Світлана ГАРАЖА
ДІАЛEКТИКА ЧИСEЛ
Товариш (Київ), 1998, N 8
Як важко іноді буває відшукати хоч якусь логіку у
поведінці суспільства. Розглянемо, наприклад,
послідовність однорідних за своєю суттю, але різних
за кількістю учасників подій нашої новітньої
історії.
Коли на знак протесту голодувала одна людина, увесь
світ обурювався. Невгамовні зарубіжні ЗМІ виливали
потоки розпечених пропагандистських викриттів на
адресу <комуністичного режиму>. Коли протестне
голодування проводили кілька десятків людей на
площі у столиці - це вплинуло на суспільну думку як
нестерпний шок, і значною мірою сприяло крахові
<комуністичного режиму>. Коли ж голодівки протесту
охопили сотні і сотні людей у всіх регіонах країни,
що вже позбулася <комуністичного режиму>,
громадськість почала реагувати на них з глухою
байдужістю. ЗМІ, інформуючи про голодування, уже
давно не <розгойдують> читацькі і глядацькі емоції.
Зате на Президента країни сипляться похвали і
нагороди усіляких зацікавлених міжнародних
організацій і фондів за досягнення як в області
демократизації, так і в області економічного
реформування країни.
Усіх <персонажів> наведеного ланцюжка подій,
звичайно ж, можна впізнати. Мова йде про
голодування Андрія Сахарова (<Не така вже світла
особистість цей Сахаров>, - сказав на одній з своїх
публічних лекцій інший академік - М.М. Амосов), про
голодування восени 1990 року студентів у наметах на
майдані у центрі Києва (<і потрібно було, щоб аж
наші студенти, аж наші діти лягли на той холодний
граніт, саме вони врятували ситуацію>, - стогнав
В'ячеслав Чорновіл на других Всеукраїнських зборах
Руху) і, нарешті, про наше страхітливе сьогодення.
Наша страхітлива дійсність подає світові на огляд
досі небачені в історії людства явища.
Одне з них - тривала, місяцями неоплачувана
праця мільйонів. Інше - незліченні масові акції
протесту, коли ті, хто протестує, знущаються... над
власною плоттю. Страждаючі люди голодують, щоб
врятувати своїх дітей і свої родини... від голоду!
Голодують голодні! Шахтарі, прагнучи посилити вплив
своїх акцій, голодують глибоко під землею. Матері
на знак протесту голодують разом з дітьми. На жаль,
ті, хто протестує, впевнені, і небезпідставно, що
менш страшні сигнали взагалі не почують у
суспільстві.
Як це іноді трапляється, голос на захист,
голос співчуття людини, приголомшеної тим, що
відбувається, пролунав раптом з найнесподіванішого
боку. Ті, хто хоч якось стежив за політичними
подіями останніх десятиріч, безумовно, знають ім'я
Стівена Коєна, видатного американського
вченого-історика, серйозного знавця СРСР, зірки
журналістики. Стівен Коен міцно посідав місце
<радянолога N 1> західного світу. Його ім'я було
прапором як західного, так і вітчизняного
антикомунізму і надавало антирадянщині, скажімо
так, наукової солідності.
Нещодавно Стівен Коен оголосив, що переходить
до відкритої опозиції як до єльцинського режиму,
так і до його захисників у США. До речі, геть
<вільні> газети США відразу ж почали відмовляти
йому в публікаціях. Ось що пише С. Коен про
теперішню Росію (тією чи іншою мірою його слова
можуть стосуватися і України): <Росія переживає
страхітливу національну трагедію. Вона перебуває не
у перехідному періоді, а у безпрецедентному,
болісному і небезпечному колапсі, у процесі
безупинного краху, її економіка продовжує
занурюватися у депресію, гіршу за американську 30-х
років. Пересічних росіян, навіть тих же облаяних
<старих>, що голосують за комуністів, примусили
страждати марно і несправедливо>. І щиро, і боляче
запитує: <Чому сьогодні американські коментатори не
оплакують долю російського народу так рясно, як
вони це робили, коли він був народом радянським?>.
Та ось тому, містере Коен. Річ, звичайно, у
подвійних стандартах <вільної> журналістики, що
обслуговує інтереси <його препаскудності капіталу>.
<В Україні може настати демографічна
катастрофа, коли соціальний механізм відтворення
буде вщент зруйновано і з'явиться реальна загроза
вимирання нації>.
Це рядки з офіційного документа -
підготовленої в кінці минулого року <Довідки
Міністерства охорони здоров'я> для Верховної Ради.
У <Довідці> також зазначено: <За останні шість
років населення України за рахунок природного
скорочення зменшилось на 1,15 млн. чоловік. За
прогнозними даними, до кінця сторіччя ця цифра
подвоїться... Характерно, що природне скорочення
населення відбувається за рахунок неухильного
підвищення загальної смертності і зниження
народжуваності... Вражає <надсмертність> чоло-
віків працездатного віку, яка є найвищою у
світі...>.
Здавалося б, хто не знає, що цифра <52
мільйони> (населення України на 1990 рік) кожного
року упродовж шести останніх років трагічно тане.
Проте у передачах телестудії <1+1> радісно і
по-блюзнірськи лунає регулярна заставка: <Нас - 52
мільйони!>.
<Непоінформованими> виявилися ще деякі особи.
Збігнев Бжезинський в гучному інтерв'ю
<Комсомольской правде> (06.01.98 р.), роз'яснюючи
своє твердження про <головну роль України у
пострадянському просторі> (він і раніше не
приховував: <Україна для нас - це форпост Заходу
проти відновлення Радянського Союзу), заявив: <Без
52-мільйонної слов'янської держави відновлена
імперія виявилася б більш азіатською і віддаленою
від Європи>. Уявляєте, якби 3.Бжезинський раптом
сказав: <Без 50,5-мільйонної України...>. Відразу б
посипалися запитання - куди ж поділися 1,5
мільйона? Краще зробити вигляд, що <не в курсі>...
Пригадалося, як в телепередачі В'ячеслава Піховшека
<П'ятий кут> на запитання ведучого <Пане
Бжезинський, внаслідок ваших рішень гинули люди?>
пан професор, ввічливо посміхнувшись, відповідав:
<Я не підраховував>. Елегантна така відповідь,
витончений такий відхід від відповіді...
Народний депутат від Руху Лілія Григорович,
вітаючи на ювілейному вечорі у грудні минулого року
В'ячеслава Чорновола з 60-літтям, сказала: <Є
Україна. Є незалежність. Є нація і, волею долі чи
Божою, її лідер. Та ще далеко до цієї справжньої
держави, ще не відбулася вона у кожному з 52-х
мільйонів>.
Ну хоча б <Довідка Міністерства охорони
здоров'я>, підготовлена спеціально для Верховної
Ради, повинна ж бути відома народному депутатові
Л.Григорович. Довідка, яка впливає на емоції
сильніше від деяких зайве пережитих промов...
26 грудня минулого року відомості про те, що в
Україні вже не 52 мільйона жителів, стали надбанням
(нарешті!) <ТСН> - інформаційної програми <Студії
<1+1>. Ведучий прямо так з телеекрана і відрубав:
<Нас уже не 52 мільйона, а п'ятдесят з половиною
мільйонів. Про це агентству Рейтер повідомили у
Держкомстаті України>. Напевне <1+1> чекали всі
останні роки, поки загальновідома інформація
надійде здалеку, від солідного європейського
джерела. Проте і у січні, і у лютому на цьому
каналі продовжує лунати заставка <Нас - 52
мільйони!>. Все так само радісно. Все так само
по-блюзнірськи... Нерідко кажуть - <лукаві цифри>,
<лукава статистика>. Це несправедливо. Ні цифри, ні
статистику, за власним бажанням, звичайно, не
беруть. Брешуть ті, хто ними маніпулює на
замовлення політиків.
Сьогодні чесні цифри сигналізують про лихо в
Україні. Відреагувати на ці сигнали в інтересах
переважної трудової більшості, а не в інтересах
вітчизняного і зарубіжного капіталу, здатні лише
ліві партії. Якщо народ не підтримає ці партії на
майбутніх виборах, то голодування, скільки б їх не
було у майбутньому, не зупинять неухильного падіння
нижче позначки <52 мільйони> чисельності
перебуваючих на білому світі громадян України.
---------------- Na glawnuju stranicu / To main page W nachalo razdela
Sinonimy kl`uchewyh slow: dialekt
Counter: .
(Wystawit` kak: / To expose as:
http://aravidze.narod.ru/s2/dialekt.htm ,
http://www.geocities.com/sekirin1/s2/dialekt.zip .
)
Po pros`be komandy poddervki ot www.hotlog.ru:
http://www.hotlog.ru/cgi-bin/hotlog/buttons.cgi
