Передмова укладача сайту:
Цей сайт зроблено насамперед для однодумців,
тому, коли я не погоджуюсь з чимось у виставлених
роботах, я це зазначаю. Виставлені раніше дві
статті Л. Шульмана не потребують коментарів; тут,
на жаль, вони необхідні. Стаття цікава як
інтелігентне викладення поглядів прихильника
цілеспрямованого обмеження російської мови в
Україні. Багато що викликає заперечення, але для
економії місця обмежуюся тезисним перерахуванням
найбільш істотних заперечень. Що ж до решти, то хай
відповіддю на цю статтю будуть усі матеріали,
виставлені тут або на сайтах, на які я наводжу
посилання; посилання на найважливіші, на мій
погляд, посилання на статті з обговорюваної тематики наведено
(уточнити!) у кінці цієї передмови.
- Про викрадання мільйонів - не аргумент, а
намагання образити.
- Розщеплення свідомості: життєвий простір для
росіян - і українці на Далекому Сході та на цілині.
- З приводу "багатства" мови - див. "Лашонэйну, або ж наша мова",
запис від 2001,3,2.
- Згадується, як на зустрічі у конференц-залі
Інституту ядерних досліджень приблизно у 1990 році
Вячеслав Чорновіл на питання про протиставлення
прав людини і прав нації відповів: мені це
протиставлення видається штучним, адже право мати
свою державу - це теж право людини. Наскільки можна
зрозуміти з спогадів про нього, незадовго до
загибелі (за деякими припущеннями - вбивства) він
зрозумів, що держава, що виникла - зовсім не
"своя". Автор фактично розвиває тему права мати
свою державу, і прикро, що він не розглядає
проблеми виникнення держави, "своєї" лише за
назвою.
- Француз має більше прав - яких?
- У російській опозиційній пресі уряд та ЗМІ Росії
характеризуються як антиросійські.
- Eкономічна вигідність спільного етногенезу у
східній Європі.
- Як ділити територію, якщо живуть вперемішку, якщо
одна з сторін іде на насильства для зміни етнічного
балансу, якщо починається ескалація насильств.
- Приклад відвоювання сіоністами "своєї землі,
протягом двох тисяч років окупованої різними,
останнім часом - арабськими окупантами" - з
наступним конфліктом на тривалу перспективу - це
скоріше приклад підводного каменя у ідеях автора.
- Заклик до того, щоб становище росіян в Україні
стало аналогічним до становища арабів у Ізраїлі -
асоціації.
- "Росіяни можуть знести казанський Кремль, а татари
московський - ні": для порівняння: люди, яким не дорогий
старий Київ, зносять його; існує думка, що у керівництві
непропорційно багато виходців з села; може, жителям міст
проголосити себе окремою нацією і боротись за власну державу?
- Чомусь про проблеми дитячої безпритульності,
туберкульозу (хвороба бідних), деіндустріалізації тощо
бачимо майже виключно російською, а українською - лише
"як топтали нашу націю" та "як гнобили нашу мову".
Посилання за темою (усі - російською; уточнити
посилання!):
К.А.Крылов, О национальном духе;
...Нам ничего другого не остаётся, как начать с
начала. С самого начала. С определений. То есть
даже не с того, "кто такие есть мы" (и есть ли
вообще), а с того, что такое вообще есть "нация".
www.russ.ru Андрей Н. Окара, Блуждающие призраки
национализма, /krug/20011126.html;
Проблематика национального самосознания,
национальной идентичности, национализма скользка и
призрачна, не поддается окончательной
рационализации. Часто кажется - вот, все, ухватил
ее за хвост, поймал, систематизировал. Но нет - у
оппонентов появляются какие-то новые аргументы,
которые и самого заставляют задуматься...
(На http://www.pravo.org/ - Петр Струве,
Интеллигенция и национальное лицо;
Когда-то думали, что национальность есть раса,
т.е. цвет кожи, ширина носа и т.п. Но
национальность есть нечто гораздо более несомненное
и в то же время тонкое. Это духовные притяжения и
отталкивания, и для того, чтобы осознать их, не
нужно прибегать ни к антропометрическим приборам,
ни к генеалогическим изысканиям.
)
(Александр Севастьянов, Как и почему я стал
националистом; confеs~1.htm;
Как и в абсолютном большинстве русских
интеллигентных семей, обсуждать национальный вопрос
... было у нас по традиции не принято. И даже
"неприлично", "неинтеллигентно". В расчет брались
лишь человеческие качества безотносительно к
национальности. ...
Я помню, как я удивлялся и настораживался,
сталкиваясь в ранней юности с отчетливо выраженной
национальной "самостью" (еще не национализмом!) -
еврейской, татарской, кабардинской, армянской,
эстонской. Я уже чувствовал себя немножко
"всечеловеком", а тут вдруг такие "реликты"... Как
странно! Какие они чудные! Ну надо же - татарка!
)
К.А.Крылов, Неуважение к себе;
Сообщества "успешных наций" - это сообщества
жёсткие, чтобы не сказать жестокие. И жестоки они
прежде всего к себе.
В.Г.Алексеев, Русофобия как основной фактор
деградации Украины;
Валуевский запрет 1863 года ... в нынешней
пропаганде является, пожалуй, краеугольным камнем.
Но таким он может быть только вследствие того, что
999 граждан из 1000 его не читали. Вместо полемики
есть смысл просто процитировать сам указ.
(кінець посилань, кінець передмови)
--------
Леонід ШУЛЬМАН, доктор фізико-математичних наук
ЧИ ЗАСЛУГОВУЄ РОСІЙСЬКА МОВА В УКРАЇНІ
НА СТАТУС ДРУГОЇ ДEРЖАВНОЇ?
"Освіта", 24-31 жовтня 2001 р.
Лінгвістика чи геополітика?
Довелося мені якось брати участь у телешоу "Табу".
Стояло саме те питання, що винесене в заголовок
цієї статті. Розділений навпіл круглий зал. Червона
половина - проросійська на чолі з представником
"Русской общины" п. К.В.Шуровим. Синя -
проукраїнська. Її очолював п. С.М.Квіт - тодішній
начальник управління координації засобів масової
інформації у відомстві Івана Драча у складі уряду
В. Ющенка. Сиджу на синьому боці. Червоні, яким
Микола Вересень надавав мікрофон частіше [1] -
агресивні. Аргументація [2] за надання російській
мові державного статусу така:
- 60% населення України - російськомовне. Вибір
мови - право людини. Недержавний статус російської
мови - порушення прав людини.
- Чимало країн мають дві чи більше державних мов:
Фінляндія, Казахстан, Ізраїль та Канада (по 2
мови), Бельгія (3 мови), Швейцарія (4 мови), Індія
(15 офіційних мов), Південно-Африканська Республіка
(11 офіційних мов) тощо.
- Згідно з принципом демократії слід дозволити
вільну конкуренцію мов та культур. Хай переможе
краща. Хай кожен сам обере собі мову спілкування.
- Російська мова - мова великої культури, а також
місток, що зв'язує Україну із світовою культурою.
Втрата її спричиниться до культурної деградації,
бо, як вони вважають, українська культура -
провінційна, другосортна і недолуга.
- Російська мова - офіційна мова ООН. Мовляв, без
неї нажко буде українським дипломатам.
- Українізація спричиниться до масової втечі з
України багатьох вчених, як вже були під час
пореволюційної українізації 20-х, коли втік з
України видатннй вчений-механік С.Тимошенко.
- Українці, росіяни та білоруси походять з єдиного
кореня, їм треба бути разом. Розумій - мати єдину,
тобто російську державу.
- У сучасній Україні мас місце широкомасштабна
дискримінація російськомовною населення, яку слід
засудити та спинити.
Це ще відносно спокійна аргументація. Чули ми й
агресивну та образливу.
Один із "червоних" хлопців заявив, що втече з
України, якщо триватиме українізація. На це "синій"
хлопець порадив йому тікати негайно, поки не встиг
вкрасти мільйонів.
Інший "червоний" хлопець погрожував громадянською
війною.
Кількаразово звучала думка, що всі заходи для
розширення сфери вжитку української мови -
націоналізм, а націоналізм - то фашизм.
Я слухав виступи присутніх і дуже хвилювався. Не
всі нахабні заяви "червоних" дістали гідну
відновідь. Тому й наважився написати цю статтю.
Перш за все зрозуміймо, що мовне питання в Україні
не лінгвістичне, а політичне. Воно штучно
підігрівається з метою досягнення чи не
найголовнішої мети російської геополітики, а саме:
ліквідації української нації. Звичайно, не
фізичної, а етнополітнчноі, тобто перетворення
українців на росіян. Проблему цю держава росіян,
яка називалася спочатку Московія, з 1713 року -
Російська імперія, з 1917 р. - СРСР, з 1991 -
Російська Федерація, розв'язує протягом більше ніж
трьох століть. Розв'язує дуже ефективно. У 1929
році українців було вдвічі більше, ніж росіян. Далі
чисельність росіян подвоїлась, а чисельність
українців зменшилася вдвічі. Куди поділася половина
української нації? Звичайно, частково людей було
знищено фізично. Тут згадаємо голодомори 1921,
1932-1933 та 1946-1947 рр. Було й інше: Батуринська
різанина, коли військо Петра I після полтавської
баталії знищило все населення гетьманської столиці;
була депортизація (так в оригиналі - прим. укладача
сайту) українців-рабів на будівництво
Санкт-Петербурга, де на них чекала вірна смерть
[3], було масове знищення селян у процесі
колективізації, а далі неодноразові кампанії
ліквідації різних "ворогів народу", особливо
українських націоналістів.
Але половину нації знищено не самим терором, -
денаціоналізацією та асиміляцією. Кубанські козаки
та мешканці Приморського краю розмовляють хоч
спотвореною, але українською. У паспортах цих людей
писали: "русский". А скільки сучасних росіян живе з
прізвищами на -ко та іншими українськими [4] ? Вони
чи їхні предки забули українську мову і цілком щиро
почувають себе росіянами. Отже, втрата мови для
України означає зникнення української нації. Якщо
зникне в Україні українська мова, а з нею і
національна самосвідомість, то існування окремої
української держави стає ніби безглуздим і
невиправданим, а зусилля для приєднання до Росії -
слушними та доцільними. Якщо б Україна була
відокремлена від Росії високим гірським пасмом або
морськими просторами, то мова була б лише одним з
націєтвірних чинників. Саме географія відокремила
економічно і створила американську та
австралійську, обидві англомовні, нації. Україна
має практично єдине джерело національної
самосвідомості - свою мову і все, що з нею
пов'язане.
Читач спитає: "А навіщо існувати українській нації?
Навіщо цей націоналізм? Може краще стати частиною
російської нації?" Деякі додають: "В СРСР жилося
легше, відновити "союз нерушимый" зовсім непогано."
Спробуйте напружитись і зрозуміти, чому, наприклад,
виникла американська нація [5]. Беру її за приклад,
бо ця нація створена штучно й за осяжний період
історії. Тому процес її творення легше
прослідкувати, ніж процес виникнення природних
націй.
У XVIII столітті серед населення тринадцяти
північноамериканських колоній Англії переважали
колоністи з Британських островів. Кожною колонією
правив губернатор. Губернатора призначало
міністерство колоній. Той мріяв про тріумфальне
повернення до Лондона з подальшим кар'єрним
просуванням. Для цього треба було своєчасно збирати
податки та мита до королівської скарбниці, а також
забезпечити умови для роботи британських компаній,
що виробляли в колоніях потрібну для Англії
сировину. Губернатор зазвичай був байдужий до
інтересів жителів колонії, проте дбав про втілення
колоніальної політики, яка чинила всілякий спротив
виникненню в північноамериканських колоніях
самодостатньої економіки. Британська імперія дбала
про те, щоб колонії навік залишалися залежними від
Лондона.
У 1753 р. вийшов акт корони (закон), яким
заборонялося у північноамериканських колоніях
виробляти чавун, залізо та сталь, а також вироби з
них, включно цвяхи та підкови. Все це дозволялось
купувати лише в Англії. У 1767 р. Англія посилила в
колоніях збір мита. Закони 1765 і 1766 років
зобов'язали колоністів брати на постій англійську
армію. Останньою краплиною був новий чайний закон
1773 р., яким підвищувалось мито на ввіз чаю.
Американці відповіли славетним "Бостонським
чаєпиттям", коли викинули привезений морем чай у
Бостонську бухту. У 1775 р. почалась війна за
незалежність, що завершилася проголошенням США. Що
ж саме спонукало вчорашніх англійців, німців,
голландців, датчан та ін. відчутії себе
американцями та обєднатися в американську націю?
Відповідь проста. У колоністів Північної Америки
виникли спільні інтереси, перед усе економічні. Ці
інтереси суперечили інтересам метрополії. Колоністи
зрозумілії, що єдиний шлях задоволення своїх
інтересів - створення власної держави, тобто
незалежність від британської корони.
Українська нація втратила свого часу державність, а
разом із тим можливість забезпечити свої інтереси.
Протягом більш як трьох століть інтереси
української нації нехтувалися на догоду задоволення
інтересів Москви. Москва розглядала Україну як
джерело матеріального багатства, як життєвий
простір для колонізації, а також людський резерв
для поповнення російського війська та російської
нації взагалі. Сумну історію цього процесу раджу
прочитати в книзі Павла Штепи "Московство" [6].
Постає питання, чому англійці в Америці
перетворилися на американців, а росіяни в Україні
залишилися росіянами. Відповідь слід шукати в
причинах, які спонукали росіян їхати до України та
в тому суспільному становищі, яке їм автоматично
надавала імперія. Росіяни залюбки колонізували
Україну та інші загарбані народи з їхніми
територіями. Особливо активно колонізація йшла в
епоху СРСР. Росіяни посунули до Середньої Азії, бо
там тепло і багато дешевих фруктів. Вони прагнули
будь-що оселитися в Прибалтиці, бо там "хорошее
снабжение". Вони заселяли Україну, бо в Україні
життя було дешевше та не було проблем з
харчуванням. Звичайно, деякі товари в Україні з
часом стали дефіцитними [7], порівнюючи з Москвою
та Ленінградом, але чимало харчів було у достатку,
на відміну від якогось Іркутська чи Пензи.
Колонізація неросійських загарбаних країн йшла не
тільки стихійно, але й у планово-державному
порядку. Москва систематично надсилала на периферію
російськомовні кадри, ніби для зміцнення
керівництва. За правилами КПРС кожною республікою
керував росіянин-намісник [8], який офіційно
обіймав посаду другого секретаря ЦК компартії
республіки. Першим секретарем мав бути діяч
титульної нації республіки [9], але посада першого
секретаря здебільшого була декоративною. Щодо
другого секретаря, то він був підпорядкований не
першому секретареві, а безпосередньо ЦК КПРС. Ця
система російського намісництва йшла крізь усю
вертикаль партійного, радянського та господарського
керівництва. Колись випадковий сусіда у готельному
номері в столиці, керівник з Туркменської РСР,
яскраво змалював мені партійний принцип добору
кадрів у колоніях радянської імперії. Ідеальний
висуванець на керівну посаду мав належати до
титульної нації, не знати рідної мови та мати за
дружину росіянку.
Другим механізмом колонізації був так званий
оргнабір робочої сили. Що б не будувалося на
периферії: завод, фабрика, шахта чи зрошувальний
канал, - туди масово завозилося російське
населення. Завозилося й тоді, коли в цьому не було
економічної потреби. Завозилося з єдиною метою -
створити впливовий прошарок російськомовного
населення. Був і зворотний потік - вивіз робочої
сили за межі рідних республік з мстою
денаціоналізації, тобто перетворення на
російськомовне населення. У незалежній Латвії
оприлюднені таємні колись директиви Москви, які
забороняли приймати місцеве населення на
Даугавпілський комбінат та на його будівництво.
Робочі місця заповнили російськомовні оргнаборівці.
Молдовський письменник Іон Друце розповів історію
бавовняного комбінату в Молдові. ЦК КПРС ухвалив
план збудувати цей комбінат. Заперечення
молдовських керівників, що бавовна в Молдові не
росте, було відкинуте. Завезем з Узбекистану! Так
само Москва відкинула зауваження про відсутність
кадрового забезпечення. Збудуємо ПТУ! Вивчимо на
ткаль молдовських дівчат! Комбінат збудували, але з
навчанням молдовських ткаль забарилися. Завезли
російських ткаль з Івановської області. Стався
перший випуск молдовських ткаль. Відправили їх на
роботу до Івановської об- ласті. Ось як
здійснювалася політика інтернаціоналізму!
Росіяни скрізь на периферії почувалися панівною
нацією. Вони нехтували місцевими звичаями, чим дуже
ображали населення, особливо прибалтійських та
азійських республік. Росіян дуже дратували
національні мови, особливо ті, які зовсім не схожі
на російську, а тому їм незрозумілі. Дехто думає,
що через спорідненість слов'янських мов українська
має бути зрозумілою кожному росіянину. Цс не так.
Ті, що вперше потрапляють до України, не розуміють
нічого. Навіть багатьом росіянам, що тривалий час
живуть в Україні, чимало .українських слів та
виразів незрозумілі. Скажімо, фраза; "Доки
вживатимеш церовані (прим. укладача сайту: у
словнику за ред. В.С.Ільїна (бл. 65000 слів, 1965
р.) такого слова нема; докладніше див.
,
запис від 2002,3,2)
шкарпетки?" для російського вуха
звучить як китайська грамота. Росіянин міг нахабно
наказати українцеві, естонцю, казаху: "А ну, говори
на человеческом языке!" І той мусив переходити на
російську. Втрата панівного становища болісно
сприймається російською нацменшйною. Більшість її
вітала б відновлення СРСР у будь-якій формі.
Звичайно, я далекий від твердження, ніби все
російське населення вороже до української
державності та всього українського. Чимало росіян
увійшли в український соціум, працюючи українськими
журналістами, письменниками, поетами, артистами
тощо. Микола Хвильовий, що кинув гасло "Геть від
Москви!" - росіянин Леонід Фітільов. Леонід
Кисельов був спочатку талановитим російським
поетом, а потім став поетом українським, так само
талановитим. Український бард Тризубий Стас -
росіянин з Кемерова. Подібно до англійців в Америці
вони фактично стали українцями, хоч і не
оголошували себе ними. Попри ці приклади
переважна'більшість росіян бажала б зникнення
української мови, бо це перетворило б їх з
нацменшини на хазяїв та створило б підгрунтя для
нового аншлюсу. Отже, Росія та російське населення
України сумлінно протягом століть нищать українську
мову. І справа тут не в мові, а в геополітичній
доктрині світового панування Росії. Як писав у 1496
р. псковський дяк Філофей, Москва має стати третім
Римом.
----------------
На главную страницу / To main page
Синонимы ключевых слов: shulm3a
Counter: 
.
(Выставить как: / To expose as:
http://aravidze.narod.ru/shulm3a.htm ,
http://www.geocities.com/sekirin1/shulm3a.zip .
)
