Дмитро ЧОБІТ
Оксамитове шахрайство у Вeрховній Раді України
Товариш (Київ), 2000, N 16-20
Найдужче кричить: <Лови злодія!> - сам злодій.
Народна мудрість.
Як в українському парламенті утворилася більшість?
Чому Леонід Кучма весь час говорить, що та
більшість здатна існувати лише <під сокирою>? Від
громадськості приховують справжні причини і методи
перевороту у Верхівній Раді. Потаємні сторони
парламентської кризи грунточно дослідив публіцист,
народний депутат, наш постійний автор Дмитро Чобіт.
У його роботі, скорочений варіант якої ми
пропонуємо читачам у кількох подачах, таємне стає
очевидним. Отже, 21 січня цього року заступ ник
Голови Верховне/Ради Віктор Медведчук оголосив в Ук
раїнському домі, що О. Ткаченка та А. Мартинюка
усунуто з посад внаслідок поіменного голосування
підписами 238 на родних депутатів.
СТРИЖЕНЬ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ КРИЗИ (N 16)
Стрижнем парламентської кризи січня-лютого
2000 року стало усунення Олександра Ткаченка з
посади Голови Верховної Ради України. Причина
лежала на поверхні, вона проста і всім зрозуміла,
тому про неї слід було прямо і відверто сказати,
але цього не зробили - відкрита і публічна політика
не для теперішньої влади.
Після президентських виборів змінилася
ситуація в розстановці політичних сил у державі, а
відповідно й у Верховній Раді. На підтримку курсу
новообраного Президента України в парламенті було
штучно створено депутатську більшість, до якої, як
проголосили її керівники, записались 258 осіб.
Маючи, нарешті, створену під себе
парламентську більшість, Леонід Кучма, звісно, не
міг миритися з тим фактом, що Верховною Радою керує
Олександр Ткаченко - недавній конкурент на
президентських перегонах та нищівний критик його
руйнівного курсу. Зрештою, не могла довго існувати
і ситуація, коли є права більшість з лівим
керівництвом, - одне з двох мусило відійти; але
якщо взяти до уваги, що більшість не була створена
на засадах ідеологічної єдності або на основі
консенсусу політичних сил і що серед її учасників
перебувало немало прихильників О.Ткаченка і ще не
менше число супротивників Л.Кучми, то вона могла
стати тривалим об'єднанням лише у разі, коли б її
члени остаточно порвали зі спікером і примкнули до
Президента.
А для цього потрібна була дуже солідна акція.
Такою і став процес усунення О.Ткаченка з посади
Голови Верховної Ради України. Питання стояло: або
- або. Або більшість, або О.Ткаченко.
Оголошення 15 січня референдуму про довіру
Верховній Раді, тобто вже після проголошення у ній
пропрезидентської більшості, лише стимулювало
процес.
Справа усунення з посади Олександра Ткаченка
стала однією з найважливіших, але далеко не єдиною
причиною глибокої парламентської кризи в Україні.
із прого лошенням правої пропрезидентської
більшості у Верховній Раді України його ліве
керівництво в особі члена Селянської партії
О.Ткаченка і комуніста А.Мартинюка фактично
опинилося в опозиції. Тому не може бути жодних
заперечень проти права більшості обрати бажаних їй
керівників, і нічого тут не вдієш - більшість є
більшість. Але все можна і потрібно робити
легітимно - у суворій відповідності до Конституції,
законів і Регламенту Верховної Ради України. Якраз
цих основоположних засад, на думку багатьох, і не
було дотримано, що й призвело до драматичного
розвитку подій.
Першою конкретною дією, спрямованою на
усунення з посади О.Ткаченка, було подання в
порядку законодавчої ініціативи проекту Постанови
Верховної Ради України <Про внесення змін та
доповнень до Регламенту Верховної Ради України>.
Те, що цей проект викличе спротив лівої меншості
парламенту, не передбачити було неможливо. І якщо
керівники більшості, які неодноразово говорили, що
у її складі перебуває 258 депутатів, хотіли і
могли, то вони б забезпечили цивілізоване вирішення
всіх питань звичайним голосуванням, для позитивного
результату якого потрібно було всього 226 голосів.
Однак цим простим і демо кратичним шляхом чомусь не
йшли - пішли на остаточне загострення ситуації, і
не лише в парламенті, а й у суспільстві.
МАФІЯ? В ПАРЛАМЕНТI?.. (N 16)
З огляду на надзвичайну державну важливість
зачитаної 21 січня 2000 року на засіданні в Укра
їнському домі заступником Голови Верховної Ради
України Віктором Володимировичем Медведчуком
Постанови Верховної Ради України <Про відсторонення
від ведення пленарних засідань 20 та 21 січня 2000
року Голови Верховної Ради України О.М.Ткаченка та
першого заступника Голови Верховної Ради України
А.і.Мартинюка> коротко перерахуємо основні
порушення при її прийнятті шляхом поіменного
голосування підписами народних депутатів України.
I. Жоден законодавчий акт України, у тому
числі й Регламент Верховної Ради України, не
передбачає такого виду голосування, як <шляхом
поіменного голосування підписами>.
II. В.Медведчун оголосив, що
згадана постанова прийнята
на <вчорашньому засіданні Верховної Ради України
20 січня>.
Це твердження не відповідає дійсності з таких
причин:
Перша. На засіданні Верховної Ради України 20
січня цей проект постанови навіть не було включено
до порядку денного, а відповідно з неіснуючого
питання ніхто не міг прийняти жодного рішення.
Друга. Сам проект постанови <Про відсторонення
від ведення пленарних засідань 20 та 21 січня 2000
року Голови Верховної Ради України О.М.Ткаченка та
першого заступника Голови Верхов ної Ради України
А.і.Мартинюка> було зареєстровано в секторі
реєстрації законопроектів Верховної Ради України 21
січня 2000 року під ? 4322, тобто на день пізніше
від 20 січня - дня, в який, за твердженням
В.Медведчука, була прийнята сама постанова.
III. В.Медведчук твердив, що згадана постанова
Верховної Ради України прийнята <поіменним
голосуванням - 238 голосами>.
Це твердження теж не відповідає дійсності з
таких причин:
1. До спірного документа, який зареєстровано у
секторі реєстрації законопроектів під ? 4322 та у
протокольному секторі за ? 5258, додано не 238
підписів депутатів, а 258, на 23 підписних листах.
2. 21 підписний лист має чотири різні назви,
за кожну з яких відповідно підписалися 166, 31, 31
та 5 народних депутатів, що у свою чергу свідчить:
жоден з варіантів не набрав необхідної кількості
голосів - 226, це по-перше; а по-друге: не можуть
чотири різні назви належати одному і тому ж
документу; крім цього, два аркуші відрізняються від
інших підписних листів, вони не мали жодного
заголовка, а на них було 25 підписів.
3. Назва постанови не відповідає назві всіх
23 підписних листів.
4. Щонайменше три підписних листи (із
підписами ЗО народних депутатів) сфабриковані
шляхом зняття ксерокопій з інших документів, що
зменшує загальну кількість підписів із 258 до 218,
а якщо виходити із названої В.Медведчуком цифри у
238 підписантів, то їх кількість зменшиться ще
більше - до 208, і до того ж - у всіх чотирьох
варіантах, навіть якщо їх разом рахувати!
5. Серед підписів під проектом постанови,
зареєстрованої сектором реєстрації законопроектів
21 січня 2000 року, під N 4322 є немало таких, які
належать депутатам, що не були зареєстровані ні у
Верховній Раді України 20 січня 2000 року, ні в
Українському домі 21 січня і підписи яких, треба
думати, теж є підробленими.
Не зайве нагадати: наявність хоча б однієї
підробки в документі робить його недійсним. У
згаданій постанові не те що просто підробок на
зразок підчисток чи виправлень, а брутальних
фальсифікацій навіть підрахувати важко.
МАФіЯ? В ПАРЛАМЕНТІ?.. (N 17)
IV. Про наявність будь-якого документа можна
говорити, коли він насправді є в оригіналі. Однак
оригіналу постанови Верховної Ради України, яку
зачитав на засіданні в Українському домі
В.Медведчук, немає навіть там, де повинен бути
кожен прийнятий Верховною Радою України
законодавчий акт - у протокольному секторі
Верховної Ради. Там зберігається текст зачитаної
В.Медведчуком постанови і ксерокопії підписних
листів, значна частина яких є ще й підробленими. До
того ж - аж п'яти різних видів! Серед підписів
немає жодного оригіналу!
V. Станом на 1 березня 2000 року в державному
реєстрі законодавчих актів України постанови, яку
21 січня зачитав В.Медведчук та оголосив її
прийнятою, немає!
Підтвердження хоча б одного з зазначених вище
порушень спростовує тезу В.Медведчука про
<прийняття постанови>.
Таким чином, численні факти неспростовно
свідчать про те, що виголошена заступником Голови
Верховної Ради України В.Медведчуком на засіданні в
Українському домі Постанова <Про відсторонення від
ведення пленарних засідань 20 і 21 січня 2000 року
Голови Верховної Ради України О.М.Ткаченка та
першого заступника Голови Верховної Ради України
А.і.Мартинюка> є цинічно сфальсифікованим і
брутально сфабрикованим законодавчим актом України,
який не може мати жодних юридичних наслідків.
Ось на таку правову вакханалію оперся
В.Медведчук, зачитуючи 21 січня 2000 року неіснуючу
постанову Верховної Ради України зібраним у
колишньому музеї Леніна 240 народним депутатам
України та обгрунтовуючи цією фальшивкою своє право
керувати ними.
А днем раніше, 20 січня 2000 року, у сесійній
залі Верховної Ради України О.Ємець, Л.Кравчук і
Г.Удовенко по черзі оголосили з мегафонів про
прийняття шляхом поіменного голосування підписами
постанови Верховної Ради Українн про внесення змін
до Регламенту та про відкликання О.Ткаченка та
А.Мартинюка із займаних посад Голови і першого
заступника Голови Верховної Ради України. Про це ж,
із посиланням на депутатів, повідомили і засоби
масової інформації. Однак ні 20, ні 21 січня, як і
в усі наступні дні, ніхто з депутатів, журналістів,
а тим паче - громадськості цих <постанов> не бачив.
Їх не показували з банальної причини - підписів
катастрофічне не вистачало. Тому і користувалися
ксерокопіями у різних варіантах і врешті-решт самі
у своїй же продукції заплуталися. Відбулося все за
класичними правилами шахрайства - та шило вилізло.
Але як у такому разі називаються особи, які
привселюдно обманюють інших та підбурюють до
протиправних дійі До чого призвели їхні заклики? До
кризи в парламенті, яка несла в собі згубні
наслідки для всього суспільства. Нагадаю, що
тлумачні словники пишуть: <Навмисні дії проти
окремих осіб, організацій тощо з метою штовхнути їх
на згубні вчинки називаються провокацією>. А як
назвати навмисні дії, в основі яких лежить ще й
обман? То ж треба до цього докотитися президентам
країни і цілого світу під патронатом шахраїв! І
задля чого? України і її народу? А може й задля
чогось іншого? Вважаєте - чогось високого і
величного? Думаю, що помиляєтеся.
Прикро і сумно за Україну і за її проводирів,
які і зрячого до прірви доведуть; а у нас ще й люд
<незрячий> - осліплений однобічним <плюралізмом>.
Вищезгадані факти брутальних фальсифікацій
документа, який видавався за постанову Верховної
Ради України, свідчать не просто про обман,
вчинений якоюсь однією особою, а про цілеспрямовану
протиправну діяльність групи осіб, тобто про
злочинну шайку шахраїв (мафію), яка діє у стінах
українського парламенту. Підтвердженням цього є
інші факти фабрикацій, про що йтиметься далі.
А СУДДі ХТО? (N 17)
Про що свідчать викладені вище факти з приводу
першого в історії українського, і мабуть, світового
парламентаризму, голосування поіменними підписами
депутатів? Насамперед про те, що цей спосіб
потрібен шахраям. Саме про шахрайство і
фальсифікацію документів йшлося вище. І не просто
службових документів, а, якщо вірити Віктору
Медведчуку, Постанови Верховної Ради України <Про
відсторонення від ведення пленарних засідань 20 та
21 січня 2000 року Голови Верховної Ради України
О.М.Ткаченка та першого заступника Голови Верховної
Ради України А.і.Мартинюка>. Саме цією неіснуючою в
природі <постановою> Віктор Володимирович Медведчук
де-юре обгрунтував своє право вести засідання в
Українському домі як шістдесят п'яте засідання
четвертої сесії Верховної Ради України.
Фабрикація документів - справа буденна в
кримінальних колах, але фальсифікація постанови
Верховної Ради України, та ще й у парламенті і за
участю народних обранців! Нічого не скажеш: дико!
Чим не джунглі, де домінує закон сили й обману?
Дожилися. Щоб у Верховній Раді України таке
робилося, щоб самі прізвища депутатів стали
об'єктами спекуляційі Вміло зрежисована ситуація
призвела до того, що порядні і чесні депутати не за
власним бажанням перетворюються на заручників та
виконавців чужої волі, яка переспйує далеко не
благородні цілі. Хіба так можна будувати державу,
та ще й називати її правовою?
Навіть поверховий аналіз подій 20-21 січня у
Верховній Раді України показав, що новітня, чисто
українська, форма парламентського голосування
шляхом збирання поіменних підписів депутатів - це
шлях до зловживань та маніпуляцій волевиявленням
депутатів; це інструмент в руках шахраїв для
досягнення своїх корисливих цілей. Таким шляхом
чесні й відповідальні політики йти не можуть.
Фактів, які підтверджують те, що оголошена 21
січня 2000 року на засіданні в Українському домі
Постанова Верховної Ради України <Про відсторонення
від ведення засідань Верховної Ради України Голови
Верховної Ради України Ткаченка О.М. та першого
заступника Голови Верховної Ради України Мартинюка
А.І.> насправді є сфабрикованим документом,
предостатньо. Про це свідчать і додані до
<постанови> ксерокопії підписів депутатів. Якщо
явно сфабриковану постанову офіційно видали за
прийняту та здали її на постійне зберігання, то що
можна подумати про ті постанови, які оголошувались
через мегафони, що вони прийняті з допомогою
збирання підписів, але в сектор реєстрації
законопроектів самих підписів не подали? Серед них
- досить гучно розрекламована увечері 20 січня
координатором пропрезидентської більшості
Л.Кравчуком постанова про відкликання Олександра
Ткаченка з посади Голови Верховної Ради України. Де
ж вона тепер? Де розрекламовані по телебаченню
підписи? У сектор реєстрації законопроектів
Верховної Ради їх не здали, а отже, їх немає і в
протокольному секторі. Однак депутатам цей документ
за N 4318 від 21.01.2000 р. розданий, але у ньому
всього 159 підписів, якраз добра частина з них
<перекочувала> у вигляді ксерокопій в постанову про
відсторонення за N 4322 від 21.01.2000 р. Копії
підписних листів зроблені один до одного, лише
заголовки шахраї підмінили.
