлюра знаючи,
що це за суб'єкт, знаючи, яку страшенну
шкоду зробив цей "отаман" для української
революції й державносте замісць того, щоб
судити й покарати його, бере його знов до
себе на службу й призначав його головою
місії по переправці полонених.
`
Балбачан, розуміється, такою мізерною
посадою не задовольнився, але для конспі-
рації згодився приняти її.
`
Коли-ж, на його думку, настав слушний
момент, він рішуче виступив з ширшими
планами, а саме: захопити всю владу, аре-
штувати "головного отамана" з його урядом,
самого себе проголосити "найголовнішим"
отаманом і утворити собі свій уряд усе з
тих же самостійників і нещасних есефів,
якими кожна українська влада латає свої
"задні", невидні місця.
`
297
`
І от 9 червня цей "герой" учинив "пере-
ворот", се-б-то явився в штаб запорожського
корпусу, що стояв тоді в Проскурові, й за-
явив начальнику того корпуса, що його, Бал-
бачана, призначено Головним Отаманом за
отамана корпуса. Коли начальник корпусу
не повірив і став домагатись письменого
посвідчення, Балбачан прогнав його (з ним
був невеличкий виділ його прихильників).
Начальник корпусу втік і доніс "Головному
Отаманові" С. Петлюрі в Чорний Острів, де
стояла "Верховна Влада", про "переворот".
`
Тоді вночи в Проскурів було вислано
агентів отаманської контррозвідки, які ти-
хенько арештували Балбачана й привезли в
Чорний Острів. Аж тоді його дали під суд
і 24 червня розстріляли.
`
Розстріляли тоді, коли цей просто-"націо-
нальний герой" зробив замах на владу голов-
ного "національного героя". Коли ж він ро-
бив замахи й злочинства супроти революції,
коли зробив державну зраду, коли поров різ-
ками українських селян, тоді головний "на-
ціональний герой" не тільки не розстрілював
його, а дав йому в Київі, а потім і в Гали-
чині повну волю ходити й робити все, що
тому злочинцеві хотілось.
`