Світлана ГАРАЖА
ДEМОКРАТІЯ І "ДEМОКРАТІЯ"
Товариш (Київ), 1999, N 1
Наприкінці листопада газета <Известия>,
найреспектабельніше з <демократичних> видань Росії,
опублікувала досить панічний лист двох підприємців,
кандидатів економічних наук. Авторів дуже непокоїть
та обставина, що занадто велика частка виконавчої
влади зосереджена сьогодні, на їхню думку, в руках
<члена ЦК КПРФ Юрія Маслюкова, ставленика ВПК, у
минулому - <принца Держплану>. Зазначивши, що після
кризи і/серпня <планована катастрофа не відбулася>,
підприємці констатують: <Тепер вже зрозуміло, що
спад і зниження рівня життя не досягли точки
кипіння, що взимку не буде перебоїв з опалюванням,
і міста не сядуть на продовольчі картки. Не
доведеться терміново евакуйовувати людей з
Півночі>. То й слава Богу, подумає кожна нормальна
людина. Однак автори листа думають інакше.
<Безумовно, - пишуть вони, - це перемога Маслюкова,
але чим вона обернеться для демократичного процесу
в Росії? Чи потрібна нам така перемога?>.
<Нам> - це, даруйте, кому? Хто, крім адептів
сьогоднішнього <демократичного процесу>, може
жалкувати, що <не доведеться терміново
евакуйовувати людей з Півночі>? Звичайно, настільки
неприхована черствість шокує. Але це зовсім не
поодинокий випадок. Відома російська діячка, голова
партійки <Демократический союз> Валерія
Новодворська, удостоєна, до речі, 1996 року
української премії імені Пилипа Орлика <за видатні
досягнення в демократизації суспільства> рішенням
журі, очолюваного головою Демократичної партії
України В. Яворівським (просто в очах рябіє від
надлишку <демократичних> самоназв), на траурних
зборах пам'яті Г. Старовойтової вигукнула: <Треба
довести справу до того, щоб за самою тільки
підозрою в належності до комунізму людей тягли до
суду! Світова громадська думка повинна знати, що
Єльцина усунено від влади, що при владі комуністи!
Ніякої гуманітарної допомоги Росії! Ніяких
договорів і угод з нею про вихід з кризи!>. Ще одна
<доброзичливиця>...
Хай голодним не надають <гуманітарної
допомоги>, хай замерзають <люди на Півночі>, хай не
буде <виходу з кризи>, однак хай не зупиняється
<демократичний процес>. Це словечко <хай>
запам'яталося також в одному зізнанні М. Горбачова:
<Я розчарувався в Гайдарі. Те, що Гайдар ішов на
реформи за будь-яку ціну, цинічно. На зауваження,
що це залишить мільйони людей без роботи і
зруйнуються сотні і тисячі підприємств, він сказав:
<Хай>. Це не політик, а калькулятор, тільки у
вигляді людської подоби>.
Політики <у вигляді подоб людських> так
вчепилися за термін <демократія>, що від цього
великого поняття вже відсахнулися люди. У вересні
на сторінках тих самих <Известий> один з провідних
російських соціологів, директор інституту
соціології парламентаризму Н. Бетанелі визнав:
<Сьогодні люди кажуть: біс із нею, з цією вашою
свободою слова, навіщо вона мені при моїй
страхітливій злиденності. І це - масовий настрій>.
1994 року світові інформагентства розповсюдили два
повідомлення, в яких фігурувала Україна. В одному з
них зазначалося, що за мінімальним прожитковим
рівнем Україна, яка посідала 1987 року за цим
показником 31-е місце у світі, відкотилася на
135-е, залишивши позаду лише Мозамбік, Танзанію,
Чад, Сомалі і Бутан. Це - жахливе повідомлення, за
яким - трагедії мільйонів людей, мільйонів сімей...
Друге повідомлення надійшло від відомої
організації <Фрідом хаус>, що базується в
Вашингтоні. Ця організація пильно відстежує, що
відбувається у світі з демократією (саме вона
<відстежила> 1996 року <особистий внесок у розвиток
демократії> президента Л, Кучми, за що й вручила
йому свою нагороду). То ж, 1994 року <Фрідом хаус>
сповістила світові, що кількість країн з
демократичним режимом зросла зі 108 до 114, бо
поповнилася шістьма новими державами, а саме:
Гвінеєю-Бісау, Мозамбіком, ПАР, Малаві, Україною й
Гаїті.
Досить згадати два ці африкансько-українські
ряди, щоб зрозуміти, чому в Україні так само, як і
в Росії, люди кажуть: біс із нею, з цією вашою
свободою слова! Це небажане протиставлення
спричинене саме тим, що в народній свідомості
зафіксувалося: величезні непередбачувані біди
потрібні були для здобуття всього лише кількох
політичних свобод, які виявилися до того ж досить
ефемерними.
Факт залишається фактом: у сфері прав людини,
незважаючи на всі вихваляння <демократів>, здобутки
виявилися незіставно малими порівняно з втратами.
Права людини, як відомо, діляться на політичні,
соціальні, цивільні, культурні. Величезний комплекс
прав, що входять до перерахованих груп, За
Радянської влади було не просто проголошено, а й
гарантовано державою. Відомі дефекти радянської
системи у сфері прав політичних треба було б
коригувати, максимально оберігаючи від руйнації
потужний наробок усіх інших прав людини. Це
завдання було б цілком здійсненим, якби гучно
афішована <демократизація>, не виявилася
всього-навсього пропагандистським прикриттям, яке
відволікало увагу від зовсім іншого процесу -
головного, заповітного, який не проголошувався до
пори до часу відкрито. Процес цей - капіталізація.
А капіталізація, тим більше в нашому злодійському,
нахабному, дикому варіанті, неминуче тягла за со
бою грандіозне порушення прав людини праці, які так
копітко, протягом багатьох десятиріч нарощувала і
забезпечувала Радянська влада; <Хай!>- байдуже
сказали, споглядаючи це, всілякі гайдари.
Крім перерахованих вище груп прав людини,
виділяють ще так звані елементарні, тобто природні,
що само собою зрозумілі, права. Найважливішим з них
є право людини на життя. Право на життя названо
найпершим з усіх прав, перерахованих у Загальній
декларації прав людини, 50-річчя від дня прийняття
якої Генеральною асамблеєю 00Н широко відзначалося
10 грудня в усьому світі.
Українські політики, українські ЗМі також
масово відгукнулися на цей ювілей. Хоч і неохоче,
хоч і скоромовкою, та більшість з них перерахували
втрати в правах людини за роки незалежності (без-
робіття, крах медичного обслуговування, невиплата
пенсій і зарплат, дитяча безпритульність, загроза
особистій безпеці громадян через невпинне зростання
злочинності тощо). На цьому тлі просто недоречними
здавалися та погорда і навіть пиха, з якими
робилися заяви про успіхи в демократизації в
розбудові правової держави.
Багато <демократичних> ЗМІ не без зловтіхи
згадали, що СРСР і УРСР у числі восьми держав не
проголосували тоді, 50 років тому, за Загальну
декларацію прав людини. При цьому не уточнювалося,
що ці вісім держав не проголосували <проти>, а
<утрималися>. Утриматися при голосуванні за
документ не означає відкидати його. СРСР наполягав,
по-перше, на введенні в документ прав націй на
самовизначення (чому б тут, здавалося, зловтішатися
сьогодні національно-демократичній пресі?) і,
по-друге, на тому, щоб Загальна декларація не
тільки перераховувала права людини, а й містила
положення про необхідність їх законодавчого і
матеріального забезпечення (хіба сьогодні, коли
пустим звуком стали конституційні права, не
підтверджується абсолютна правота по зиції
делегацій СРСР і УРСР?).
Голова профільного комітету Верховної Ради
Геннадій Удовенко на спеціальній прес-конференції,
присвяченій 50-річчю Загальної декларації, заявив,
що найскладнішою проблемою в забезпеченні прав
людини в Україні є <низький рівень правової
культури громадян>. <Ми крокуємо до правової
держави, - сказав він, - а психологія людей
запишається рабською, оскільки за радянських часів
вони від народження до смерті були дітьми держави і
звикли, що за них все вирішують нагорі>.
Хоча б раз хто-небудь з <демократів>,
наприклад,той же волелюбний пан Удовенко, доступно
пояснив, що ж поганого було в тому, що наша держава
брала на себе турботу про наших дітей, про наше
здоров'я, про наших любих стареньких, про нашу
освіту за обраним нами, а не державою, профілем...
В один день з прес-конференцією Г. Удовенка в
Парижі під час відкриття урочистостей все з того ж
приводу півстолітнього ювілею Загальної декларації
прав людини Верховний комісар 00Н з прав людини
Мері Робінсон зізналася, що була приголомшена, коли
ознайомилася з результатами дослідження, згідно з
якими тільки 7 відсотків населення планети знають
про існування цього документа. Чи варто, пане
Удовенко, кривдити свій народ, звинувачуючи його
<в рабській психології>, якщо мільярди людей, не
обтяжених <радянським минулим>, також не мають
поняття про свої права, проголошені Загальною
декларацією? Нічого хорошого в цьому, звичайно,
немає, але до чого тут Радянська влада? <Мину- ло
50 років, - сказала пані Робінсон, - а у світі не
стало мен- ше насильства>...
Якщо повернутися до розмови про <право на
життя>, то Україні радше треба було б відзначати
50-річчя іншого документа 00Н, прийнятого за день
до голосування стосовно Загальної декларації прав
людини, тобто 9 грудня 1948 року. Йдеться про
документ під назвою <Конвенція про запобігання
злочину геноциду та покаран- ня за нього>. Геноцид
- це дії, здійснені з наміром знищити будь-яку
національну, етнічну, расову чи релігійну групу. У
Конвенції спеціально наголошено, що <геноцид не
зводиться лише до вбивства, злочин може бути скоєно
й іншим способом, не пов'язаним з убивством>.
У повен голос про геноцид свого народу з боку
режиму, що обслуговує інтереси доморощеного і
світового капіталу, уже говорять депутати лівих
фракцій Верховної Ради України. А Держдума Росії в
постанові Nа 2317-П ГД від 20 березня цього року
визнала як незаперечний факт, що в Росії
здійснюється політика геноциду. Спочатку це була
страшна здогадка, що базувалася на пророчих заявах
деяких вчених і політиків. З роками версія,
підтверджувана фактами і невблаганною статистикою,
стала переконаністю.
У доповіді <Бідність перехідного періоду>,
підготовленій цього року Програмою розвитку 00Н
(ПРООН), зазначається: <Колишній Радянський Союз і
Східна Європа- це єдиний регіон у світі, де
тривалість життя значно скоротилася упродовж 90-х
років. Через соціально-економічний стрес у деяких
частинах регіону колишнього СРСР спостерігається
приховане голодування, коли кількість передчасних
смертей перевищує їх загальну кількість у період
голодоморів>.
Подумати тільки, без революцій, без війни і
без загрози війни, одними лише <демократичними>
засобами вдалося домогтися таких відчутних
результатів. <Набагато жахливіше від злиднів, -
пише великий російський сучасний письменник
Валентин Распутін, який залишився зі своїм народом,
- психічний надлом від занурення Росії в
протиприродні умови, знецінення і позбавлення
людини мети. Тут причини епідемії самогубств,
безпритульності, кочівництва, пияцтва, хвороб і
тихих нерозкритих смертей - від нічого, під тужливе
завивання душі. Анітрохи не сумніваюся, що і це
передбачалося <реформаторами> заздалегідь>.
<Хай!> - кажуть про народні страждання
сьогоднішні <демократи>, узагальнений портрет яких
гранично зрозумілий. Ленін, як завжди, має рацію.
Буржуазна демократія, писав він, є <вузькою,
урізаною, фальшивою, лицемірною, раєм для багатих,
пасткою і облудою для експлуатованих, для бідних>.
Нам не треба рости до вивчення і сприйняття
буржуазної демократії. Ми вже давно її, фальшиву і
лицемірну, переросли. Нам треба рішуче відновлювати
і вдосконалювати на новому витку розвитку
демократію соціалістичну, у якої було стільки
доброти до людей праці і було, ніхто не заперечує,
ще безліч огріхів.
Iсторія дає нам шанс повернутися до
соціалістичної демократії найдемократичнішим (без
лапок) шляхом - зробити наступного року правильний
вибір під час голосування за Президента України. А
після цих виборів претензії висувати доведеться
тільки до себе. Досить було часу і досить принесено
вже жертв, щоб побачити і відчути різницю між
демократією і <демократією>.
Хай Новий рік принесе нам право, не
передбачене ніякими деклараціями, - право на
гордість! Ми повинні повернути собі право - з
чистим сумлінням гордитися своєю роботою, своїми
друзями, своїми ідеалами, своїми дітьми, своєю
країною.
---------------------------
* Олeксандр СОЛЖEНІЦИН: <Скільки ми вжe чули про
утискування прав у Білорусії - й ані пари з вуст
про такe самe в Україні., про набагато гіршe у
Казахстані, - а на самих сeбe озирнутися б: нeвжe
мільйони російських громадян мають рeальні права?!
Що ж ви про них нe вигукнeтe?>.
* <СОВЕТСКАЯ РОССИЯ>: <Мадам Олeна Боннeр
розмірковувала на тeлeбачeнні про головнe
досягнeння дeмократії: можливість голосувати нe за
одного кандидата, як було ранішe, а за будь-якого з
кількох. І, мабуть, розуміючи, що у тeлeглядачів
виникнe запитання, а як жe щастя - тобто хороша
робота і зарплата, здорові, нагодовані і добрe
одягнeні діти, приємнe спілкування з друзями,
культурні заняття й відпочинок, можливість
бeзкоштовно вчитися і відчувати сeбe рівним нe біля
виборчої урни раз на кілька років, а щохвилини на
роботі й у натовпі, - мадам запропонувала кожному
викручуватися самому, процитувавши для цього чужу
прeмудрість: "Щастя хочeш - щасливим будь!">.
* <СОВЕТСКАЯ РОССИЯ>: <На відміну від фа шистського
геноциду, нинішній незмірне небез печніший.
По-перше, тому, що він має прихований характер,
мета його не декларується, його організа тори,
натхненники й виконавці настільки надійно
закамуфльовані, що їх ніби й немає. По-друге, він
здійснюється не примітивними методами прямого
знищення людей, а у <режимі, який протікає досить
в'яло>, шляхом постійного погіршення життєвих умов
до рівня, що забезпечує стабільне вимирання
населення. Нарешті, по-третє, сучасний геноцид має
наймогутніше інформаційне забезпечення. Пре са,
радіо і телебачення прикривають (свідомо чи
несвідомо) те, що відбувається в країні, густою
завісою з брехні про радянське минуле й брехні про
<інтеграцію до світової економічної системи>, а
також незліченними розважальними іграми і шоу.
Внаслідок цих особливостей сучасного геноциду
більшість людей його не помічають, і лише неупе
реджена статистика фіксує безпрецедентне фізичне та
інтелектуальне ослаблення народу>.
---------------- Na glawnuju stranicu / To main page W nachalo razdela
Sinonimy kl`uchewyh slow: demodemo
Counter: .
(Wystawit` kak: / To expose as:
http://aravidze.narod.ru/s2/demodemo.htm ,
http://www.geocities.com/sekirin1/s2/demodemo.zip .
)
Po pros`be komandy poddervki ot www.hotlog.ru:
http://www.hotlog.ru/cgi-bin/hotlog/buttons.cgi
