РОЗДІЛ IX.
`
Другий вихід із Київа.
`
1. Шантаж отаманщини й "Верховна Влада". - 2. Гріз-
ний ультиматум "підпорядкованих" до "непідпорядко-
ваних". - 3. Свято поєднання і "Мертворождений". -
4. Неминучий результат роботи нeпідпорядкованих
нікчем.
`
1. Шантаж отаманщини й "Верховна
Влада".
`
Але наскільки становище на фронтах і
всередині краю було скрутне й грізне, може
служити той факт, що навіть у штаба Січо-
вих Стрільців, цієї справжньої влади того
часу, пропала їхня хвальковита самовпевне-
ність і хлопчача зарозумілість. Навіть вони
зрозуміли, що щось в їхній політиці було
не так.
`
І до якої міри вони розтерялись і зміша-
лись, може свідчити той факт, що вони за-
пропонували мені... диктатуру. Я не знаю,
кому вони ще пропонували її в своїй роз-
гублености й безпорадности, але я від неї
відмовився й порадив віддати її С. Петлюрі,
`
234
`
як людині, яка цілком відповідала всьому
режимові й яка в заведенню його брала
охочу, активну участь. Січовики відповіли,
що С. Петлюра не здавався їм відповідним
для сеї ролі ні з політичного боку, ні навіть
з військового. Одної ж популярности його
було мало для них.
`
А з другого боку, наскільки отаманщина
була самовласна, наскільки вона почувала
себе дійсною верховною владою, показує й
цей факт пропозіції диктатури одному з чле-
нів "верховної влади" (значить, на випадок
приняття пропозїції гадалось усю "верховну
владу" скасувати), й особливо відношенням
до Трудового Конгресу. Отамани без цере-
моній, майже отверто радились і між собою
й з членами Уряду, що робити їм, отама-
нам, з Трудовим Конгресом, коли він ви-
явиться лівим або схоче висловитись проти
самостійности України: розігнати його, чи
виловити з його найлівіщих, а останнім
пригрозити, щоб не були лівими?
`
По цьому можна судити, насамперед,
про те, як повинен був вибіратнся той Кон-
грес, яка була свобода агітації передвибор-
чої, які люди повинні були пройти на той
"верховний орган народньої волі". А крім
того, як повинні були почувати себе члени
Трудового Конгресу, які знали за собою гріх
лівизни. і нарешті, який авторітет і значін-
`
235
`
ня міг мати голос такого представницького
органу, в таких умовах виявлення своєї
волі?
`
А що ж робила "Верховна Влада", "Ви-
сока Директорія"? Що робило Правительство
Української Народньої Республіки, соціалі-
стичний кабінет народніх Міністрів? Що ро-
били українські соціалістичні й демократич-
ні партії? Як же вони могли допускати таке
поводження, таку зневагу до вищого вибор-
ного органу трудового народу, якої навіть
царський монархізм до тої нещасної Думи
не дозволив би собі виявити? Як же не
роз'яснили тим головним і неголовним ота-
манам, що цим же відношенням вони губи-
ли саму оту українську державність, в ім'я
якої немов би провадилось усе те отаман-
ське безчинство?
`
І роз'яснялось, і доводилось, і дeбатува-
лось, і погрожувалось, але як ні в "Високої
Директорії", ні в "соціалістичного" міністер-
ства, ні тим паче в партій фізичної сили не
було, то всі роз'ясненая не мали ніякісенької
ціни.*)
`
*) Цим, здається, могла би вичерпатися й моя від-
повідь на ті запитання, які робляться мені особисто
тЇпер: чого я уступився з влади; чого не зробив так,
як казали мені мої переконання; чого не виявив твер-
дої влади; чого не арештував усіх шкодливих людей?
`
На це відповідь коротка: не міг, не мав фізич-
ної сили.
`
236
`
Отаманщина ж, знаючи, що пятаковщина
в'яже руки противникам її, цим користува-
лась, шантажувала на любови укр. демократії
до своєї нації; вона знала, що в ім'я цієї
любови демократія не насмілиться на рішучу
боротьбу з нею, й на внутрішні протести не
звертала ніякої уваги.
`
Всередині Директорії не все було так "бла-
гополучно", як то заявлялось самою Дирек-
торією для громадянства. І громадянство на-
віть про це знало, вбіраючи ту "неблагополуч-
ність" у форму ріжних чуток і пльоток: ніби
`
-----
`
Друге питання: чого ж я не кричав, не протесту-
вав прилюдно, перед народом, чого замовчував? Чого
проти цього насильства над народом не робив пов-
стання, як робили його другі, як ліві укр. есери?
`
Відповідь: через пятаковщину. Вона затуляла мені
рота, в'язала мені руки. Прилюдний протест мій, го-
лови Директорії, голови "верховної влади", викликав
би, розуміється, гострий конфлікт і тяжку боротьбу
всередині самої української демократії, яка, здавалось
мені, була здатна на революцію. Коли б не було з
боку пятаковського націоналізму загрози нашій дер-
жавности й національности, тоді инча річ, тоді, я
гадаю, в мене знайшлось би мужности зробити те, що
я вважав би й необхідним, і справедливим, хоча би
це було навіть проти всіх. Але викликати боротьбу
всередині революційного українства, знесилити його
й тим способом майже без бою віддати Україну в руки
Пятакових, це я не міг вважати справедливим і кори-
сним ні з національно-державного боку, ні навіть з
боку справи революції на Україні.
`
Через це саме я не міг піти з укр. лівими есерами
`
237
`
я арештував С. Петлюру, або С. Петлюра мене,
ніби між нами була дуель, ніби С. Петлюра
вихоплював проти мене револьвер. Це - оби-
вательська фантазія, - ніяких ні арештів, ні
дуелів не було. Але була цілковита проти-
лежність світоглядів і була безперестанна
боротьба їх. Мене піддержував А. Макаренко,
а С. Петлюру П. Андрієвський. Ф. Швець ча-
сом схилявся то на один бік то на другий.
"Прінціпіально", в деклараціях, заявах, на-
віть у законах більшість Директорії частіш
усього була на моєму боці. Але фактична,
`
-----
`
в повстання. Це значило йти з пятаковщиною. Це
значило бути свідком того, як пятаковські "ребята"
будуть топтати портрети Шевченка, розстрілювати
українок-учительок і глузувати з усього українсько-
го, (як то я сам бачив під час першого наступу
пятаковщини на Україну), бути свідком і, значить,
учасником усього цього, - на це я не міг піти. Один
час у мене була й така думка. Але приклад Е. Неро-
новича спиняв мене.
`
Крім того, - що було також одним із важних мо-
тивів моєї позіції, - я весь час, навіть після виходу
з Київа, мав надію на те, що у нас прийде до миру
з Совітською Росією й тоді, не поступившись своїми
національними здобутками, не віддавши їх на зни-
щення пятаковщині, можна буде рішуче, всіма силами
взятись до боротьби з отаманщиною. До миру не прий-
шло, але це виразно стало видно тільки в Вінниці.
`
І єдине, що міг я зробити, це, випробувавши всі
способи внутрішньої перемоги над отаманщиною й
переконавшись у неможливости цього, одійти від уся-
кої участи в владі.
`
238
`
реальна політика поза Директорією прова-
дилась тими силами, виразником яких у
Директори були С. Петлюра й П. Андрієв-
ський.
`
Не маючи сили змінити цей ненормаль-
ний стан і покривати собою всі гидоти, я
став робити заходи, щоб вийти з Уряду.
Для цього я звернувся до Центр. Комітету
УСДРП з проханням одкликати мене з Ди-
ректорії. Але Ц. Комітет міркував також,
що такий учинок викликав би серед укра-
їнства ту саму боротьбу, бо причин мого ви-
ходу сховати не можна було би, й настоював
на тому, щоб я лишався в Директорії при-
наймні до Трудового Конгресу.
`
Визнаючи рацію аргументів Ц.К-та, я
мусів лишатися. Мало того, я мусів часто
йти проти себе, мусів в ім'я "нашої держав-
ности" робити брехливі заяви, прилюдно на-
віть боронити те, що було проти моїх пере-
конань.
`
24.I.1919 я писав у своїх записках:
"Роблю всі заходи, щоб вийти з складу Пра-
вительства. Занадто вже тяжко мені бути
подвоєним, занадто трудно віддавати в жертву
найдорогше своє, топтати його, знущатися з
його з таким виглядом, ніби я тільки цього
й хотів.
`
"Реальна, дійсна політика після Вінниці
була в руках військових, а виразником та
`
239
`
оборонцем її є Петлюра. Розгони робітничих
з'їздів, розгроми професійних спілок, при-
мусова зміна вивісок, потурання реакційним
елементам, процесії з попами, - це ті вчинки,
які були одною з причин большевнцького
наступу на нас. Єврейські погроми також
явились результатом сеї політики, як не-
минуче її явище.
`
"А я мушу приймати весь тягар цих по-
милок і паскудств на себе, мушу удавати,
що це й з мого погляду необхідно."
`
В такому становищі була Директорія, ця
жалюгідна "Верховна Влада".
`
2. Грізний ультиматум "підпорядкованих"
до "непідпорядкованих".
`
Рада Народніх Міністрів...? Бідна та
Рада Міністрів, вона була ще безвладніща
й безпомочніща, ніж "Верховна Влада".*)
`
Рада Міністрів і протестувала, й поста-
новляла, й закони видавала, але те все не
одбивалось на твердій стіні отаманщини.
`
Партії? Вони також протестували, за-
`
*) Малесенька подробиця може добре ілюструвати
її владу й силу. В той час, як майже кожний стар-
шина (не кажучи вже про отаманів) мав для себе,
для своєї жінки, для родичів і знайомих один або й
декільки автомобілів, члени Правительства, міністри
часто мусіли ходити пішки, бо в них перший ліпший
офіцер міг на улиці одняти автомобіля, не звертаючи
ніякої уваги на посвідчення й протести міністра.
`
240
`
являли, виносили резолюції, навіть загрожу-
вали. Наприклад, постанова VI-го конгресу
с.д-ої партії була дуже грізна:
`
"1. Негайне й цілковите підпорядкування
військової влади владі політичній.
`
"2. Негайна організація влади на місцях,
декрет про передачу адміністратіївно-полі-
тичної влади на місцях Радам Трудових де-
путатів (Робітниче-Селянським Радам); до
організації Рад Трудових Депутатів і фак-
тичної передачи їм влади, влада на місцях
повинна належати революційним Радам,
складеним із представнпіїів соціалістичних
партій.
`
"З. Негайна пропозіція Російському Совіт-
ському Урядові припинити ворожі військові
операції протії Української Республіки й при-
ступити до переговорів у справі порозуміння,
миру й добросусідських відносин.
`
"4. Отверта й рішуча політика з держа-
вами Антанти в напрямі невтручання їх в
українські справи.
`
"5. Вимога Донові про очищення занятих
донськими козаками теріторії України й бо-
ротьба з добровольчою армією на Україні.
`
"б. Обмеження політичних свобод (заве-
дення виключних станів) уживати лише в
смузі військових подій; в ннших місцях
лише на разі погрози революції й демократії,
а також українській державности з боку
`
241
`
контрреволюційних елементів. Скасувати стан
облоги в Київі.
`
"7. Негайне припинення репресій, арештів
і розстрілів без суду; увільнення арешто-
ваних революційних діячів; вимога від Росій-
ського Совітського Уряду того ж самого
відносно діячів Українського національного
руху.
`
"8. Гарантія вільного істнування на Україні
всіх політичних революційних організацій і
забезпечення їм форм парламентарної бо-
ротьби.
`
"9. Негайне й рішуче очищення урядового
апарату в усіх галузях порядкування од
контрреволюційних і анти-державних еле-
ментів.
`
"На зазначені 9 пунктів вимоги Уряд
У.Н.Р. повинен дати Конгресові У.С.-Д.Р.П.
або Центральному Комітетові У.С.-Д.Р.П.
відповідь не пізніще як через 48 годин з
моменту пред'явлення її Голові Директорії.
В разі негативної відповіді, або неодержання
ніякої відповіді до зазначеного терміну пред-
ставники У.С.-Д.Р.П. в Директорії й Раді
міністрів повинні вийти з Уряду."
`
Рішуче, категорично, грізно, ультимативно.
Але військова влада не хотіла "підпорядкову-
ватись владі політичній", а з Ц.К-у с. д-ої
партії та й з усіх партій просто кепкувала
собі. І Ц.К-т не одкликав своїх членів, хоч
`
242
`
ні одного з пунктів не було виконано. А самі
деякі члени Ц.К-ту не ночували дома, боя-
чись, щоб "непідпорядкована" військова влада
вночи не арештувала й не зробила чого не-
будь неприємного "без слідства й суду".
`
Що ж казати вже про неукраїнські партії,
або про тих "підпорядкованих", погромлених
і "українізованих" обивателів? Єдине, що
вони могли зробити, це послати до голови
Директорії, до ніби ж "Верховної Влади"
тисячу й першу делегацію з жалями, скар-
гами, докорами й навіть лайками. Але що то
могло помогти, коли сама Директорія готова
була також послати куди небудь делегацію
з жалями та скаргами.
`
3. Свято поєднання й "Мертворождений".
`
В цей же сумний час (22 січня 1918 р.)
урочисто одбулося свято поєднання двох сто-
літтями одірваних одна від одної галузів єди-
ного українського народу, - наддністрянців
і наддніпрянців, Західної Української Респу-
бліки (Галичини) й Східної Української На-
родньої Республіки (Великої України). (Розу-
міється, на Софійській площі, з дзвонами,
молебнем, парадом і Головним Отаманом).
`
А для негайного, фактичного переведення
в життя цього акту представників Галичини
було включено в склад Трудового Конгресу,
як активних учасників його, при чому в
`
243
`
склад презідії вибрано було галицького с-д.
С. Вітика.
`
Галичина якийсь час мала зоставатися
при тому внутрішньому політичному устрою,
який мала (Національна Рада й Уряд її, Дер-
жавний Секретаріат), а потім, коли би настав
спокійніщий час, було би вироблено норми,
які мали би сприяти як найтісніщому об'єд-
нанню двох республік.
`
Цього ж дня мав одкритися й Трудовий
Конгрес. Отамани рішили дозволити йому
зібратися й подивитись, який він буде; тихий,
- то хай собі засідає; небезпечний для спо-
кою української влади, то розігнать.
`
Виявилось - нічого, спокійний, покірли-
вий, згодливий, тільки надзвичайно незграб-
ний, - днів три вовтузився, поки презідію
вибрав і на фракції поділився. Начальство
було цілком задоволене.
`
Резолюції, розуміється, було винесено такі,
на яких сторгувались есдеки й есери. А ес-
деки й есери мусіли торгуватись з обереж-
ностю, поглядаючи весь час з одного боку
на отаманів, а з другого на пятаковщину,
що вже підсувалась до Броварів (під Київом).
Через це й Директорію не було скасовано,
й есдеків з Уряду не одкликано, й багато
на Конгресі такого було сказано, чого при
других обставинах не говорилось би.
`
Словом, цей Конгрес, дійсно, був "мертво-
`
244
`
рожденим", як висловився тоді "Червоний
Прапор" укр. незалежників. Та й що живе
могло родитися в атмосфері війни й полі-
тичної влади військових людей?
`
Коли вони в своїй спеціальности виявили
себе нездарами й нікчемами, то що ж гово-
рити про ту сферу, в якій не досить уміти
розстрілювати або робити паради?
`
4. Неминучий результат роботи не-
підпорядкованих нікчем.
`
А що виявили себе нікчемами, то за це
говорять такі факти. Коли Директорія всту-
пала в Київ, вона під одним Київом мала
тисяч до 30 війська. По всій же Україні з
усіма гарнізонами й фронтами нараховувалось
тисяч до 100. Військо, що вступало до Київа,
викликало в усіх захоплення своєю дісці-
плінованостю, вимуштрованостю, всім своїм
бадьорим, сильним виглядом. Отже це не
були "банди".
`
Директорія пробула в Київі півтора мі-
сяці. Півтора місяці військове міністерство,
штаби всіх корпусів, маючи всі засоби, апа-
рати, необмежені кредіти, треба думати, по-
винні були сформувати чудесну армію. Коли
за місяць повстання, не маючи ні грошей,
ні міністерства, ні складів, Директорія могла
придбати армію в сто тисяч, то скільки ж
повинно було бути через півтора місяці під
`
245
`
владою Головного Отамана республіканського
українського війська? Особливо, коли ще взя-
ти на увагу, що за ці півтора місяці на форму-
вання армії було видано 300 мілліонів рублів.
`
За тиждень чи півтора до вигнання на-
шого з Київа, коли повстанці вже взяли
Полтаву, коли самовпевненість Січових ота-
манів стала помітно падати, Директорія за-
хотіла точно знати, скільки було нашого
війська на всій Україні. І військовий міні-
стер Греков дав точну й докладну відповідь:
на всій Україні, на всіх фронтах, з усіма гар-
нізонами й резервами було 21.100 чоловік*).
`
*) Для неймовірних подаю в деталях доклад міні-
стра Грекова. На Чeрнигівському напрямі. Група
Рогульського: 1-й січовий полк - 1700 чоловік. Біло-
церківський п. 1700 ч.; 1-й січовий кінний п. - 500 ч.;
Резерв у Дарниці 1000 ч. Всього: 4900 ч.
`
На Полтавському напрямі. Група Сушка.
5-й січовий п. - 1700 ч.; Чорноморський п. - 1000 ч.;
2-й Одеський п. - 1300 ч.; Лубенський кінний п. - 400 ч.
Всього: 4400 ч.
`
Кременчукський напрям. Група Думіна. 6-й сі-
човий п. - 1100 ч.; Гайдамацький п. - 1700 ч.; Доро-
шенківський п. - 500 ч.; Республіканський п. (бувший
Балбачанівський) - 800 ч. Всього: 4100 ч.
`
У Київі.
`
1-й Окремий Січовий курінь - 300 ч.; 2-й Січо-
вий п. - 1300 ч.; 3-й Січовий п. - 1700 ч.; 1-й Сине-
жупанний п. 1700 ч.; Залізничий п. - 1700 ч.; Техничний
залізничий курінь - 600 ч.; Ударіний курінь Ковeнка -
400 ч. Всього: 7700 ч.
`
А разом скрізь: 21.100 ч.
`
246
`
Це є найкраща ілюстрація й політичної
й військової діяльности отаманів. І тепер
можна спитати: скільки треба було росій-
ському совітському урядові послати свого
війська, щоб підкріпити повстанців? Коли
на Полтавщині нашого війська було всього
8500 чоловік, то що дивного, що в самих
повстанців вистарчило б сил розбити й зни-
щити його. А Балбачан же на Харьківщині й
Полтавщині розпалив ненависть селянства до
Директорії до... десятків тисяч повстанців*).
`
І от, вдруге, рівно через рік українські
селяне й робітники під керовництвом росій-
ських совітських полків виганяли з столиці
української держави українську владу. Зно-
`
*) Під сей же час цілковито вже виявилась, навіть
для отаманів, фізіономія цього "героя" й представ-
ника отаманської влади на лівому березі. Від агентів
самої отаманської влади поступило в Київ донесення,
що Балбачан з мілліонами грошей і скількома сот-
нями своїх руських офіцерів розробив план зради й
передачи на бік донських козаків. Тоді тільки ота-
мани рішились арештувати цього злочинця.
`
Над ним зробили суд? Його розстріляли за дер-
жавну зраду, за катування українських селян і робіт-
ників, за провокацію, за діскредітацію ідеї націо-
нального відродження в народі, за контрреволюцію?
`
Боже борони. С. Петлюра помістив його в най-
кращому київському отелі, одвівши йому кімнату по-
руч з своїми, під "почесним караулом", а потім трохи
не в салон-вагоні одвезли в Галичину, де він весь
час до нового свого контрреволюційного виступу жив
цілком вільно й з комфортом у першорозрядному отeлю
в Станіславові.
`
247
`
ву бідна, недоладня хуторянка, яка тепер
побралася з власним генералом-отаманом,
мала йти й тинятись по закутках своєї зем-
лі, вигнана своїм власним народом. Не по-
могли знову ні червоні шлики, ні паради,
ні "тверда влада".
`
Як необхідний, неминучий, "нормальний"
результат усієї діяльности "непідпорядкова-
них" отаманів явилось очищення Київа й
тікання знов у Вінницю.
`
"Але - писав я в своїх записках з 5-II-19 -
перший раз ми були тут у зениті свого по-
риву, з устремлінням вперед, оточені захва-
том і необмеженим довіррям народу, з пев-
ною переспективою до Київа. Тепер ми ви-
гнані з його, запльовані самі собою, загижені
балбачанівщиною, петлюрівщиною, вже на
порозі предательства, вже з простягненою
рукою до Антанти, - тепер ми не маємо ні
довірря, ні захвату других, ні своєї віри в
себе. Навезені з Київа урядовці піячать,
бешкетують, ганьблять нас. Доводиться да-
вати накази, щоб їх за п'янство арештову-
вали й пороли шомполами. (Спасибі, знай-
шовся порядний чоловічок, повітовий комен-
дант, який охоче робить це.)
`
"Реакція сидить по всіх закутках і чекає
слушної години. Вона вже вчуває запах з
Одеси, запах братньої, реакційної кумпанії
й потихеньку готується.
`
248
`
"А в Київі вже, мабуть, є совітське пра-
вптельство на чолі з Раковським і Пятако-
вим. Ці добродії наступлять хапливою ногою
на шию й почнуть на швидку роздягать
Україну. Трошки й живої шкури здеруть,
але не їм те болітиме.
`
"Бідна нація, в тисячний раз бідна, не-
щасна!"
`