РОЗДІЛ X.
`
Шукання помочи в Антанти.
`
1. Таємний договір українсько-русько-французської
контрреволюції. - 2. Руки вгору! Гаманець, життя і
честь! - 3. "Вигнать, як собак!" - 4. Хоч навздогін
пацнути копитом. - 5. Цінично - нахабний "акт". -
6. Два моменти. - 7. Нічого, крім "Загального На-
казу Nr. 28".
`
1. Таємний договір українсько-русько-
французської контрреволюції.
`
А руку до Антанти вже, дійсно, було
простягнено. I ще з Київа простягнено. Але
тут ще раз скажу, що ті чутки й відомости,
які розпускалися руськими большевиками з
приводу переговорів Директорії з Антантою,
були або агітаційним наклепом або резуль-
татом того, що самі большевики мали не зов-
сім точні інформації.
`
Наприклад, київський комітет руських
комуністів перед Трудовим Конгресом видав
відозву до робітників, в якій приводив немов
би текст договору Директорії з представ-
никами Антанти в Одесі.
`
252
`
Ось дослівний переклад цього цікавого
(і, можливо, не зовсім неправдоподібного)
документу.
`
"1. Директорія Української Народньої
Республіки входить на федеративних осно-
вах в склад єдиної й неділимої Росії, яка
відроджується.
`
2. Директорія У. Н. Р. складає коаліцій-
ний уряд, котрому й передає всі свої права.
`
3. Українська Народня Республіка обов'я-
зуеться всіма силами боротись протії больше-
виків, що находяться в межах Республіки.
`
4. У. Н. Р. віддає до роспорядимости спе-
ціально складеного штабу всі війська для на-
ступної акції проти большевиків Великороси.
`
5. Всі озброєні відділи республіканського
війська мусять бути об'єднані, й підлеглі за-
гальній організації.
`
6. В оперативному відношенню респу-
бліканське військо підлягає спеціальним
штабам.
`
7. Оперативний штаб формується в слі-
дуючому складі: 1. голови союзного коман-
дування-ген. Д'Ансельма; 2. одного пред-
ставника добровольчої армії - ген. Гришина-
Алмазова й 3. одного представника польських
легіонерів - полк. Дзеваницького.
`
8. До вишеозначеного штабу входить
представник Українських Республіканських
військ - начальник штабу ген. Матвіїв.
`
253
`
9. В місцях, занятих республіканським
військом, допускається безборонне форму-
вання добровольчої армії.
`
10. Всі "заложники" і ті, що бились в
одрядах добровольчої армії офіцери, юнкери,
козаки т. ин. негайно увільняються з пра-
вом безборонно переїхати, куди вони поба-
жають.
`
11. Осадний корпус отамана Янієва, що
блокує Одесу, негайно одсувае свої виділи
до ст. Роздільна ю. з. ж. д.
`
12. У. Н. Р. вживає енергійних заходів
до недопущення Трудового Конгресу.
`
13. У. Н. Р. зобов'язується не допустити
на її теріторії совітів робітничих, салдатських
і селянських депутатів.
`
14. Союзне командувашія буде всіма за-
собами підтримувати У. Н. Р. в її боротьбі
з большевиками постачанням бойових при-
ладів.
`
Вище зазначенпй договір повинен бути
контрасигнований Директорією У. Н. Р.
`
Підписали: Гснерал Д'Ансельм, ген. Бо-
ріус, кап. Лапжерон, адм. Балле, ген. Гришин-
Алмазов, контр-адм. Ненюков, полк. Антоно-
вич, полк. Дзeваницький, ген. Греков, ген.
Матвіїв; секретарі: Серкаль, ген. Пільц."
`
Розуміється, цей "договір" для всякого хоч
трошки політично-грамотного чоловіка був про-
сто смішним абсурдом. Яка б "контрреволю-
`
254
`
ційна" не була би Директорія, вона не могла
би заключити такого самоубийчого договору.
`
І Директорія, натурально, з обуренням і
зневагою одкинула цей наклеп.
`
Але тепер, коли в більшому світлі ви-
являється справжня фізіономія отаманських
діячів, коли уважніще придивитись до під-
писів, які стоять на цьому договорі з укра-
їнського боку (ген. Греків і ген. Матвіїв), коли
пригадати все непевне, підозріле поводжен-
ня Грекова в Київі, його чудну, майже про-
вокаційну отвертість на Трудовому Конгресі
що-до нашого військового стану, його за-
лякування силами большевиків, коли про-
слідкувати всю його дальшу контрреволю-
ційну й єдинонеділимівську діяльність; коли
далі мати на увазі, що генерал Матвієв був
цілком виразний руський чорносотенець і
виявив себе згодом явним денікінцем; коли
все це взяти на увагу, то являється питан-
ня: а чи не було, справді, такого (тільки
таємного навіть від українців) договору між
цими представниками української влади й
французсько-руськими генералами?
`
А коли пригадати собі, що в дальших
переговорах з представниками союзного ко-
мандування з приводу купівлі в його зброї
й амуніції з боку французськнх генералів як
раз деякі з цих пунктів виразно, майже в
цих самих виразах виставлялися, то реаль-
`
255
`
ність такого договору стає вже більш і більш
можливою.
`
І, нарешті, коли прослідити з самого по-
чатку до кінця на протязі майже одинадцяти
місяців усе відношення Антанти до україн-
ського питання, то хіба цей договір в
основах своїх не є тою програмою,
якою керувались Антанта й особливо
Франція в своєму відношенню до
української державности?
`
Нема особливої потреби докопуватись, де
саме вироблялося цю програму: чи спочатку
в Парижі, а потім прислано до Одеси "на
предметъ исполненія", чіі одесько-букарест-
ські майстрі й "знавці орієнтальних відно-
снії" змадикували її й послали на "предметъ
утвержденія й одобренія" до Парижу. Бажно
те, що вона, іменно ця програма, в формі
цього договору, сістематично, настійно й
послідовно переводилася в життя як в Одесі
й Букаресті, так і в Парижі.
`
І коли цей договір було, дійсно, заклю-
чено й підписано Грековим і Матвієвнм, то
треба признати, що руська реакція досить
ловко вміє добиватись своєї мети: всадити
своїх агентів у ворожий табор, вивідувати
все до найменьчих подробиць і руками цих
агентів зсередини пхати собі в пащу, - це
доказує велику майстерність у провокаційно-
шпикунських справах.
`
256
`
Але це ж саме доказує одночасно, що такий
фокус можна проробити тільки там, де нема
ніякого контролю й відповідальности агентів
влади. Коли б отаманщина не була така са-
мовласна, безконтрольна, коли б вона займа-
лася своїм ділом, а політичні справи велися
би революційним колективом, коли б з самого
початку отаманщина згодилась на введення
в армії інстітуту політичного контролю (комі-
сарів), то, розуміється, ні отаман Греків, ні
отаман Матвіев не могли би бути корисними
руській реакції, яко її агенти серед нас.
`
2. Руки вгору! Гаманець, життя і честь!
`
І яка послідовність, планомірність у ви-
конанню наміченої програми.
`
В першому пункті стоїть відновлення
"єдиної, неділимої". Це, розуміється, нам
поки що не пропонувалось, це був основ-
ний постулят, конечна мета, для здійснення
якої мали служити дальші пункти. Але от
другим пунктом уже є: скасування Дирек-
торії, сформування коаліційного кабінету й
передача йому всієї влади.
`
"Коаліційний" кабінет це значило од-
мову від усієї соціальпо-політичної програ-
ми Директорії, "законне", так сказати би,
заведення реакції, (бо отаманщина хоч і за-
водила її, але хаотично, не сістематично, з
несподіваними вибриками проти буржуазії).
`
257
`
От цей пункт "таємного договору" і був
першим пунктом у тих умовах, які офіціаль-
но виставлялись Директорії союзним коман-
дуванням, ("ідеологом" якого був франц.
полковник Фрейденберг, начальник штаба
д'Ансельма).
`
Слідуючими "явними" пунктами були
вимоги контролю над фінансами України,
управління всіми залізницями, командуван-
ня українськими військами, вільне форму-
вання добровольців, ще деякі дрібні вимоги
й, нарешті, визволення арештованих гетьман-
ське-німецьких міністрів. (Ці пункти як раз
припадають до пунктів "таємних".)
`
І це все за... декільки танків і гармат. І
цього домагались ті самі "вільнолюбні, демо-
крати, благородні" французи, які так крича-
ли про німців, коли ті прийшли на Україну
й заводили там реакцію. Це робили ті, які
в вільсоновських 14 пунктах так по "лицар-
ськи", так гаряче виступали борцями за
"справедливість, демократію, за самоозна-
чення народів, за святі ідеали всієї люд-
ськости".
`
А тон який? Треба признати, що бруталь-
ні німецькі генерали в порівнанню з цими
"лицарями" були ідеалом коректности й
джeнтельменства. І це ж ті самі французи,
які так розсипались перед нами своїми
улесливими компліментами за часів Гене-
`
258
`
рального Секретаріату, які "однині були в
офіціальних відносинах з Україною", які
так ласкавенько, так солоденько заглядали
нам в очі, благаючи тримати фронт проти
німців.
`
Тепер французський імперіаліст почував
свою силу, тепер він не потребував загляда-
ти в очі, тепер він був переможцем. І як
легко зникла вся його чисто французська
улесливість, як легко вона замінилась сал-
дафонською брутальностю, нахабством, бeз-
соромностю.
`
Знаючи, що нещасна українська демо-
кратія всякими жертвами готова боронити
своє національне істнування й свою дер-
жавність, знаючи, що ця бідна демократія
инчої державности, як визнаної імперіалі-
стами, державности "як у людей", не ро-
зуміє; знаючи, що сій національности й
державности загрожує з півночи пятаков-
щина; ці "лицарі", ці міжнародні бандити
й експропріатори, користуючись розтерян-
ностю, одчаем і безсиллям української демо-
кратії, отверто й цінично хапали її за горло, й
кричали: руки вгору! не рухатись! Оддавай
усе, що маєш: гроші, одежу, честь, душу й
життя.
`
І то ультимативно: в 24 години. Коли
Директорія не дасть відповіді через 24 го-
дини, переговори зриваються.
`
259
`
3. "Вигнать, як собак!"
Крім того: Голову Директорії В. Винни-
ченка й Голову Ради Народніх Міністрів
В. Чеховського "вигнать, як собак!"
(chasser comme les chiens), бо вони - больше-
вики. С. Петлюру усунути, бо він - бандит.
Це - дословні вирази полковника Фрейден-
берга, які він тоном п'яного й лютого унтер-
офіцера кинув у лице українській делегації:
соціальдемократу, члену Трудового Конгресу
І. Мазепі, соціалісту-революціонеру, члену
Трудового Конгресу О. Бачинському, мі-
ністру військових справ Грекову, міністру
торгу й промисловости С. Остапенкові.
`
Вони, розуміється, обурились, плюнули
в лице цьому "джентельменові" й тим кін-
чились усі переговори?
`
Ні, українські "соціалісти" навіть не
обізвались, не спинили, боязко й мовчки
вислухали, а після перерви, обдумавши, що
все ж таки якось воно ніби ніяково, що
так говориться про їхню "Верховну Владу",
рішили "дуже коректно" зробити увагу
п. Фрейденбергові. Тоді полковник Фрейден-
берг роз'яснив їм, що він не особи мав на
увазі, а той ідейний напрям, який вони
представляли; він хотів "вигнать, як собак"
усі ті постанови й ідеї, які виносились тими
самими партіями, що були представлені оци-
`
260
`
ми делегатами; він хотів образити й плюну-
ти в лице не особам, а українській революції.
От чого він хотів.
`
Делегати цим роз'ясненням задовольни-
лись і провадили далі переговори.*)
`
Бідна хуторянка, вона від отаманщини,
пятаковщини, від власної безпорадности й
природного трепету перед паном загубила
останню крихотку своєї гідности й "рево-
люційности".
`
І як безпорадно, жалюгідно зашомотілись
усі "соціалістичні" партії, коли ці нахабні
вимоги французських офіцерів було передано
їм на обговорення. Та ще ж ультимативно:
24 години й годі. Де ділась звичайна ле-
дача повільність, безкрайна балакучість.
В один день усі партії прислали Директорії
свої постанови.
`
Розуміється, "революційна" демократія в
цих постановах прінціпіальяо цілком од-
кидала пропозіції антантських представників.
`
Як чудесний зразок цих постанов, я при-
веду виривок з резолюції (7-го лютого) пар-
тії укр. с. р-ів:
`
"...Центральний Комітет У. П. С. Р. цен-
тральної течії, визнаючи неможливим і не-
допустимим усяке втручання чужо земних
сил у внутрішні справи Укр. Республіки й
`
*) Ці вимоги було виставлено французським ко-
мандуванням в Бірзулі, 6-го лютого 1919 р.
`
261
`
всілякі союзи Українського Уряду з чужо-
земними імперіалістами, визнаючи неможли-
вим покликання чужоземних військ на Укра-
їну, що веде за собою окупацію України й
неминучу реакцію та загрожує знищенням
усіх національних і соціально-політичних
здобутків української революції, постановив:
`
(Звичайно, з обуренням одкинути про-
позіції "чужоземного імперіалізму"? Ні, инче:)
`
"Правительство Укр. Нар. Республіки може
вести переговори й вступати в згоду лише
з тими представниками держав, які мають
на те відповідні уповноваження від своїх
урядів."
`
А потім уже вступати в згоду на умовах
визнання укр. держави, невтручання в вну-
трішні справи й т. д.
`
Словом, майже всі партії (за виїмком
самостійників) на словах, у резолюціях рі-
шуче одкинули зроблені пропозіції. Ніхто,
мовляв, не має права вмішуватись у вну-
трішні напгі справи, а зміни в Директорії
цілком недопустимі.
`
4. Хоч навздогін пацнути копитом.
`
А треба до цього, для кращої характери-
стики французських "лицарів", знати ще
таке. Голова Ради Міністрів В. Чеховськлй,
уважаючи для себе неможливим бути в уряді
при отаманщині й при всіх тих безчинствах
`
262
`
і дурницях, що робилися нею, ще в Київі зая-
вив Директорії про свою дімісію й настійно,
рішуче домагався її приняття. І Директорія
ще в Київі приняла цю дімісію й В. Чехов-
ський лишався в Уряді тільки до сформу-
вання нового кабінету. Це французикам було
добре відомо. Але таке вже "благородство"
цих людей, що вони спішили пацнуть копи-
том навздогін, "вигнать", помститись над тим,
хто був ворогом імперіалізму й паразітів.
`
Так само й що-до Голови Директорії.
Бачучи, що ніякими індівідуальними усиля-
ми й жертвами не можна було змінити ходу
подій і становища річей, не маючії більше
сил в ім'я отаманської державности жер-
твувати своїми переконаннями, я твердо рі-
шив, не зважаючії навіть на постанову
Трудового Конгресу, з Уряду вийти. Про це
антантські джентельмени знали. Коли Дирек-
торія посилала Грекова в Одесу купувати
зброю в французів (і тільки для цього!),
то я сам казав отаману Грекову: коли вони
будуть боятися, що ми - большевики, то ви
їм скажіть, щоб вони приїхали сюди й по-
дивились на наш режим, вони цілком за-
спокоються. А коли моя персона не викликає
довірря в них, то скажіть їм, що я сам давно
бачу свою невідповідність до нашого фак-
тичного режиму й давно рішив вийти з Уря-
ду. І вийду неодмінно й як найшвидче.
`
263
`
Отже й це їм було відомо, значить, не
було ніякої необхідности так домагатись
того, що й без них мало бути, а, значить,
їхнє "виганяння" було теж просто нестер-
пним бажанням "пацнути копитом", а крім
того бажанням цією вимогою образити все
українство, показати над ним свою силу.
Так само, як вимога усунення Головного
Отамана, члена "Верховної Влади" С. Петлю-
ри за _бандитизм_.
`
І знов треба признатися, що такого пони-
ження, глуму й образи за всю нашу тяжку
історію боротьби за національне істнування
ніким не було нанесено українству, ні русь-
ким Урядом, ні німецькими генералами, ні
навіть гетьманщиною.
`
І коли Директорії цими самими її деле-
гатами було зроблено доклад про вимоги
французів і про їхній тон, я рішив у цей
момент не виходити з Уряду. Директорія
рішуче одкинула всі пропозіції одеських "ли-
царів".
`
Але... большевики наступали зовні, під-
ходили вже до Вінниці, військо розбігалось,
самостійники й есефи напірали зсередини,
вимагали "щось уступити", пятаковщина про-
понувала капітулювати й обіцяла не "розстрі-
ляти безпощадно", сил не було, дух упав
зовсім.
`
І "революційна, соціалістична" демократія
`
264
`
(есдеки й есери), забувщи про свої такі рі-
шучі резолюції, покірно приняла першу умову
французів: вигнать Голову Директорії й Го-
лову Ради Народнії Міністрів Української
Народньої Республіки, як собак. А щоб це не
так уже самопонижуюче виглядало, то знай-
дено формулу: передати владу правим пар-
тіям, - есефам і самостійникам, - есдеків же
й есерів з уряду одкликати. (С.Петлюра, як
"теж" есдек, вийшов із партії, щоб мати
змогу лишитись в Уряді. На його виступі
з Уряду французи дуже не настоювали, їм
важно було вигнати "большевиків", а з "бан-
дитом" вони могли примиритися.)
`
При такій "революційности" партій мені
лишалось тільки виконати цю постанову.
`
А щоб представники Антанти повірили
в серйозність цього рішення, а також, щоб
моя особа не викликала підозріння в "союз-
ників", мені було зроблено натяк, що для
мене було би краще всього виїхати за-кор-
дон, се-б-то, инчими словами, в вигнання.
Я й на це в ім'я "нашої державности" зго-
дився, тим паче, що й сам того хотів, бо на
Україні я вже не міг у тих умовах, - з одного
боку пятаковщини, а з другого отаманщини,
- працювати.
`
З цього приводу я в своїх записках тоді
писав так:
`
"Отже, моя урядова діяльність, слава богу,
`
265
`
кінчається. Правда, мене, як собаку, виганя-
ють. Але мені приємна ця брутальність су-
часних переможців. Я радий іменно такому
кінцеві: він очищав мої невільні помилки
перед соціальною правдою, зроблені в ім'я
правди національної. Я гордий з того, що
Капітал зробив мені честь, причисливши мене
до тих, з якими він не може вжитись".
`
5. Цінично-нахабний "акт".
`
Таким робом перший пункт умов (без
виконання якого французи й балакати далі
не хотіли) було досягнено.
`
Цим було викинено, "вигнано" ідейні
намагання української демократії до тво-
рення своєї суто національної, дійсно народ-
ньої, селянсько-робітничої державности.
`
Знову верталась державність "як у людей",
з усіми "людськими" основами її. Правда, вона
фактично була вже з самого вступу Дирек-
торії в Київ. Знищення буржуазної держав-
ности було тільки в декларації Директорії, та
в статтях деяких партійних газет; в дій-
сности ж, у реальному життю ота хуторянсько-
панська державність, за яку було вигнано
народом Ц. Раду з України, й тепер так
само "творилась". Тільки тепер "творилась"
з тою ріжницею, що за це взялись най-
гірші елементи національної дрібної буржу-
азії, що це "творіння" набрало такого хао-
`
266
`
тичного, безглуздого й дикого характеру,
що не тільки обиватель одурів, але й самі
"творці" того хаосу й безглуздя. Хуторян-
сько-панська державність Ц. Ради загубила
тепер ту відносну демократичність, яка в неї
все ж таки була, й набрала мілітарно-само-
державного характеру.
`
І через те, власне, так легко й було од-
мовитись від своїх декларацій, що вони були
тільки деклараціями. І постанова Директорії
з 11 лютого (після мого виходу) звучить уже
так:
`
"Директорія Української Народньої Рес-
публіки ухвалила: висловити свою згоду на
приняття в прінціпі тих умов, які було ви-
сунено з обох сторін і спільно обмірковано
на тих нарадах.
`
"Для вручення Командуванню Союзних.
військ відповідної декларації, а також для
детального й остаточного складення, напи-
сання і підпису умов взаємної згоди виря-
дити в Одесу відпоручників Директорії У.
Н.Р. з належними уповноваженнями."
`
І от тут до речи згадати ще про одну
подробицю, надзвичайно цікаву для харак-
теристики й антантських джентельменів і
української "революційної" влади.
`
Ведучи переговори з французами, виро-
бляючи (в Одесі й Бірзулі) умови з ними,
українська влада й демократія одною з своїх
`
267
`
умов ставили, щоб союзне командування
видало від себе акт, в якому було б зазна-
чено їхнє відношення до Укр. Нар. Респу-
бліки, до її державности, й заявлено про
невтручання у внутрішні справи України.
З свого боку українська влада зобов'язува-
лась також видати акт, в якому мала про-
хати Антанту "помогти" Україні фінансово,
економично, мілітарно й навіть адміністра-
тивно (дати "інструкторів" у міністерства!).
`
Але французи згожувались видати свій
акт тільки після того, як буде "вигнано"
Винниченка й Чеховського й принято в
прінціпі инчі пункти умов.
`
Отже "вигнано" й принято.
`
Тоді з'являється французський "акт".
От він у всьому своєму цінизмі й на-
хабстві:
"Перша група дівізії       Ставка 7 лютого 1910.
Штаб Генеральний
3-е бюро.
`
N 6867/3.
`
Загальний наказ М 28.
`
Генерал д'Ансельм прйняв, починаючи
від 15 січня 1919, командування арміями
полудневої Росії, а також військовими оди-
ницями чужоземних націй.
`
Франція й союзники не забули змагань,
які Росія зробила на початку війни й зараз
вони прийшли в Росію, щоб дати всім бла-
`
268
`
гонадійшім елементам і патріотам можли-
вість відновити в краю порядок, який давно
вже знищено страхіттями громадянської
війни.
`
Для підтверження:
`
Полковник Фрейденберг    Генерал д'Ансельм
`
Начальник Генерального   командуючий силами союз-
Штабу (Підпис)           ників Полудневої Росії.
                         (Підпис)
`
Печать: (Східна армія, перша група дівізій. Генерал
командуючий.)"
`
Оце весь "акт".
Більшого глуму, здається, не можна було
придумати, ніж цей "акт", який, напевно,
писалося в кумпанії всяких Гришиних-Ал-
мазових, з реготом, глумом і лайками.
`
6. Два моменти.
`
Але Директорія після зачитання цього
"акту" на засіданню 11 лютого все ж таки
винесла свою постанову приняти умови, по-
слати в Одесу своїх відпоручників і з свого
боку видати теж акт.
`
І от тут цікаво зрівняти два моменти в
відношенню Директорії до антантського ім-
періалізму.
`
Перший момент був тоді, коли Дирек-
торія стояла в Фастові, коли до неї стіка-
лися маси революційного селянства й робіт-
ництва, коли за спиною її стояв зхвильований,
готовий до боротьби народ, коли всі рево-
`
269
`
люційні, живі, активні елементи з довіррям
і ентузіазмом вітали владу революційної
Директорії.
`
Тоді так само з Одеси й Румунії фран-
цузик Еміль Ено виставляв нам такі самі
домагання, як і д'Ансельм, той панок так
само вимагав од най покірности, визволення
гетьмансько-німецьких діячів, так само на-
зивав нас "бандитами", так само складав
свої заяви від антантських Урядів з Гриши-
шіми-Алмазовими.
`
І тоді Директорія в своїй ноті "до демо-
кратій усіх націй світу й до демократій дер-
жав Антанти зокрема" 27 листопада 1918 року,
коротко виклавши причини революції проти
гетьманщини, її характер, її сили, змагання,
говорила так:
`
"Одначе цей справедливий, неминучий
рух народній натикається на опір з боку
держав Антанти. Устами свого посла Еміля
Ено французський Уряд категорично заявляє,
що збройною силою буде підтримувати геть-
мана Скоропадського й усю його урядову
сістему необмеженої монархії.
`
"Пан Еміль Ено обзиває всю українську
демократію "бандою бунтарів," і грозиться
силою французського багнета привести укра-
їнський народ до слухняности злочинцеві
Скоропадському.
`
"Од імени всіх соціалістичних і демокра-
`
270
`
тичних партій українського народу Дирек-
торія Укр. Нар. Республіки звертається до
всіх народів світу, до найкращих частин
їхніх демократій з запитанням:
`
"На підставі якого права французський
Уряд втручається у внутрішнє життя Укра-
їнської Держави?
`
"В ім'я чого уряди держав Антанти тепер
одмовляються признати той республіканський
Уряд України, який до приходу большевиків
а потім німців на Україну держави Антанти
признавали законним, що й зазначили тоді
певними актами міжнароднього характеру?
`
"Через що й в ім'я чого тепер уряди
держав Антанти грозяться збройною силою
підтримувати буржуазно-поміщицьку реакцію
на Україні в особі монарха Гетьмана Скоро-
падського й його Уряду, заведених на Укра-
їні германським імперіалізмом?
`
... "Виступаючи перед усім світом з про-
тестом проти насильства, яке наміряються
вчинити знов над українським народом дер-
жави Антанти, українська демократія заяв-
ляє, що буде боротись до останнього чоло-
віка в своїх рядах за соціальні й демокра-
тичні права трудового українського народу
та за ту національно-державну форму свого
істнування, яку визначив і визначить сам
український народ."
`
Так говорила Директорія в листопаді
`
271
`
1917 року, так вона роагувала на "акти"
Антанти й її втручання.
`
І подивімось тепер, як вона говорила
в лютому 1919, вигнана з Київа тими самими
революційними масами, які давали їй і власну
гідність, і гордість, і силу боротись дійсно,
проти всіх своїх ворогів.
`
У відповідь на "акт" д'Ансeльма, при-
нявши всі його умови, (що мали на меті те
саме, що мав і Ено, сс-б-то оборону буржу-
азно-поміщицької реакції й "єдіної, недєлі-
мої"), Директорія видає свою ноту, яка по-
чинається так:
`
"Правительство Української Республіки,
(слова "Народньої" чогось уже нема! Автор.)
в особі Директорії, одержавши відозву від
Антанти та Сполучених Штатів Північної
Америки в особі Верховного Військового
командування на Україні (сс-б-то отой "За-
гальний наказ N 28". Автор.) _щасливо_*) тим,
що може увійти в порозуміння з представ-
никами Антанти та Сполучених Штатів Пів-
нічної Америки в справі допомоги Україні
усунути навалу руського большeвизму й
припинити большевизм на Українській тері-
торії, який виник під впливом російського
большевизму та спільної боротьби разом з
другими державами проти большевизму до
перемоги." (Відповідальність за стіль і мо"
*) Підкреслення скрізь у цій ноті моє. Автор.
`
272
`
ву цього акту лежить на авторах його.
Автор.)
`
Далі розповідається історія національного
укр. руху, але так недостойно, так угодливо
перед союзниками, з такими вибаченнями
перед ними й перед Тимчасовим Російським
Правительством, так до того брехливо, що,
мабуть, самим д'Ансельмам і Гришиним-Ал-
мазовим гидко було читати.
`
Наприклад:
`
"Правительство Центральної Ради нама-
галося всіма силами порозумітися з Тим-
часовим Російським Правитeльством у справі
затримання розкладу Держави для спільного
відновлення фронту, взявши виключно на
себе активну оборону бувшого Румун-
ського та Південне Західного фронту,
а також готово було одкласти вирі-
шення своєї долі до скінчення війни."
`
Яка сервілістична, дурна неправда! До
того, мовляв, ми були смирними, слухняними,
так дорожили "спільною" неділимою Дер-
жавою, що готові були самі тримати всі
фронти й ждати до кінця війни вирішення
своєї долі.
`
Але нам, мовляв, не дало підождати того
"вирішення своєї долі" саме Тимчасове Пра-
вительство й особливо большевики.
`
"Руські большевики з перших днів своєї
влади зараз же розпочали свою злочинну
`
273
`
роботу на Україні. Український народ це
спостеріг і розпочав рішучу боротьбу
з навалою руського большевнзму. Але
боротьба була нерівна й, знесилившись, ми
втратили свою столицю Київ."
`
А "цим моментом скористувались віро-
ломні німці" (точний вираз "акту"!) і поса-
дили нам Гетьмана.
`
Національний Союз зробив повстання, ски-
нув Гетьмана й тепер, мовляв, "ідеалом
наших національних змагань є заховання на-
шої незалежности" в таких то й таких межах.
`
Не сьогодняшньою необхідностю, основ-
ною, конкретною задачею сучасного моменту
національної політики, а "ідеалом"!
`
Що ж до соціально-політичної програми,
то вся декларація Директорії, Трудовий Кон-
грес, його постанови, оголошення війни бур-
жуазним пануючим клясам на Вкраїні, все
це, розуміється, було в цьому акті "вигнано
як собак".
`
Всі закони й постанови Директорії та
Ради Міністрів, приняті, ухвалені, затвержені
й навіть опубліковані касувалися. Навіть ка-
сувався земельний закон, так урочисто по
затверженню "Верховною Владою" проголо-
шений Міністром М. Шаповалом і так старанно
ним проваджений уже в життя. В "акті" так
про це говорилося:
`
"Одним з найбільших наших завдань є як
`
274
`
найскорше скликання Парламенту України,
який скликається на підставі загального ви-
борчого права" (навіть з обережности без
"п'ятихвостки"! Автор).
`
Значить, з Трудовим Конгресом і декла-
рацією Директорії покінчено.
`
.... "а також цим Парламентом мають бути
забезпечені соціально-економичні реформи,
серед яких на першому місці стоїть негайне
переведення аграрної реформи й охорона
труда"....
`
Яка ж ще аграрна реформа, коли вже
був земельний закон?!
`
Отто-ж, значить, покінчено було й з аграр-
ним законом. А які саме мали би бути ті
"реформи", в якому дусі, то про це треба
було б докладніще спитати Гришнних-Алма-
зових.
`
Після цих основних, програмових "ідеалів"
"Висока Директорія" висловлювала (як то
було наказано їй полковником Фрейденбергом
і капітаном Ланжероном) свої "побажання"
з приводу виставлених пунктів договору. А
саме:
`
"Ми вручаємо державам Антанти та Спо-
лученим Штатам оборону нашого законного
права на всю фльоту Чорного Моря"...
`
Се-б-то вся фльота віддавалась у руки
Гришиних-Алмазових.
`
Далі:
`
275
`
"..ми певні, що наші Високі Союзники
допоможуть нам, як з боку техничного, так
і в справі зміцнення нашої валюти на все-
світньому ринку".
`
Се-б-то, цим приймався пункт француз-
ськпх умов про контроль над українськими
фінансами.
`
"Українське Правительство нині задово-
лене тим, що _шляхетна Франція, оду-
шевляючись ідеалами свободи, куль-
тури й права_, вкупі з другими державами
Антанти та Сполученими Штатами Північ-
ної Америки готова підтримати нас і спіль-
но вступити в рішучу боротьбу з большe-
визмом".
`
Одушевляючись ідеалами свободи, куль-
тури й права!
`
І нарешті:
`
"Користуючи з нагоди, звертаємось до
французського народу та инчих народів
держав Антанти з закликом допомогти нам
у справі остаточного визволення нашої укра-
їнської нації й відбудування Української
державности та її економично-фінансових і
політичних основ."
`
Цілком та сама історія, що й у Ц. Ради:
заклик до "народу", тільки тепер уже фран-
цузського, а тоді було до німецького.
`
"Свій заклик ми опіраємо на традіційну
повагу французського народу до права й
`
276
`
справедливости й непохитно дотримання ним
культурно-правних прав."
`
Пікантно особливо те, що французи вима-
гали, щоб іменно так було зазначено, що
вони мовляв, французи, не так, як німці,
прийшли й окупували чужу теріторію, а
"спіраючись на традіційну повагу фр. народу
до права й справедливости".
`
Реалізацію цих "ідеалів" і всього дого-
вору було доручено новому кабінетові міні-
стрів, на чолі якого було поставлено С. Оста-
пенка, головного й ретельного оборонця
цього феноменального сервілізму.*)
`
*) Склад цього "славного" кабінету такий: 1) Го-
лова Ради Народніх Міністрів - С. Остапенко (був.
укр. с-р., вийшов із партії); 2) Міністр Військових
Справ - О. Шаповал (укр. с-с.); 3) Міністр Внутрішніх
Справ - Г. Чижевський (був. укр. с-р.); 4) Міністр
Фінансів - Д-р. С. Федак (галицький нац-дем.); б) Мі-
ністр Господарства - І. Фещенко-Чопівський (укр.
с-ф.); С) Міністр Земельних Справ - Є. Архипенко
(укр. н-р.); 7) Міністр Закордонних Справ - К. Маціє-
вич (укр. с.-ф.); 8) Керуючий Міністерством Юстіції-
Д. Маркович (укр. с-ф.); 9) Керуючий Міністерством
Шляхів - П. Пилипчук (укр. н-р.); 10) Керуючий Мі-
ііістерсгвом Освіти - І. Огіенко (укр.с-ф, ; II> Керую-
чий Міністерством Культів - І. Липа (укр. с-с.); 12)
Керуючий Міністерством Народи. Здоровля - О.Кор-
чак-Чепурківський (укр. с-ф. ; 13) Керуючий Мі-
ністерством Морських. Справ - М. Білінський (укр.
с-е.); 14) Керуючий Міністерством Єврейських Справ
- А. Ревуцький (жид. с-д. партія "Поалей-Ціон");
15) Керуючий Управлінням Преси й інформацій -
`
277
`
Отже, коли прирівняти тепер цей договір
з договором, який оголошено було київськими
комуністами, то не лишається вже ніякого
сумніву, що, дійсно, того таємного договора
було таки складено й підписано отаманами
Грековим і Матвієвим. Тільки тут було трохи
в инчпх виразах, не так отвeрто, але суть
була та сама.
`
Другий пункт, наприклад, таємного дого-
вору вимагав скасування Директорії й пере-
дачи всієї влади коаліційному кабінетові.
Тепер кабінет був не тільки коаліційний, а
просто правий. І цікаво, що С. Остапенко,
("соціаліст-революціонер!"), беручи на себе
формування кабінeта, ставив категоричну
умову "повноти влади" раді міністрів. Инакшe
не хотів навіть вступати в кабінет. Чи був
С. Остапенко знайомий з тим таємним дого-
вором, чи французи приватно, не вводячи
його в суть того договору, піддали йому цю
ідею?
`
В кожному разі цей панок був слухня-
ним, податливим і згодливим на все апа-
ратом у руках одеської кумпанії. І дійсно,
`
Др. О. Назарук (галиц. рад.); 16) Державний Кон-
трольор - Д. Симонів (укр. с-с.); 17) Державний
Секретарь - М. Корчинськпй (укр. с-ф.).
`
Через те, що Д-р. Ст. Фeдак захоплений був по-
ляками у Львові й попав у полон, на його місце
призначено Міністром Фінансів М. Кривецького (укр.
с-ф.). Міністерство Праці було скасовано.
`
278
`
мав усю повноту влади (скільки її, розумі-
ється, лишалось від отаманів). Наприклад,
у справі арештованих гетьманських міністрів.
Директорія два рази рішуче постановила
цих людей не випускати, не зважаючи на
всі настійні домагання французів*). Вона
поясняла, що ці люди наробили злочинств
уголовного характеру, за які їх буде суджено.
Але С. Остапенко тихенько, без гвалту й без
усяких постанов усіх тих злочинців**) поса-
див у вагони й одвіз у Одесу.
`
І таким способом з одного боку отаман-
щина, а з другого пятаковщина потягли
знову бідну хуторянку, що не вміла шану-
ватись, в "обійми" чужинецького, бруталь-
`
*) Цю настійність і "свободолюбність" для гер-
мансько-гетьманських чорносотенців і монархістів
французських "шляхетних" республіканців ставилось
народньою чуткою в залежність від великої цифри
мілліонів рублів, витрачених на визволення арешто-
ваних її міністрів руською буржуазією. Ця чутка має
підставу в тому факті, що самою Директорією було
видано жінці ген. Матвієва п'ять мілліонів карбован-
ців для полк. Фрейденберга, від імени якого вона
прйїжжала до Київа. Ці п'ять мілліонів були хабарем
цим "лицарям права й культури" за їхню згоду про-
дати нам трохи зброї.
`
**) Призвища їх такі: бувші міністри гетьманського
Уряду: Рейнбот, Ржепецький, Гербель, Гаврилов. А з
ними ще з півтора десятка протофісовців, що особливо
одзначились катуванням, грабіжом і убийствами селян,
робітників та осіб української національности.
`
279
`
його, ворожого й глузливого до неї імпе-
ріалізму. Кажуть, що історія не повторюєть-
ся. Ні, коли повторюються причини, то пов-
торюються й наслідки.
`
Останню, слабеньку, безнадійну спробу
уникнути антантськпх обіймів, се-б-то, щоб
таки помиритися з совітською Росією, було
зроблено 9 лютого. В цей час як раз на-
дійшла телеграма Совітського Рос. Уряду
про те, що мирова укр. делегація підписала
договір і що грунт для порозуміння знай-
дено. Після телеграми Пятаковського Уряду
Директорією було послано радіо в Москву
О. Мазуренкові з наказом покинуть усякі
переговори й вертатися на Вкраїну. Але
тепер вияснялось, що пятаковщина щось не
так переказала. І голові Директорії В. Винни-
ченкові та міністру закордонних справ В. Че-
ховському удалось добитись згоди Директо-
рії не одкидати цієї пропозіції Рос. Сов.
Уряду, а тільки вияснити, як треба розуміти
пункт мирового договору про "признання
совітської влади", - чи це мають бути тру-
дові ради чи ради типу російських.
`
І С. Мазуренкові послано було другу
телеграму з наказом лишатись у Москві до
вияснення цього пункту.
`
Це було постановлено 9-го, а 10-го ми
обидва вже вийшли з Уряду. С. Мазуренко
ждав-ждав нових розпоряджень і не діж-
`
280
`
дався, - нова влада найменьче думала про
мир з Совітською Росією. А коли О. Мазуреп-
кові, нарешті, вдалося пропхнутії свого ку-
р'єра до Директорії, то новий голова її
С. Петлюра з лайкою прогнав його, не при-
нявши навіть докладу голови місії, мандат
якому був за підписом і "Головного Ота-
мана".
`
От такі були два моменти в зносинах
Директорії з антантським імперіалізмом. Один
- тоді, як Директорія спіралась на рево-
люційні трудові маси, а другий - коли ті
маси вигнали її з України.
`
7. Нічого, крім "Загального Наказу N 28".
`
Отже з українського боку було зроблено
все, чого вимагали французи. І дескрідіто-
вано себе, й ще більше підірвано довірря в
революційних елементів, і обпльовано себе,
й понижено.
`
Що ж за це все дістала українська влада?
`
"Загальний Наказ N 28."
`
І більш нічого. Навіть слова "Україна"
не було згадано ні в одному публичному
виступі французів. З самого ж початку було
глузливо, ціничпо обманено.
`
Так само ніякої техничної допомоги
дано не було.
`
Та й не трудно зрозуміти через що саме.
`
По внутрішньому договору Антанта роз-
`
281
`
ділила всю бувшу Росію на "зони впливу". Так,
наприклад, прибалтійський край був у зоні
впливу Англії; Кавказ, Дон так само Англії;
Сибір - головним чином зона Америки й
Японії. Зона ж виливу Франції була Польща
й Україна з включенням Донецького району.
`
Отже "вплив", - инчими словами, все роз-
порядження долею України, - було віддано
в руки Франції. Франція, будучи державою
переважно фінансового, лихвярського капі-
талу, за час франко-російського аліансу
вклала в Росії де-кільки десятків мілліардів
франків. Ці гроші, натурально, вона хотіла
дістати назад і дістати з добрим процентом,
бо лихвярь мусить "заробляти". Хто мав
вернути їй ці гроші й проценти? Вся Росія
чи сама Вeликоросія? Розуміється, бувші ча-
стини всієї Росії охоче взяли б на себе свої
частини боргу (що й заявлялось як Україною
так і инчими новими державами). Але, само
собою, для Вeликоросії це було би дуже не-
вигідно, - адже на неї лягла би найбільша
доля того боргу, а Великоросія сама по собі
не є така багата, щоб легко могла винести
навіть свою частішу виплати, бо головніща
частина її державних доходів ішла як раз
з "окраїн", а переважно з України.
`
І, натурально, Великоросія могла заявити
Франції, що при поділі Росії вона не може
ручатись за виплату боргу,
`
282
`
Це - один бік справи. Другий бік той, що
Фрація не мала ніякого матеріального інтересу
(цього єдиного мотиву всіх "шляхетшіх" ка-
піталістичних держав) в поділі Росії, в обо-
роні самостійности України. Краще мати своїм
довжником якусь одну сильну, централізовану,
платежоздатну одиницю, вже відому, певну,
ніж десяток дрібних, невідомих, непевних.
А особливо яка рація лихвярській, імперіа-
лістичній Франції обстоювати державність
української нації, тої нації, яка не мала бур-
жуазії, того безпосереднього контрагента, з
яким треба робити "інтерес"і В ім'я "траді-
ційної любови французів до права й справо-
дливости"? Ну, цe байка для отаманів із
Директорії.
`
Третій же бік був той, що велика, сильна
Росія була потрібна капіталістичній Франції
проти Германії. Не зважаючи на перемогу...
Америки над Германією, на те, що німецький
імперіалізм було порядно здушено, Франція
не могла почувати себе цілком спокійно,
маючи такого впертого, життєздатного сусіду,
як німецький народ. Знаючи, що німецький
імперіалізм оклигає колись, набере сил, зна-
ючи, що він буде кохати в собі ідею лютого
реваншу, а для цього шукатиме собі союзни-
ків, стара процентщиця Франція мусіла себе
якось забезпечити з цього боку. От через
що, наприклад, була така гаряча, "шляхетна"
`
283
`
любов Франції до Польщи. Польща повинна
була бути невеликим, але злим кулаком Фран-
ції над Германією. З цієї ж причини Франції
конче необхідно було мати велику Росію на
своєму боці й проти Германії. Отже й з цього
погляду Франція не могла бути за поділ Росії.
А особливо за самостійність України, тої Укра-
їни, яка заключала берестейський мир з нім-
цями, яку німці "піддержували", яка могла
навіть увійти в союз з Німеччиною й стати
ворогом Франції.
`
От у цьому був корінь того "шляхетного"
поводження французських представників з
українською владою. і, розуміється, було би
безглуздям з їхнього боку давати якусь
поміч українській державности та її владі.
`
Цим і пояснюється те, що як Остапенко
ні підлещувався, як ні розстилався рядюжеч-
кою перед одеською кумпанією, нічого крім
"Загального Наказу N 28" за те українці не
мали.
`