РОЗДІЛ VI.
`
Розвиток революції.
`
1. Вороги з усіх боків. - 2. Найбільш шкодлива небез-
пека. - 3. "Національні герої" у ванні славословія. -
4. Декларація Директорії.
`
1. Вороги з усіх боків.
`
Тим часом військове становище наше
було не з блискучих. Повстанці, правда,
прибували до нас лавами. Але не було офі-
церів, не було одягу, не було зброї. Ми за-
хоплювали, де могли, військові склади,
одягали й озброювали невеликі частини, а
більшість терпляче чекала своєї черги. Розу-
міється, в два-три тижні неможливо утворити
навіть у найкращих обставинах армії. І треба
зазначити, що Січові Стрільці робили просто
чудеса енергії, спритности, сміливости й пра-
цездатности. Але, не зважаючи на це, наше
військо, здатне до бою, росло дуже помалу.
`
А тим часом гетьманщина робила всякі
заходи, щоб привернути на свій бік антант-
ські війська, що стояли в Румунії й посу-
нути їх на нас. Гетьманські агенти й навіть
`
152
`
міністри упадали перед представниками союз-
ників у Румунії, благаючи їх "помогти проти
бандитів". І їм удалось порозумітися з був-
шим французським торговим консулом у Київі
Емілем Ено'. Ходили чутки, що це порозу-
міння коштувало гетьманщині кільки десят-
ків міліонів карбованців. Так чи инакше - цей
суб'єкт Ено почав бомбардувати Директорію
грізними телеграмами, вимагаючи від нас
негайного припинення ворожих проти Геть-
мана операцій, у противному разі на нас
буде вислано французські війська.
`
Нас це і дивувало й обурювало. Бо, ще
організуючи повстання, ми ввійшли в не-
офіціальні зносини з представниками Ан-
танти в Румунії й вони гаряче нас підтри-
мували в наших заходах і обіцяли навіть
поміч проти гетьманщини й німців. Це було,
правда, ще до перемирря з Германіею, коли
всяке ослаблення німців, де б воно ні було,
для Антанти було явищем вартим піддержки.
Тепер сітуація змінилась і милі "союзники",
вірні своїй звичайній перфідній політиці,
готові були боронити німецького протеже,
бо для них уже соціальне політичний мо-
мент тепер був важніщпй, ніж мілітарний.
`
У відповідь на грізні телеграми представ-
ника Антанти Ено Директорія вислала по
радіо ноту до демократій усіх антантськпх
і нейтральних держав з різким протестом
`
153
`
проти реакційних і імперіалістичних намірів
їхніх Урядів, які вступались за панування
русько-німецького генерала супроти працюю-
чих мас українського народу.
`
Ноту нашу, звичайно, до демократій не
допустили, а замісць того згодом антантські
війська занялн Одесу, вигнавши звідти укра-
їнські республіканські частини. Таким чином
ззаду а півдня ми мали серйозну загрозу з
боку Антанти.
`
3-заходу була загроза від поляків. По
вибуху революції в Австрії всі нації стали
гарячкове самовизначатися. Це самовизна-
чення зраву ж пофарбувалось кроввю бороть-
би. Поляки, ловко лижучи руки на всі боки,
зробились мазунчиками Антанти. На них
складалась роля антігерманського пластиря
на Сході. Отже Польща повинна була стати
сильною, міцною державою, яка могла би
ослабляти Германію. Це цілком відповідало
й історичній ворожнечи поляків до німців і
їхнім імперіалістичним шляхетським мріям
про історичну Польщу "від моря до моря".
`
Це все, а також давня, "природна" звичка
польської шляхти панувати в Галичині при-
вело до того, що польська буржуазія й на-
віть польські "соціалісти" зразу почали за-
хоплювати всю Галичину в свої руки, брутально
й нахабно топчучи всякі права на самоозна-
чення хазяїна тої землі, українського народу.
`
154
`
Розгорілась боротьба, яка в цей період кінчи-
лась перемогою українців-галичан. Було сфор-
мовано так звану Національну Раду Західно-
української Народньої Республіки з Держав-
ним Секретаріатом, яко Урядом її.
`
Не маючії великої певности удержати своїми
силами владу в Галичині, а крім того під-
даючись натискові широких народніх мас,
що прагнули повного об'єднання з Великою
революційною Україною, Рада Державних
Секретарів звернулась до Директорії з про-
позіцією об'єднання двох Республік в одну
українську державу.
`
Директорія охоче приняла цю пропозіцію,
цілком згодившись з думкою провідників
трудових галицьких мас, (які особливо на-
стоювали проти нехіті буржуазних галиць-
ких політиків до об'єднання), що український
народ по обидва боки Збруча має бути на
віки однині злитий в одне ціле й разом бо-
ротись за свою долю, яка б вона далі ні
була. Остаточне вирішення цієї згоди мало
статися по взяттю Київа.*)
`
*) Прeдвступний договір, заключeний дня
1 грудня 1918 року в м. Фастові між Україн-
ською Народньою 'Республікою й Західно-
українською Народньою Республікою про
маючу наступити злуку обох українських
держав в одну державну одиницю, такого змісту:
`
1) Західно-Українська Народня Республіка за-
являє цим непохитний намір злитись у найкоротшім
`
155
`
Але цей крок давав Директорії мілітарного
ворога з заходу. Ми вже тепер не могли би
без гарячої активности дивитись на боротьбу
в Галичині. Ми мали новий фронт.
`
На сході була гетьманщина й німці.
Ріжними чистими й нечистими способами
німецькому штабові й гетьманцям удалось
прихилити на свій бік раду салдатських де-
путатів і німецькі салдати тепер готові були
навіть битися з нами. Особливо їх провоку-
вали тим, що "петлюрівці" перешкожають
`
часі в одну велику державу з Українською Народ-
цьою Республікою - значить, заявляє свій намір пе-
рестати істнувати, як окрема держава, а натомість
увійти з усію своєю теріторією й населенням, як
складова частина державної цілости, в Українську
Народню Республіку.
`
2) Українська Народня Республіка заявляв цим
рівнож свій непохитний намір злитись у найкоротшім
часі в одну державу з Західно-Українською Народ-
ньою Республікою - значить: заявляє свій намір при-
няти всю теріторію й населення Західно-Української
Народньої Республіки, як складову частину держав-
ної цілости, в Українську Народню Республіку.
`
3) Правительства обох Республік уважають себе
зв'язаними повищими заявами, то значить: уважають
себе посполу зобов'язаними цю державну злуку мож-
ливо в иайкоротшім часі перевести в діло так, щоби
можливо в найкоротшім часі обі держави утворили
справді одну неподільну державну одиницю.
`
4) Західно-Українська Народня Республіка з огля-
ду на витворені історичними обставинами, окремими
правними інстітуціями та культурними й соціальни-
`
156
`
німцям виїжжати додому й настроюють на-
селення не давати їсти німецьким салдатам.
`
В своїх записках, які час від часу мені
вдавалося поповнювати коротенькими заміт-
ками, я 28-XI-18 року писав так:
`
"Розпочався наш наступ. Німці проти нас.
Надії на успіх мало. З східного півдня на-
ступають дончаки. З Румунії, з Чорного Моря
от-от з'являться війська Антанти. З боку
Галичини - поляки. Большевики на півночи
поводяться дивно-підозріло.
`
ми ріжницями окремішности життя на своїй теріторії
й її населення, як будучій частині неподільної Україн-
ської Народньої Республіки, дістає теріторіяльну авто-
номію, котрої межі означить у хвилі реалізації злуки
обох Реснублік в одну державну цілість окрема спіль-
на комісія за ратифікацією її рішень компетентними
законодатними й правительственними державними
органами обох Республік. Тоді також установлені бу-
дуть детальні условини злуки обох держав.
`
5) Договір цей, списаний у двох примірниках, як
двох окремих оригіналах, призначених по одному
для правительств кожної з обох держав, може бути
опублікований за згодою обох прасительств, т. є. Ди-
ректорії Української Народньої Республіки й Ради
Державних Секретарів Західно-Української Народньої
Республіки.
`
Директорія Української Народньої Республіки:
`
В. Винниченко, П. Андріевський, Ф. Швець,
О. Петлюра, Отаман Укр. Респ. військ.
`
Повновласники Ради Державних Секретарів За-
хідно-Україноької Народньої Республіки: Д-р Льон-
гин Цегельський, Д-р Дмитро Левицький,
`
157
`
"В Київі стоїть тисяч 20 німців. У них
біля 100 гармат. Гетьманців тисяч 5 при
40 гарматах. У нас же тисяч 8 війська й
30 гармат.
 `
"І все ж таки не наступати не можна.
Надії на перемогу під Київом нема, але од-
ступити, згодитись иа умови німецької обер-
команди, що обдурила свій совдеп, було б
ще гіршою поразкою.
`
"Умови ж такі: 1. В Київ німці нас нe
пустять. 2. Нам одійти від Київа верст на
30-40. 3. На залізницях нігде боїв не вести.
4. Годувати німців і Київ.
`
"Отже, Гетьман і його Уряд лишаються;
ми-бунтівники; приходить Антанта й під-
держує замісць німців істнуючий лад, усми-
ряючи бунтарів...
`
"Можливо, що справу захоплення влади
в даний момент ми програли. 75 шансів за
поразку під Київом, за безладне тікання на-
шого недісціплінованого війська, за оста-
точне розбиття нас німцями й Антантою
разом.
`
"Але перемога наша в тому, що ми, укра-
їнські соціалісти й демократи, що ми
українці, з'єднались тепер з своїм народом.
Хай нас розіб'ють фізично, але духовно, на-
ціональне й соціальне ми поєднані тепер і
в слушний час наш голос матиме довірря в
нашому народі. Це є те основне завдання,
`
158
`
яке ми мали на мeті, виступаючи, ще об-
мірковуючи виступ і не знаючи, як будуть
ставитись до нас німці.
`
"Але невже ще раз німецький проклятий
багнет заграє чорну ролю в долі нашої нації?"
`
2. Найбільш шкодлива небезпека.
`
І нарешті з півночи, з Росії, з соціалі-
стичної Республіки нам також загрожувала
небезпека. і ця небезпека була найбільш
обурююча й найбільш шкодлива як для нас,
так і для самої соціалістичної Росії.
`
Тут мушу згадати такий момент. Під час
підготовки повстання, шукаючи скрізь з усіх
боків забезпечення успіху своєї справи, іні-
ціатори руху ввійшли в переговори з пред-
ставниками російської совітської мирової де-
легації X. Раковськпм і Д. Мануїльським для
координації наших виступів під час пов-
стання. Вони згожувались піддержувати
нас не активно, а усиленням своєї роз-
відочної діяльносте на фронтах, щоб тим
притягати  увагу  німецьке - гетьманських
військ. Вони зобов'язувались визнати той
лад, який буде встановлено новою україн-
ською владою й абсолютно не втручатись у
внутрішні справи Української Самостійної
Народньої Республіки. З свого боку ми обі-
цяли легалізацію комуністичної партії на
Україні.
`
159
`
Д. Мануїльський, з яким я переважно
вів ці переговори, пропонував мені грошей
па піддержку справи, а також поїхати на
кордон для підписання цього договору. Не
надаючи значіння ніяким підписам, гадаючи,
що й без цього можна додержати договір,
коли є щирість і бажання додержуватись
його, й зламати з підписом, коли того ба-
жання немає, - я їхати кудись підписувати
відмовився, так само як і від пропонованих
грошей. Але договір лишався договором.
`
І от тепер, замісць допомоги нам, Д. Ма-
нуїльський, як почали доносити нам наші
комісари, почав займати з боку Гомеля укра-
їнську теріторію, цілком ігноруючи Директорію
й виявляючи проти українських військових
частин, що оперували там, навіть деяку во-
рожість.
`
З другого боку на Катсрннославщині ви-
ринув старий совітський Уряд Пятакова й
почав розсилати скрізь відозви з оповіщен-
ням, що він підняв повстання проти геть-
манщини, що народ став грудьми за ним і
Пятаков разом з цим "народом" заняли вже
такі й такі місцевости й міста, при чому
безсоромно, з дивною "сміливостю" позна-
чалися як раз ті міста, що були заняті Ди-
ректорією.
`
Що ж до Директорії, то про неї згаду-
валось, як про "контрреволюційну банду",
`
160
`
яку ставилось поза законом і наказувалось
усім, піймавши членів її, розстрілювати "без-
пощадно".
`
Дістаючії такі відозви, ми були до того
вражені й здивовані, що спочатку не хотіли
вірити в правдивість їх і гадали, що це під-
роблені відозви гетьманців, які навмисне
провокували між нами ворожнечу, навмисне
старались настроїти українську демократію
проти руських комуністів і тим ослабити як
тих, так і других. Але де далі, то мусіли
згодитись, що це не гетьманська провокація
була, а провокація Пятакових і К-о.
і надзвичайно шкодлива провокація. Во-
на, дійсно, зразу викликала недовірря, обу-
рення й ворожнечу всієї української демо-
кратії проти руських комуністів. Ага, вони,
значить, знов? Вони, ще не знаючи, хто ми
тепер, які позіції займатимем, зиаючи тільки,
що ми - українці, стромляють нам ножа в
спину в той час, як ми б'ємось на всі боки
з реакцією. Вони нечесно стараються ско-
ристуватись нашими перемогами, спішять
захопити в свої руські руки здобуте нами
з такими труднощами, кроввю й життям на-
ших борців? Ми скидаємо чорно-буржуазний
руський імперіалізм, а на нас уже валить
новий, червоний?
`
І розуміється, це не було на користь со-
ціалістичної революції на Україні. Знову, як
`
161
`
навмисно, руський націоналізм таких "со-
ціалістів", як Пятакови, штовхав і без того
непевну, хистку українську демократію на
шлях опортунізму, а то й контрреволюції.
Знову націоналістична зажерливість усяких
Муравйових і Пятакових своєю імперіалі-
стичностю, брутальностю сіяли недовірря до
соціалістичної справи, до щирости найчисті-
щііх провідників великого соціального руху
працюючих мас. Знову підсилювався цими
вчинками голос і значіння правих течій укра-
їнства, ворожих до соціалізму взагалі: ага,
от бачите, які ваші большевики, ваші при-
ятелі, ваші союзники, з якими ви договори
заключаєте? Бачите, як можна їм довірятися?
Бачите, який вони нам "соціалізм" несуть?
А ви ще хочете радянську владу заводити,
самі їм у руки всю Україну віддати? Вони
вас поза законом ставляють, а ви їм легалі-
зацію даєте, даєте можливість проти вас же
агітувати?
`
І можна з певностю сказати, що коли в
Вінниці й потім не було принято сістему
чистої радянської влади, то в великій мірі
для цього постарались панове Пятакови. І
коли ті особи, які спочатку рішуче обстою-
вали цю сістему, потім ту рішучість загу-
били, то це було почасти й через те, що
вони також були налякані поводженням
руських комуністів.
`
162
`
3. "Національні герої" в ванні славословія.
`
Але, не вважаючи на всіх ворогів з усіх
боків українське селянство й робітництво,
сформоване Січовими Стрільцями в сильне,
дісціпліновапе й озброєне військо, по кіль-
кох тижнях завзятої боротьби з німцями й
гетьманцями, почало все виразніще й вираз-
ніще перемогати.
`
Особливо це стало помітно тоді, як поча-
лось обеззброювання німецьких військ. По-
збавлені своєю й нашою революціями колиш-
нього духу дісціпліни й самопевности, повні
жагучого бажання вибратись додому й скін-
чити військову службу, налякані ворожим
відношенням українського населення, німець-
кі війська до того ослабли, розгубились, що
часто ми обеззброювали великі їхні частини
одним наказом їм по телефону, не маючи
проти них майже ніякої військової сили.
`
Ці самі причини привели до того, що
німецький гарнізон Київа не виявляв вели-
кої жаги битися з нами й це дало нам змо-
гу розбити гетьманців і взяти, нарешті, столи-
цю української республіки - Київ (14 грудня
1918 р.).
`
Гетьман, його Правительство, генерали й
руська офіцерня поховались під охорону
німецької офіцерні. Не вважаючи на це, ба-
гатьох офіцерів і навіть деяких гетьманських
`
163
`
міністрів потім по одинці було виловлено й
арештовано. Але П. Скоропадський, пере-
одягнений німецьким офіцером, утік у німець-
кому ешалоні в Германію.*)
`
Тут починається ціла серія святкувань.
Особливо бучно було уряджено фаховцями
вступ Директорії в Київ. До цього вступу
й київські українці, й штаб головного ота-
мана С. Петлюри готувались майже тиждень
(з 14 по 19). Перед нами стояв цілий ряд кри-
чущих питань нашої політики, від яких за-
лежало істнування Республіки; круг нас
творився хаос, з яким треба було негайно
почати найсерйознішу організаційну бороть-
бу; нас жагуче ждали всі серйозні політич-
ні партії в Київі. А ми не могли туди їха-
ти, бо штаб готував вступ Головного Отамана
в Київ. Спочатку С. Петлюра мав "вступити"
сам один, приняти на себе всі оплески й
привітання розчулених українців, а потім
впустити й Директорію. Але його хтось при-
`
*) В кінці жовтня сього року в Парижських га-
зeтах з'явився отвертий лист бувшого секретаря Геть-
мана Скоропадського, бувшого маленького поліційного
урядовця за часів Тимчасового Правительства, Морко-
туна. В цьому листі Моркотун оголошує деякі цікаві
й ніким не спростовані дані про "Головного Ота-
мана" С. Петлюру. Насамперед, ми довідуємось, що
"соціальдемократ" С. Петлюра був одночасно членом
масонської ложи, під головуванням "шефа" сеї ложи...
Моркотуна, поліційного дрібненького урядовця й се-
`
164
`
соромив, Кияне захотіли, щоб уся Директорія
разом "вступала" й С. Петлюра мусів поділи-
тись оплесками з другими "героями".
`
Довго також обмірковувалось штабом пи-
тання, чи "вступати" Головному Отаманові
на білому коні чи просто на автомобілі. Та-
кож не мало часу пішло на те, щоб позди-
рати в вагонах кольорове сукно й пошити
з його головному й неголовним отаманам
шлики на шапки. А в самому Кнїві буду-
вали урочисту арку, розвішували по улицях
килими, плакати з ріжними славословними
написами в честь "національних героїв".
`
Мені було соромно й тяжко від цього
смішного, декоративного самовихваляння. І
тим соромніще й тяжче було, що я вже тоді
знав, що через місяць ми будемо "виступа-
ти" через ці самі арки, але без килимів і
оплесків. Я це казав тоді й моїм близьким
людям, і членам Директорії, і "Головному
`
кретаря Скоропадського; що О.Петлюра "на колінах"
приймав присягу на вірність "братам" Моркотунам;
що шеф Моркотун давав накази 0. Петлюрі
явитись туди-то й зробити те-то, коли цей був
уже "Головним Отаманом" і членом Директо-
рії; що колись на Інстітутській Nr. 12 С. Петлюрі
брати масони давали якісь гроші, зв'язані з Фран-
цією; що 0. Петлюра запевняв своїх Моркотунів у
тому, що він - не сепаратист, а вірний друг Росії, на
підставі чого Моркотун запевняв у цьому самому
В. Шульгина (руського чорносотенця, відомого україно-
`
165
`
Отаманові" з зеленим (чи червоним, не
пам'ятаю цієї важної історичної деталі) шли-
ком. Але ні члени Директорії, ні тим паче
"Головний Отаман", що хвилювався й позу-
вав, як балерина перед виступом на сцені,
не вірили мені. Де ж бо це можливо: народ
так радіє з нашої перемоги; ми увільнили
Україну від реакції; наші війська так від-
дані нам, так люблять Головного Отамана,
так терпляче стоять з самого ранку на мо-
розі в повному параді й ждуть нас. А яка
радість у Київі, який захват, ентузіазм!
`
Дійсно, був і справжній захват, і радість
у населення, особливо в українців. І цілком
можна припустити, що вони зовсім щиро
хотіли виявити свою радість перед "визво-
лителями". Але ні населення Київа, ні укра-
їнське громадянство не бачили й не знали
того, що бачив і знав я. Вони, наприклад,
захоплювались нашими республіканськими
`
жера); що О. Петлюра за свої вчинки проти масон-
ських приписів і дісціпліни виганяється з ложи "Грос-
майстром" її... Моркотуном. І, нарешті, з того ж листа
довідуємось, що С. Петлюра знав, де ховався
П. Скоропадський, але не посмів того од-
крити, бо йому було це заборонено "грос-
майстром" ложи Моркотуном.
`
Це все такі серйозні закиди, що С. Петлюра
повинен би на них так чи инакше відповісти. Тим
часом з його боку досі (січень 1920 р.) ніякого за-
перечення цього листа немає.
`
166
`
військами, їхньою стрункостю, силою, дісці-
плінованостю. Для них це були ті герої, що
врятували Україну від загибелі.
`
А я крім цього знав ще дещо; я знав,
наприклад, що ці війська через місяць
будуть гнати нас з України, що більша
частина цих військ складена з такого еле-
менту, який не задовольниться самими па-
радами й славословіями, який захоче не
тільки національної, але й соціальної пере-
моги. Крім того я знав, що діється по всьому
краю; знав, що там одбувається не парадуван-
ня, а жорстока боротьба; і знав я, що ми, коли
рішуче й радікально не змінимо своєї реаль-
ної політики, в тій боротьбі будемо побиті.
`
Через те мені було соромно брати участь
у радости тих, які цього не знали, які ві-
рили нам, нашій силі, нашому "геройству";
я мав чуття невільного обманщика.
`
І, розуміється, парад був з попами, мо-
лебнем, дзвонами, з усіма петлюрівськими
аксесуарами. Перед вступом, знаючи С. Пет-
люру, я поставив вимогу, щоб ніяких попів
не було, инакше я ніякої участи в цій
комедії не братиму. По довгих дебатах мене
було запевнено, що попів не буде. Але, зви-
чайно, було обманено. Дійсно, на вокзал для
зустрічи, як то намічалось спочатку, їх не
було допущено. Але зате на Софійську пло-
щу їх нагнали з усіх церквів і монастирів.
`
167
`
Дзвонили дзвони, блищали ризи, маяли
ікони й хоругви. Я, дійсно, не взяв у цьому
участи, але що з того: "козаки", що мерзли
з самого ранку, як на царських парадах,
понуро дивились на це старе, знайоме їм
явище, й знали, що це Директорія так свят-
кує свою перемогу, "революційна, демокра-
тична, соціалістична, трохи-трохи не боль-
шевицька" Директорія, "Верховна Влада".
`
Після того тижнів два тяглися "шану-
вання" "національних героїв", (Власне, єди-
ним справжнім "національним героєм" був
С. Петлюра, останніх же так називали з
ввічливости.) Тижнів два уряджувались обі-
ди, вечері, банкети; говорилось масу само-
хвальних промов, компліментів і собі, і своїм
сусідам; випускалось у повітря масу "рево-
люційних" слів, погроз, обіцянь. "Національ-
ні герої" як у теплій ванні ніжились і
жмурились від усього цього.
`
4. Декларація Директорії.
`
І тільки через два тижні по взяттю Києва
Директорія знайшла можливість сказати на-
родові, як вона думає не парадувати й себе
вихваляти, але робити.
`
26 грудня з'явились Декларація Директо-
рії. Вона була ще, (не зважаючії на балба-
чанівщину й петлюрівщину, які під гаслом
"національного геройства" захоплювали по-
`
168
`
зіції для отаманщини), виразом революційної
перемоги селянства й робітництва; тези цієї
декларації ще спірались на силу цих револю-
ційних кляс; цієї сили отамани й "громадян-
ство" ще боялись; а через те все декларацію
було вислухано навіть з міною пошани.
`
От вона.
"Декларація Директорії Української
Народньої Республіки.
`
"Героїчним поривом українського озброє-
ного трудового народу зметено з лиця землі
української руйнуюче поміщицько-монархичне
панування - гетьманщину.
`
"Україну вичищено від карних експеді-
цій, старост, жандармів та инших злочинних
інстітуцій пануючих кляс. Відновлено на-
ціонально-персональну автономію, що забез-
печує право кожної нації на вільне життя.
`
"Цензові думи та земства, поставлені
гетьманським урядом, скасовано й відновлено
демократичні, вироблені всенароднім голосу-
ванням органи місцевого самоврядування.
`
"До повного вирішення земельної рефор.
ми Директорія Української Народньої Рес-
публіки оголосила, що всі дрібні селянські
господарства й усі трудові господарства за-
лишаються в користуванню попередніх їх
власників ненарушними, а решта земель пере-
ходить у користування безземельних і мало-
земельних селян, а в першу чергу тих, хто
`
169
`
пішов у війська Республіки для боротьби з
б. гетьманом. Верховне порядкування цею
землею належить Директорії Української На-
родньої Республіки. Ця постанова стосується
також до монастирських, церковних і казен-
них земель. Для переведення реформи орга-
нізовано Народні Земельні Управи.
`
"По "наказу N 1, Директорії, селянам"
робляться описи контрібуцій, узятих помі-
щиками з селян для повернення їх покрив-
дженим.
`
"Так само ведуться слідства по всій
Україні з приводу тих зловживань і зло-
чинств, які було учинено над селянством по-
міщиками та гетьманським урядом.
`
"Постановою 9 грудня Директорія одмі-
нила всі закони й постанови гетьманського
уряду в сфері робітничої політики. Віднов-
лено восьми-годинний робочий день. Знов
установлено колективні договори, право коа-
ліцій і страйків, а також усю повноту прав
робітничих фабричних комітетів.
`
"В усіх инших галузях життя Директорія
так само одмінила всі закони й постанови
гетьманського уряду, направлені проти ін-
тересів трудящих кляс і шкідливих для всього
громадянства.
`
"Уповноважена силою й волею трудящих
кляс України Верховна Влада Української
Народньої Республіки - Директорія цими
`
170
`
заходами завершила перший акт соціального
та національно-політичного визволення укра-
їнського народу.
`
"Слідуючим етапом нашої революції є тво-
рення нових, справедливих, здорових і від-
повідних до реального відношення сил у
державі, соціальних і політичних форм.
`
"Директорія є тимчасова верховна влада
революційного часу. Одержавши на час бо-
ротьби силу й право управління державою
від першого джерела революційного права -
трудящого народу -, Директорія передасть
свої повноваження тому-ж самому народові.
`
"Але Директорія вважає, що право управ-
ління й порядкування краєм повинно нале-
жати тільки тим клясам, які суть основою
громадянського життя, які творять матеріальні
та духовні цінности, які кров'ю й життям
своїх членів вступили до боротьби з руйную-
чими силами сучасного ладу.
`
"Влада в Українській Народній Республіці
повинна належати лише клясам працюючим
- робітництву й селянству, тим клясам, що
здобули цю владу своєю кров'ю.
`
"Так звані "пануючі кляси", кляси земель-
ної, промислової буржуазії за сім місяців
цілковитого, нічим необмеженого свого пану-
вання на Україні доказали свою цілковиту
нездатність і надзвичайну шкодливість для
всього народу в управлінню Державою.
`
171
`
"Маючи всі матеріальні, - фізичні й духові
засоби, маючи повну волю для організації
економичного, політичного життя, ці кляси
внесли тільки дезорганізацію й руїну в краю.
Переслідуючи тільки свої вузько-клясові
егоїстичні інтереси, ці кляси вели воістину
грабіжницьку політику в краю.
`
"Ними розграбовано, розкрадено й роз-
дано в чужі імперіалістичні руки значну
частину державно-народнього майна.
`
"Дбаючи тільки про накоплювання капі-
талів у приватних руках, ці люде довели
промисловість до повного занепаду, а го-
сподарство краю до злиденного стану.
`
"Розцвіт спекуляції за панування цих пра-
вителів дійшов до нечуваних розмірів. По-
водячись як у завойованій країні, великовлас-
ники правили методом безоглядного терору
й насильства. Закопування живцем у землю,
вирізування шматків живої шкіри, випікання
очей так званими "поміщицькими карателя-
ми" були цілком нормальними способами
управління народом.
`
"Будучи чужинцями в краю, великовлас-
ники брутально топтали національні права
й здобутки нашого народу, ганьбили гід-
ність його державности, продавали й зраджу-
вали з такими жертвами й такою працею
збудовані державні форми.
`
"З боку революційного правительства, по-
`
172
`
становленого народом, що в гніві й муках
повстав проти цих гнобителів, було би зло-
чинством супроти всього краю після всього
цього допустити ці кляси до участи в прав-
лінню країною.
`
"Отже Директорія заявляє:
`
"Кляси не трудові, експлуататорські, які
живляться й розкошують з праці кляс тру-
дових, кляси, які нищили край, руйнували
господарство й одзначнли своє правління
жорстокостями й реакцією, не мають права
голосу в порядкуванню державою.
`
"Директорія передасть свої права й упов-
новаження лиш трудовому народові самостій-
ної Української Народньої Республіки.
`
"Директорія пропонує:
"1) трудовому селянству, що перше одгук-
нулось на поклик Директорії й встало з зброєю
в руках до бою з панством, по всій Україні
з'їхатись у губернії й вибрати своїх делегатів
на Конгрес Трудового Народу України.
`
"Ті делегати будуть представляти там
волю як того озброєного селянства, що тепер
тимчасово є в військах, так і тих, що мирною
працею дома допомогають творити народній
державний лад та порядок.
`
"2) Мійському робітництву вибрати од
фабрик, майстерень, заводів, контор та инщих
установ людської праці своїх делегатів на
Конгрес Трудового Народу України.
`
173
`
"Частина робітництва не-української на-
ціональности під час боротьби українського
народу з б. гетьманом ставилась до цеї бо-
ротьби не з повною активностю, а частина
нейтрально.
`
"Директорія гадає, що в боротьбі за визво-
лення всіх працюючих не-українське робіт-
ництво забуде свою національну нетерпимість
і щиро та дружно прилучиться до всього
трудового народу України.
`
"З) Трудовій інтелігенції, що безпосеред-
ньо працює для трудового народу, се-б-то:
робітникам на полі народньої просвіти, лікар-
ським помішникам, народнім кооперативам
служачим у конторах та инших установах
так само вибрати своїх представників на
Конгрес Трудового Народу України.
`
"Місце й час одкриття праці Конгресу, а
також норми виборів на нього Директорія
оповіщає окремою інструкцією.
`
"Конгрес Трудового Народу України ма-
тиме всі верховні права й повновладність рі-
шати всі питання соціального, економичного
та політичного життя Республіки.
`
"Конгрес трудового народу, як революцій-
не представництво організованих працюючих
мас, скликається не по удосконаленій формулі
виборів, якої додержати зараз неможливо.
Надалі, коли настане мирне життя, він має
бути замінений представництвом працюючих
`
174
`
мас, обраним по удосконаленій сістемі вибо-
рів, се-б-то установчими зборами.
`
"Конгрес Трудового Народу має вирішити
форми влади, як на місцях, так і в центрі.
До цього вирішення Директорія вважатиме
всякі спроби захвату влади якими-будь гру-
пами насильством над волею трудового укра-
їнського народу й тому буде рішуче при-
пиняти всякі такі самовольні виступи.
`
"До конгресу Директорія верховною властю
своєю насамперед поверне селянству ті кон-
трібуції, які було зібрано з нього поміщиками.
`
"Рятуючи державу від дальшого господар-
ського та промислового занепаду, розграбо-
вання та безоглядної експлуатації робітництва
й усього населення, Директорія поставить на
фабриках, заводах та инших промислових
установах державний робітничий контроль і
пильно дбатиме, щоби промисловість набрала
здорового, користного для народу життя.
`
"Всі зусилля свої Директорія направить
на таку організацію народнього господарства,
яка б відповідала сучасному переходовому
моментові, коли нищиться старий капіталі-
стичний світ і на його руїнах сходять па-
ростки нового всесвітнього ладу, який не
знатиме ніякого гніту й визиску. Директорія
вважає своїм обов'язком узяти під керування
Української Народньої Республіки головні
галузі української промисловости й напра-
`
175
`
вити господарство в них в інтересах працюю-
чих кляс і всього громадянства, а не малої
групи кляси великовласників.
`
"Всі форми спекуляції Директорія нищи-
тиме безпощадно, не зупиняючись перед
карами військового часу. Для цього по всій
Україні будуть організовані "Комісії боротьби
з спекуляцією". Так само Директорія пильно
дбатиме, щоб негайно трудові маси були за-
доволені предметами першої необхідности
(шкури, мануфактури, залізних виробів та
иншого краму, а також продуктів споживи).
`
"Стаючи твердо й непохитно на шлях со-
ціальних основних реформ, Директорія вва-
жає необхідним підкреслити, що вживатиме
всіх заходів, щоб уникнути анархичних, не-
організованих і несістематпчних форм цеї
перебудови. Директорія вважатиме своїм обо-
в'язком - погоджувати ці великі завдання з
соціально історичними й міжнародніми умо-
вами, в яких у даний момент перебуває
Україна, а також з тими кращими формами
соціальних реформ, яких досягатиме світова,
особливо західно-європейська трудова демо-
кратія.
`
"В сфері міжнародніх відносин Директорія
стоїть на грунті цілковитого нейтралітету й
бажання мирного співжиття з народами всіх
держав. Ставляючи перед собою великі та
складні завдання, Директорія хотіла би всі
`
176
`
здорові, трудові сили свого народу вжити не
на кріваву боротьбу з сусідами, а на утво-
рення нового життя в краю та на заведення
порядку й ладу, так бажаного всім працю-
ючим.
`
"Трудову інтелігенцію Директорія закли-
кає рішуче стати на бік працюючих кляс
і в інтересах творення нового справедли-
вого й здорового життя для всього народу
прикласти своїх сил, знаття й науки для
найкращого направлення будівничого со-
ціального процесу.
`
"Соціалістичні партії та групи всіх соціа-
лістичних напрямів і всіх національностей Ди-
ректорія кличе поставитися з повним розу-
мінням важности моменту, й усі свої сили
направити на правильну та достойну трудо-
вого народу організацію волі його, на органі-
зацію порядку й ладу по всій землі Трудової
Республіки.
`
"Доручаючи негайне переведення в життя
цих великих задач правительству Української
Народньої Республіки - Раді Народніх Міні-
стрів - Директорія вірить, що весь трудовий
народ України щиро допоможе своєму пра-
вительству в цій важній відповідальній роботі.
`
"Голова Директорії Української Народньої
Республіки В. Винниченко.
`
Члени Директорії: Петлюра, Швець, Ан-
дріевський, Макаренко."
`