РОЗДІЛ X.
`
Перед рішучим виступом.
`
1. Рукавичку кинено. - 2. Покірність чи бунт? -
3. Лінію намічено. - 4. Всеукраїнський військо-
вий З'їзд. - 5. Остання спроба. - Настрій старого
Київа.
`
1. Рукавичку кинено.
`
Професорська буржуазно-кадетська уря-
дова комісія виробила й представила Тим-
часовому Правительству такі мотиви одки-
нення українських домагань:
`
Насамперед Правительство сумнівається,
чи можна Центральну Українську Раду вважа-
ти правосильною в змислі признання за нею
компетенції висловлювати волю всього насе-
лення тих місцевостей, які Центральна Рада
бажає включити в теріторію будучої України.
Тому, що Рада не вибрана шляхом всенарод-
нього голосування, Тимчасове Правительство
не може признати її виразницею правдивої
волі всього українського народу. Через те
Тимчасове Правительство признає, що як з
формального боку, так і з фактичного справу
`
188
`
установлення автономії України можуть по-
рішити тільки Установчі Збори.
`
З цього погляду для Тимчасового Пра-
вительства було-б тяжко видати якийсь акт
у справі автономії України, бо сей поступок
мав би випереджуюче значіння. Крім отого
видання акту прінціпіального значіння, без
докладного означення змісту поняття авто-
номії України, могло-б повести до ріжнород-
них теріторіальних і инших непорозумінь.
`
Отсe відмовне рішення в справі видання
акту про автономію України пршняло Тим-
часове Правительство _одноголосно_.
`
Так само Тимчасове Правптельство при-
знало, що воно не має права установляти
новий адміністративний лад України з ви-
діленням в її теріторіальнпй склад 12 гу-
берній і утворенням окремих комісарів, бо
тим самим наперед розв'язувало-б справу
будучого ладу України, котра на думку Тим-
часового Правительства цілком належить до
компетенції Установчих Зборів.
`
Щодо справи самостійного українського
війська - Тимчасове Правитeльство признало
можливим тимчасове порішeння сeї справи
тільки в тім об'ємі, в якім се означив міністер
війни в своїх заявах українськім організаціям
у Київі.
`
Приймаючи 'таке рішення в справі прeд-
ложених українською делегацією жадань,
`
189
`
Тимчасове правительство підчеркує рівно-
часно, що воно признає національні
окремішпости та своєрідні умови життя
Україші й відповідну необхідність роз-
в'язки будучого ладу України, яка в пов-
ному об'ємі належить Установчим Зборам.
`
Правительство ці мотиви приняло й ого-
лосило.
`
Отже, справа стояла так.
`
Рішення було принято Урядом одно-
голосно, не виключаючи й соціалістів мі-
ністрів. Найвищий орган руської демократії,
Рада Робітничих і Салдатських Депутатів,
обіцяв не ставити перешкод вирішенню Уряду
й не поставив, - словом не обізвався на цю
постанову. Соціалістична преса навіть "За-
писку" одмовилась надрукувати, одмовилась
навіть "Новая Жизнь", орган М. Горького,
такого "прінціпіальиого" прихильника Укра-
їші. Буржуазна преса випровадила укра-
їнську делегацію тюканням і бурхливими
оплeсками зустріла відповідь свого Уряду.
А київська, місцева, найближча до нас, до
українців руська демократія також радісно
зааплодювала й однодушне винесла таку по-
станову:
`
"Об'єднанe засідання виконавчих комі-
тетів громадських організацій, ради робіт-
ничих депутатів, ради депутатів військ
київської воєнної округи й ради коаліцій-
`
190
`
ного студенства, вислухавши телеграму Тим-
часового Правительства у відповідь на де-
кларацію Української Ради, заявляв: твердо
стоячи на грунті порядку в Росії й на прін-
ціпах децентралізації та широкої автономії,
ми цілком прилучаємось до Тимчасового Пра-
вительства й усією силою свого авторітету
готові піддержати його точку погляду."
`
(Резолюція 16 червня н. ст. 1917 р.)
`
Ні одного прихильного, ні одного об'-
єктивного, тверезого голосу. Всі готові "усією
силою свого авторітету" піддержувати свою
націоналістичну, вперту засліпленість, усі
готові всіма силами триматись за своє стано-
вище панів і єдиних розпорядчиків долі й
життя всіх народів держави.
`
Цією відповідю українству було зроб-
лено виклик, кинено рукавичку. За Уряд
стояла (за виїмком большевиків) вся руська
демократія, буржуазія й чорна реакція. В
руках його була вся державна, військова,
адміністративна сила й влада. Українська ж
демократія мала тільки моральний вплив.
`
От на це й рахував Тимчасовий Уряд.
Що могли зробить українці, не маючи ніяких
реальних, ні фізичних, ні матеріальних сил?
`
2. Покірність чи бунт?
`
Дійсно, момент був грізний для всієї на-
ціональної справи. Ставилась на карту вся
`
191
`
сила й життєвість українського руху. Один
непевний крок і могла бути непоправима
поразка.
`
Кільки день Центральна Рада мала зранку
до вечора засідання.
`
Скоритисьі Ждати вирішення Установ-
чих Зборів? Це значить, - виявити своє без-
силля, свою непідготованість, це значить
обезсилити себе, знизити рівень руху, за-
тримати його розвій. Та й чи можна спи-
нити ці хвилі руху, які котяться з усіх
кінців України, з усіх шарів і кляс її?
Чи можна сказати розбурханій, весняній
стіхії нації: "стій, підожди до такого то часу"і
Чи не заллють, чи не зметуть вони й саму
Центральну Раду, коли вона схоче стати на
перепоні?
`
А з другого боку, якими ж силами бо-
ротись? Чим переконати можновладців, як
вирвати в них те, що може надати плано-
мірний, організований хід буянню стіхії?
Де ті сили, які можна б протиставити силі
всіх політичних, адміністративних і инчих
державних апаратів Правительства?
`
Так, ми могли в розпуці, в одчаю гукнути
на фронт, могли зтрусити його, прорвати,
віддати німцям. На це ми мали досить сили.
Обурене національне чуття українців-вояків,
а особливо нехіть і огида кожного салдата до
війни помогли б нам. Ми б зруйнували фронт.
`
192
`
Але що дала би нам і всій Росії така
акція одчаю? Розгром російської армії? від-
новлення Гогенцолернами дому Романових?
`
Може взяти тактику бойкоту російської
влади? Але ж чи мали ж ми сил на те? Чи
привело б це до нашої мети? Чи дало б
лад нашому краєві?
`
Бо наша мета як раз і була, дати най-
більшу, найкращу організацію Україні, про-
вадити революцію в організовашіх, про-
дуктивних формах. Наш рух іменно мав
служити скріпленню, побільшенню, органі-
зації сил. А сею тактикою ми як раз би
стали в суперечність до самих себе, до суті
свого руху.
`
Руські кадети, може, як раз на те й ра-
хували, коли відмовляли нам. Вони, може,
як раз і провокували нас на якийсь вибух
гніву, одчаю. Рахуючи на нашу безсилість,
вони, може, гадали, скористувавшись нашим
виступом, здушити нас. А коли не здушити,
то попхнути нас на компромітацію самих себе.
`
Отже треба було знайти таку лінію, яка
б здійняла ще на вищий щабель революцій-
ний дух мас, і разом з тим не внесла б
дезорганізації; яка б вела до здійснення на-
ціональних постулятів, і не викликала б
братоубийчої різні поміж руською й україн-
ською демократіями.
`
Завдання надзвичайної трудности.
`
193
`
І не диво, що ввесь Київ і вся Україна
з напруженням чекали, як вийде з цеї
сітуації провідництво української нації, -
Центральна Рада. Не диво, що біля будинку
Педагогічного Музею, де засідала Ц. Рада,
від ранку до вечора стояли юрби народу,
ведучи палкі дебати й дожидаючись рішення
Ради.
`
3. Лінію намічено.
`
Нарешті, почала вирисовуватнсь та ба-
жана лінія.
`
Ні бунту, ні покірности. Безупинна, не-
втомна організація сил. Організаційне, пла-
номірне переведення в життя підвалин авто-
номії. Революційно, але без вибухів самим
здійсняти поставлені вимоги. Не наражаючись
на отверту, фізичну боротьбу, виразно й
точно вияснити перед народом і всією Росією
свою позіцію.
`
І 16-го червня (н. ст.) Центральна Рада
винесла таку резолюцію:
`
"Обміркувавши відповідь Тимчасового ро-
сійського Правительства на домагання Укра-
їнської Центральної Ради й думаючи, що
признання права українського народу на авто-
номію відповідає його трудовим і національ-
ним інтересам, загальні збори Української
Центральної Ради, доповнені Українською
Радою селянських депутатів і Військовим
`
194
`
Українським Генеральним Комітетом, приз-
нали, що, відкинувши домагання Централь-
ної Ради, Тимчасове Правительство сві-
домо пішло против інтересів трудово-
го народу на Україні та проти пріпціпу
самоозначепня національностей, прого-
лошеного тим самим Тимчасовим Правитель-
ством. З огляду па те Центральна Рада при-
знала конче потрібним:
`
"1. Звернутися до всього українсь-
кого народу з закликом організуватися
та приступити до негайного заложення
фундаменту автономного ладу на Укра-
їні.
`
"2. Центральна Українська Рада вважає
потрібним негайно видати до українського
народу Універсал, котрий має вияснити істо-
тність домагань української демократії, пред-
ставленої Центральною Радою, а також ті
завдання, що стоять перед нею при будові
автономного ладу на Україні вкупі з иншими
національностями української землі.
`
"З. Загальні збори вважають, що Централь-
на Рада використала всі засоби, щоб увійти
в порозуміння з Тимчасовим російським Пра-
вительством з приводу проголошення прін-
ціпу автономної України та, принявши під
увагу, що стіхійний зріст українського руху
приймає все більші й більші розміри, що
відмова Тимчасового Правительства може
`
195
`
звернути сей рух на небажаний шлях, Укра-
їнська Рада постановила тепер ще з більшим
напруженням сил приступити до організації
й надання сьому рухові певного напряму,
щоб не привести краю й усієї Росії до анар-
хії та знищення завойовань революції."
`
4. 2-й Всеукраїнський Військовий З'їзд.
`
З цього вже випливало й відношення до
заборони 2-го військового З'їзду, З'їзд по-
винен відбуватися, ніби ніякої заборони не
було й не могло бути.
`
І треба зазначити, що як раз ця сама за-
борона як найкраще сприяла З'їздові. Керен-
ський легковажно, як дитина дмухнув у під-
палену солому, бажаючи загасити вогонь.
А він через те тільки дужче спалахнув. По
багатьох військових частях на фронті через
труднощі комунікації, та завдяки заходам
військової влади до українців-салдатів опові-
щення Українського Військового Генерально-
го Комітету про 2-й з'їзд не дійшли. Але, Ко-
рейський своїм наказом по армії з забороною
українцям їхати на таке-то число до Київу на
з'їзд як найкраще поінформував усіх. Зако-
ханий у себе, наївно вірячи в свій непере-
можний вплив у армії, він гадав, що цього
буде досить, щоб ніхто не поїхав.
`
Але цей з'їзд як раз повинен був пока-
зати йому, що історія, історичні події не
`
196
`
робляться впливами окремих осіб. Заборона
не тільки поінформувала, а ще й підігріла
нерішучих, освідомила несвідомих, виклика-
ла палке обурення й завзяття в свідомих і
привернула сімпатії широких салдатських
мас до українства. Ага, значить, українство
є щось, дійсно, гарне, коли Правительство
проти його.
`
Рідко яке Правительство має прихильність
і щире довірря в широких мас. Тільки тоді
воно може мати, коли маси не почувають
ніякого невдоволення, принаймні гострого,
Коли ж невдоволення є, то, чи винно в цьо-
му Правительство чи ні, воно перше, на яке
звертається нарікання мас. А коли до того
ще прилучається політика Правительства, на-
правлена не на інтереси народу, то нарікання
переходять у глибоке недовірря й обурення,
що й було з Російським Тимчасовим Урядом.
`
А особливо глибоко це недовірря пройшло
в українські салдатські маси. Українці най-
меньче почували сімпатії до війни, вони най-
меньче мали підстав віддавати своє життя
й здоров'я за невідомі, чужі й навіть ворожі
їм цілі.
`
А до того ще це самодержавне розпоря-
ження всіма народами, ця централістична
псіхологія руських, це зневажливе й панське
відпихання від активности.
`
Примушені Першим Військовим З'їздом
`
197
`
згодитись на часткову українізацію деяких
військових частин (до трьох корпусів), вій-
ськові власти ту згоду свою не виконували,
одмахувались од українців, дурили, затягали
відповіді. Укр. Військ. Генеральний Комітет,
спіраючись на цю згоду, розсилав відповідні
накази, заклики, робив певні заходи до здій-
снення; а руське військове командування ста-
вило всякі перешкоди, забороняло, не допу-
скало. Українці-салдати, порушені закликами,
хвилювались, засипали Генеральний Комітет
телеграмами, запитами, вимогами, докорами,
погрозами. Генеральний Комітет кидався до
Командування. Командування одсилало до
Міністра. Міністр до Головнокомандування.
Головне Командування до Командуючого
Фронтом. і так без кінця.
`
В результаті такої політики військові
части почали самі робити переформовування,
самі стали давати собі назви. З'явились
полки імени ріжних гетьманів і українських
діячів: "Полк Сагайдачного", "Полк Гонти",
"Полк Дорошенка" і т. д. Ці полки, сфор-
мувавшись по своїй волі, діставши право
буття самі від себе, вже до певної міри вва-
жали себе самостійними, непідлеглими за-
гальному розпорядку. Вони хотіли йти тільки
в українські корпуси на фронт. Але тих зна-
менитих "трьох корпусів" у дійсности не
було. Одмахнувшись ними з переляку, ро-
`
198
`
сійське командування не мало щирого ба-
жання, справді, утворювати їх. Через те не
було куди й відсилати ті полки. Це вносило
замішання й плутанину в справу пересування
й групування військ. Командування люти-
лось і обвинувачувало Генеральний Комітет
у тому, що він вносив дезорганізацію в
армію, що вмішувався не в своє діло. Полки
й салдати теж лютились і обвинувачували
Генеральний Комітет у бездіяльности, в бай-
дужости, в неумінню проводити справу.
Генеральний Комітет також лютився, робив
надлюдські усилля, переривався й намагався
якось розплутати плутанину.
`
До цього прилучалась ще загальна дез-
організація в армії. Часто Головний Штаб
не знав, що робив Фронтовий Штаб. Один
командуючий фронтом не вважав для себе
обов'язковим знати, що робилося на другому
фронті. Одні накази збивали другі. Зформо-
вані українські части без пуття ганялись з
місця на місце, нігде їм не було притулку.
Часто вони не мали ні зброї, ні муніції, до-
магались цього, "хлопотали" по всіх штабах,
канцеляріях, але нічого не діставали. Гене-
ральний Комітет не мав ніякої фактичної сили
її не міг розпорядитись ні одним патроном,
ні одною парою чобіт. Його, взагалі, не визна-
вало Російське Командування, вважаючи ціл-
ком приватною, самочинною організацією.
`
199
`
При таких умовах вийшла заборона з'їзду.
`
І цілком природно, що він з'їхався як
найкраще. На самому з'їзді, коли було під-
раховано кількість учасників з'їзду (2300
представників від 1,600.000 салдат), жар-
том було запропоновано послати вдячну
телеграму Кeренському за допомогу в скли-
канню такого численного, такого повного
з'їзду.
`
А всьому Тимчасовому Російському Уря-
дові та й усій руській демократії можна було
б послати подяку за те, що вони своїм від-
ношенням до відродження пригноблeної нації
підняли дух її до ентузіазму, до героїч-
ности, до самозабуття. Це - найкращий, ор-
ганізуючий, усвідомлюючий засоб для широ-
ких мас.
`
І недурно київська руська демократія
з такими напруженим побоюванням слідку-
вала за ходом засідань військового З'їзду.
Не дурно військова київська влада так на-
струнчено ждала якихсь виступів і так легко-
важно повірила провокації начальника київ-
ської міліції поручика Лєпарського*).
`
*) Поручик Лєпарський, очевидно, мав на думці
втягти київський гарнізон у сутичку з Військовим
З'їздом і таким способом ліквідувати це нове зло-
чинство українців. Для того він після одного а за-
сідань З'їзду вночі сповістив коменданта київської
округи, що український Військовий З'їзд виніс тайну
постанову захопити всі державні інстітуції в місті ->
`
200
`
Але цей факт найкраще ілюструє ту
атмосферу, яка утворювалась тоді в Київі
й у якій відбувалась робота З'їзду й Цен-
тральної Ради. Що дня виникали якісь нові
чутки, поголоски, насичували повітря воро-
жостю, пристрастю, непримиримостю. Дрібні
мітінги на улицях і круг будинків, де за-
сідали Ц. Рада й Військовий З'їзд, не спи-
нялись, переходячи часом у запальні сварки
між українцями й неукраїнцями.
`
І цілком натурально, що серед учасників
з'їзду настрій був піднесений, розпалений,
рішучий, який не раз вибухав у гострих
пропозіціях, промовах і вигуках на адресу
Уряду.
`
Але принята Центральною Радою лінія
твердо й рішуче переводилась і на з'їзді.
Не піддаватись ніяким провокаціям. Не по-
становляти нічого шкодливого для загальної
справи революції й оборони краю. Провадити
відродження нації неухильно, не зважаючії
ні на які перепони.
`
І одноголосно приймається така резолюція:
`
"Другий Всеукраїнський Військовий З'їзд
у складі 2308 делегатів з фронтів, тилу й
фльоти представників 1,600.000 озброєного
українського народу, обміркувавши позіцію,
`
-> й зробити переворот. Комендант не одважився без
докладної перевірки вжити рішучих заходів. А пере-
вірка виявила безсумнівну провокацію п. Лєпарського.
`
201
`
яку заняв Центральний Тимчасовий Уряд
щодо українського народу та Центральної
Української Ради, визнає:
`
1. Тимчасовий Російський Уряд цілковито
не розуміє національних відносин на Укра-
їні й не оцінює як слід великої зорганізо-
ваної та стіхійної сили пробуженої україн-
ської демократії.
`
2. Сим нерозумінням і сістематичним опо-
ром домаганням української демократії Тим-
часове Центральне Правительство загострює
національні конфлікти на Україні, перешко-
джає великій організаційній роботі україн-
ського народу й викликає анархістичні на-
строї серед населення ріжних національно-
стей, на Україні сущих.
`
Зважаючи на це, Другий Військовий З'їзд
постановляє:
`
1. Поставити на увагу Тимчасовому Росій-
ському Урядові, що коли він дорожить збе-
реженням здобутків революції по всій Росії,
а зокрема спокоєм і плановою організацією
народніх мас на Україні, то першим засобом
для сього є одміна постанови уряду в справі
домагань, які були представлені йому Цен-
тральною Українською Радою, й негайне приз-
нання тих домагань.
`
2. Пропонувати свому найвищому пред-
ставницькому органові - Українській Раді -
в сій справі до Уряду більше не звертатися й
`
202
`
негайно приступити до твердої організації
краю в згоді з національними меншостями,
- себто до фактичного переведення в життя
підстав автономного ладу яко єдиного спо-
собу врятувати Україну й усю Росію від без-
ладдя та загибелі.
`
З'їзд з свого боку забезпечує найактив-
нійшу й рішучу піддержку Центральній Раді
в усіх її заходах і кличе весь зорганізований
український народ одностайно й неухильно
виконувати всі її постанови."
`
І далі:
`
"Всеукраїнський Військовий З'їзд у справі
переведення підвалин автономії України в
життя вважає необхідним пропонувати Цен-
тральній Раді яко мога скорше скликати
теріторіальні збори для порозуміння з націо-
нальними меншостями й розгляду проекту
статуту автономії України.
`
"Всеукраїнський Військовий З'їзд у зе-
мельнім питанню на Україні цілком приєднюе
свій голос до постанов про земельну справу
Всеукраїнського Селянського З'їзду, що від-
бувся 28 травня - 2 червня сього року в
Київі, й усіма засобами буде підтримуватп
$ого постанови.
`
"Підтримуючи постанови 1-го Українсь-
кого Військового З'їзду про українізацію
війська, З'їзд доручає Укр. Військ. Ген. Ком.
як найскорше розробити детальний план укра-
`
203
`
їнізації війська й ужити всіх заходів для
негайного проведення його в життя.
`
"Визнати заходи Українського Військового
Генерального Комітету відповідними поста-
новам 1-го Українського Військового З'їзду й
працю для українського й загалом російсь-
кого війська корисною, за що висловлює Ген.
Комітетові щиру подяку.
`
"Щоб вища російська військова влада не-
гайно провела по всіх приказах затвер-
дження Українського Військового Генераль-
ного Комітету.
`
"Щоб усі звертання Українського Війсь-
кового Генерального Комітету до вищої росій-
ської військової влади визнавались і виповню-
вались нею обов'язково.
`
"Щоб надалі всі постанови Укр. Військ.
Ген. Ком. переводити в життя негайно."
`
І, нарешті:
`
"Всеукраїнський Військовий З'їзд, вис-
ловлюючи догану тим воякам-українцям, які
не корились постановам Українського Вій-
ськового Генерального Комітету й сим галь-
мували діло революції, вносили дезоргані-
зацію в українську справу, постановив: при-
кази Укр. В. Г. К. для всіх українців вояків
і українськіїх військових організацій від
сьогодня обов'язкові".
`
і кожна постанова приймалась майже од-
неголосно, з ентузіазмом, з непохитною рі-
`
204
`
шучостю здійснити ці постанови й примусити
других здійснити їх.
`
5. Остання спроба.
`
З'їзд тягся вже п'ятий день. Ми ждали
ще вістей з Петрограду. Було зроблено ще
одну останню спробу.
`
Центральна Рада вже не могла звертатись
до Уряду. Але за її відомом київська гу-
бернська рада об'єднаних громадських ор-
ганізацій на чолі з губернським комісаром
послала Тимчасовому Правительству телегра-
му, в якій, розповівши про настрій широких
українських мас у зв'язку з відмовою Прави-
тельства, про селянський і військовий з'їзди,
про організуючу ролю українства, вкінці го-
ворила:
`
"Для збереження на Україні й надалі
спокійного життя й можности планової пра-
ці для потреб армії губернський виконавчий
комітет уважає необхідним, щоб Тимчасове
Правительство як найскорше вжило рішучих
заходів, щоб заспокоїти населення України.
Український рух набрав великої сили, яка
безпереривно розвивається, через те його
дальшого ігнорування цілком не можна до-
пустити. Найкращим способом заспокоєння,
що мав би забезпечувати також інтереси ці-
лої держави, виконавчий комітет уважає по-
требу видання правительственного розпо-
`
205
`
рядку про найскорше скликання до Київа
осібної наради з представників Тимчасового
Правительства, національних і політичних
організацій і партій при умові, що Українці
дістануть відповідне представництво. Сій на-
раді треба поручити підготовлення для Уста-
новчих Зборів підстав автономії України та
взаїмних відносин України до цілої держави.
`
"Виконавчий комітет губернської ради
об'єднаних громадянських організацій на
своїм засіданню з дня 20 червня н. ст., яке
відбулося під моїм проводом, постановив
отсю свою одноголосну ухвалу довести до
відома Тимчасового Правительства та про-
сити найскоршої розв'язки порушеної тут
справи".
`
Але тої "найскоршої розв'язки" все не
було та й не було.
`
6. Настрій старого Київа.
`
А старий Київ кипів, гомонів, хвилював-
ся. Дозволю собі привести тут у виривках
трохи завеликий для цеї праці, але досить
вірний і об'єктивний малюнок тодішнього
часу, зроблений не-українцем, співробітни-
ком "Кіевской Мысли", (виразно неприхиль-
ної до українства) А. Бринським. Малюнок
улиць Київа з передодня військового З'їзду,
але характерний і правильний для всіх тих
днів.
`
206
`
"Минулого тижня хвилі українського на-
роднього руху піднеслися високо й круто.
Тимчасове Правительство передає домагання
Центральної Ради Установчим Зборам. Ке-
ренський не признав відповідним скликання
в даній хвилі українського війського з'їзду.
Сі два факти розхвилювали українство й ви-
кликали гучний і шумний приплив. У суботу
до пізньої ночі в Педагогічнім Музею відбу-
валося тайне засідання Центральної Ради.
Принято відому вже резолюцію. На неділю
на 11 год. з ранку в Троїцькім Народнім
Домі назначено відкриття українського з'їзду.
`
Був жаркий день. Хоч з ранку перейшов
дощ, але він не освіжив атмосфери. Входу
до Народнього Дому бережуть салдати й до
середини поки-що нікого не пускають. Дов-
кола - дуже величезні юрби салдатів-укра-
їнців, матросів у білих сорочках і тут та там
між тою юрбою, що комашиться мов мурав-
лище, окремі постаті горожан. Виясняється,
що відкриття з'їзду відкладається на 5 год.
попол., бо не всі ще делегати прибули до
Київа. А народ усе підходить - і знов сал-
дати, знов матроси. Багато офіцерства, деле-
гованого на з'їзд. Майже половина делегатів
- з бойовими нагородами на грудях, з геор-
гіями, з орденами; трапляються салдати,
груди котрих прикрашені всіма ступнями
георгієвських хрестів. Мимоволі любуєшся
`
207
`
рослими, поставними, вільними в рухах
матросами. Засмалені молоді люди видаються
вилитими з прегарної бронзи й загалом
мимоволі піддаєшся, мимоволі заражаєшся
настроєм, який тут панує.
`
Але настрій напружений. Навкруги -
летючі імпровізовані віча майже на цілім
просторі від Народнього Дому до Миколаївсь-
кого парку. Всюди - розмови про українські
справи, - гарячі, одушевлені, але ... - часто
переходять у роздражнений крик, трохи що
не взаїмні образи.
`
- Нас Московщина ранше душила! -
чути з одної юрби, - триста літ душила. І
тепер ваше Правительство не позволяє нам
зібратися, коли ми захотіли уладити своє
життя...
`
А доброволець Українець посто рубає без
надуми:
`
- Російська демократія проти нас!
`
- Позвольте, товаришу, - м'ягко пробує
хтось полемізувати, - я розумію, коли ви
ще говорите про буржуазію, але сором вам
говорити так про російську демократію...
`
- А чого ж ваша демократія мовчить? І
московське Правительство - чи не з демо-
кратії?
`
- Буржуазія скрізь є...
`
- У нас, на Україні, нема буржуазії. У
нас - одна партія, один народ.
`
208
`
- Російська демократія зовсім не проти
домагань Українців...
`
- А звідки ви це знаєтеє? - різко пере-
биває доброволець.
`
- А звідки ви знаєте, що демократія
проти вас?
`
Уже почулося роздражнення й люди
спішно або замовкають або розходяться. Укра-
їнці говорять сміливо, вільно й часто різко.
Ті, що з ними полемізують, почувають себе
змішаними: бо справу ставится так, що їх
обвинувачують трохи не в насильствах.
`
- Їм з'їзд став більмом в очах, а поль-
ський з'їзд дозволений? - говорить високий
український салдат - Чому нам не можна?
`
Крізь юрбу протискується гарно одягне-
ний, маленький повний пан. Витягнувшії
вперед руку з відтятим вказуючим пальцем,
він гаряче говорить сильним польським на-
голосом:
`
- Я вам скажу дуже коротко: польський
з'їзд скликується для того, щоб усадити ніж
у груди німцеві. А український з'їзд - для
того, щоб усадити ніж у спину великої ро-
сійської революції... Більше я вам нічого
не скажу!... - Він круто повертається на
каблуках і швидко йде від натовпу.
`
В одній юрбі підстаркуватий жид-ремісник
з Великої Васильківської пробує змагатись:
`
- Я так думаю, що всі називаються
`
208
`
"русскіє": і українці, й поляки, й жиди,
й вірмени - я уважаю, що все "русскіє"...
`
Іроничний сміх.
`
- А ви історію знаєте? - сиплеться на
його град питань.
`
- Ні, - змішано відповідав той, - історії
не знаю...
`
- Ну, то вперед довідайтеся, а потім го-
воріть ...
`
Той самий спір у другій юрбі. Обступили
російського ремісника.
`
- Та що ви говорите? Корінь "русскаго"
народу се українці, як хочете знати, а пів-
нічні народи се галузі...
`
І знову:
`
- А історію знаєте, читали?
`
- Читав...
`
- Ну, й багато-ж знаєте! Прочитайте ще!
`
Салдат великорос стоїть проти салдата
українця. Спорять і зачинають сердитися:
`
- Що ж то буде, - говорить великорос, -
всі зачнуть відокремлюватися, українці, Литва,
Сибір... Ви хочете всіх звідси вигнати...
`
- Товаришу! Ви говорите дурниці! Ви
не читали нашої програми.
`
- Які дурниці, коли я сам чув: і то
наше й то наше... Вчора на станції кри-
чать: "І станція наша!". Чому ми від вас
не відокремлюємося, а ви хочете від нас
відокремитися?
`
210
`
- Що?!-дивується українець.
`
- Я говорю: чому ми вас не кидаємо,
а ви хочете нас кинути?
`
Українець вибухає:
`
- Та йдіть собі, куди хочете! геть на
всі чотирі! Ми вас не тримаємо! Ще з-заду
дамо копняка!
`
Вибухав й великорос: важко дихаючи,
обидва міряють одне одного недобрими по-
глядами.
`
- Та ви не хвилюйтеся, товаришу!-
поволі відзивається великорос.
`
-Ну, й ви так само заспокойтеся!-
з притиском говорить українець.
`
І цілий день бурилося це людське морe
розхвильованих пристрастей. І думалося:
далеко ще до повної перемоги ідей соціа-
лізму...
`
Перед Музеєм також салдатське море.
Тут видаються карти вступу на з'їзд. Черга
почалася від 1-ої гімназії і тягнулася у діл
давньої стіни з залізними гратами.
`
- Ось тобі й заборонили з'їзд! Дивіться,
як народ іде хмарою! - весело говорить добре
збудований салдат, що обливається потом від
палячих промінів сонця.
`
Народ прибував. При вході до Музею
зібралася величезна юрба й ніяк не може
дістатися до середини. Величезний вестібюль
Музею гуде. Гомін відбиваеться відгомоном
`
211
`
десь нагорі від тисячі голосів, від тупоту
тисяч ніг військових людей, що входять і ви-
ходять. Під стінами за столами писарі без-
переривно пишуть сині членські карти й да-
ють пояснення... А нагорі засідає Військовий
Генеральний Комітет, куди приходять за
розв'язкою ріжних організаційних справ.
`
* * *
`
О 5-ій год. Народній Дім переповнений.
Величезна густа юрба лишається на вулиці.
Не всі делегати з синіми картами попада-
ють сюди, а тим, хто хотів би бути при-
сутним яко публіка, відмовляють:
`
- Добродію! Нема ні одного місця. Ось
повірте-ж.
`
І, дійсно, нема ні одного місця. Театр
з низу до гори залитий народом - салдати,
офіцерство, матроси. Одна суцільна маса,
густо збита. Коли зі сцени глянеш на га-
лерею й инші верхні місця, бачиш чорніючу
купу народу. Коли глянеш у партер - одне
салдатське людське обличчя. На сцені пре-
зідія. Голова Винниченко. Він досвідний,
умілий голова, - спокійно й уміло проводить
сим, незвичайним з огляду на скількість
народу вічем. Послух голові, дісціпліна -
взірцеві. Але й тут настрій напружений.
Ухвалюють, що буде віче, а з'їзд відкриється
в понеділок рано в городськім театрі.
`
212
`
- А дадуть театр? - питає хтось.
`
Його сусід усміхнувся й пе відповів ні-
чого.
`
На сцені один з перших ораторів віча -
людина в салдатській формі. Оратор почи-
нає говорити, але не знає добре української
мови. Чуються бурхливі протести. Від бе-
сідника домагаються пояснень: хто він? Він
пояснює: він почтово-телеграфічний урядник,,
родом з катеринославської губернії; просить
вибачення, що умови життя були такі, що
він забув свою рідну мову. У відповідь не-
суться палкі оклики. Віче ухвалює: Хай го-
ворить, як може, як уміє!...
`
Про що говорили на вічу? Про автономію.
`
- А чи буде з'їзд? - запитує бесідник.
У відповідь - бурхливі оплески.
`
- Ось і відповідь! - закінчує бесідник.
`
- Кeренський не міг заборонити з'їзду!
`
- Попросіть Кeренського, - хай він сам
прийде сюди, хай почує від нас, чого нам
треба!...
`
- Ми вільний народ! і ні Кeренському,
ні Тимчасовому Правительству, себто росій-
ському народові й нікому иньшому не
вдасться спинити вільний народ!...
`
- Як народ захоче, так і уладить своє
життя!...
`
Один з делегатів докладно оповідає, як
трудно, було йому дістатися до Київа на
`
213
`
з'їзд: усюди робили перепони, на кождій
станції пропонували вернутися назад.
`
- Лекше було мені в Карпатах насту-
пати, - говорить офіцер, - ніж приїхати зі
Пскову до Київа.
`
А коли одну групу спинили в однім
місці й бесідник спитав їх, чи їдуть вони
дальше, отримав відповідь:
`
- Часу не гаємо, їдемо в Київ!
`
- Отже з'їзд повинен відбутися. Се нe
буде дезорганізацією. Дезорганізація буде
тоді, коли з'їзд не відбудеться!...
`
- Розв'яжім українську справу тепер;
вони запихають її то сюди то туди в ріжні
кутки. Коли не розв'яжемо, -.скажуть, що
боїмося!...
`
* * *
`
Сильно гудів з дзвіниці Софійського со-
бору дзвін "Рафаїл" і сквапливо сипав звінкі
дрібні звуки збір малих дзвонів. Уся площа,
яка вже потонула в присмерках вечера,
уявляла незвичайний вигляд. Десятки тисяч
народу заповнили її - від Софійського со-
бору до Михайлівського монастиря. У самого
пам'ятника Хмельницького відслужено моле-
бень. Український полк гетьмана Богдана,
як один чоловік, упав па коліна. Стала
навколюшки й публіка. У сумраці блискала
щетина сталевих багнетів над головами во-
яків, що стали навколюшки...
`
214
`
А потім почулися пристрасні промови.
`
- Брати-Українці! Ви вже присягли
раз... Присягнемо-ж ще, що без автономії
нашої Неньки-України не вернемося до своїх
частей!...
`
- Присягайте-ж!
`
- Присягаємо! - й повітря затряслося
від однодушного оклику, що вирвався із
грудей...
`
Гучно встали на ноги. Почулася в тем-
ноті команда й гучно стало переходити во-
яцтво. Полилася пісня:
`
- ... "докажем, що ми браття козацького
роду"!
`
- ... "ще нам браття-козаки, усміхнеться
доля"...
`
- ..."душу, тіло ми положим за свою
свободу"...
`
На темнім небі засвітилися великі ясні
зорі. Виразно відбивався темною бронзовою
купою Богдан на коні з піднесеного була-
вою...
`
І здавалося, що тисячолітні київські ву-
лиці смутно згадують якийсь давній-давній
сон"...
