Світлана ГАРАЖА
НЕБЕЗПЕКА САМОІЗОЛЯЦІЇ
Товариш (Київ) 1998, N 37
<Я осягнув головну й найсумнішу істину, -
написав цього року в газеті <Вечірній Київ>
письменник, лауреат Шевченківської премії Олександр
Сизоненко. - Нас ніхто й ніде не чекає. Брати
українці, прокиньтеся! Пильно погляньте туди, куди
ми так рвемося: там немає і не може бути місця
сильній, високоінтелектуальній і
високотехнологічній Україні. Нас хочуть бачити
жебраками... Так що відкиньмо шум і гамір з приводу
стратегічного місця в Європі. А тим більше - в
світі>.
Це одкровення письменника дисонансом
прозвучало на фоні нескінченних гучних вигуків про
<повернення України з імперської в'язниці в сім'ю
європейських народів> (В. Чорновіл), <додому, в
Європу> (І. Заєць), на фоні підкреслювання <своєї
європейськості> (В. Горбулін) і тієї обставини, що
<наша українська унікальність повинна бути
європейською> (І. Драч).
Думки, дуже схожі на думки Олександра
Сизоненка, хвилюють також видатного письменника
Вірменії Гранта Матевосяна: <Зараз, прокинувшись,
ми побачили, що стоїмо наодинці з усім світом, і
по-новому зрозуміли себе>. Далі Г. Матевосян пише:
<Без інтеграції з Росією Вірменії не вижити.
Духовно ми з нею тісніше пов'язані, ніж із
зарубіжними вірменами>.
Співвітчизник Г. Матевосяна відомий академік
Левон Мкртчян висловився ще виразніше: <Коли наші
розумники у Верховній Раді Вірменії звеліли
перекладати російські виступи депутатів вірменською
мовою, мовляв, ми не розуміємо по-російськи, я з
жахом подумав: що ж буде з нами, коли ми справді не
будемо розуміти по-російськиі>.
Видатний литовський актор Регімантас Адомайтіс
переконаний: <Модна сьогодні в Литві одностороння
культурна орієнтація на Захід неправильна. Ми
пов'язані з Росією тисячами духовних ниток. Нам не
можна забувати російську мову>.
У моїй книжковій шафі стоять дві книги -
<Здрастуйте діти!> і <Як живете, дітиі>
грузинського педагога Шалви Амонашвілі. Пам'ятаю,
як я <ганялася> за кожною з них. Це, як раніше
говорили, захоплююче читання. За радянського часу,
коли роботи нашого <Київнаукфільму> мали всесвітній
успіх, режисер цієї студії 3. Лосєв зняв світлий і
зворушливий фільм про Ш. Амонашвілі... Так ось,
згадані книги Шалви Олександровича були видані в
Москві російською мовою тиражем в 500 тисяч
примірників (!), і досвід Амонашвілі, вчителя
початкових класів, професора, доктора психологічних
наук, відразу став надбанням однієї щостої частини
земної кулі. А хто з нас знає, чим грузинський
педагог зайнятий сьогодні? Рік тому в пресі
промайнуло його висловлювання: <Грузинська школа
сьогодні занепадає. Вчительське життя затихло.
Тому, що перекрито основне джерело інформації. Ним
для Грузії була Росія. Адже російською,
найдоступнішою для нас мовою, створено величезне
літературне багатство>.
Нещодавно в <Літературній Україні> заступник
голови Спілки письменників України Володимир Дрозд
констатував: <Українська література за часів СРСР
була широко відома у всьому світі. Твори наших
письменників перекладалися багатьма мовами. і
навпаки - література інших народів перекладалася у
нас українською. Але змінилися часи. Ми опинилися
майже в повній духовній ізоляції>.
Конкретизуємо це висловлювання письменника,
навівши як приклад дані за 1975 рік. Того року
книги українських письменників було видано 48
мовами в республіках Радянського Союзу і 46 мовами
- в зарубіжних країнах.
Правду кажучи, я не можу зрозуміти, чому з
таким сарказмом у нашій національносвідомій пресі
згадується слово <загальнозрозуміла> стосовно
російської мови. Його обов'язково беруть в лапки і
подають в російському написанні. Російська мова
справді загальнозрозуміла. Ми володіємо чудовим
інструментом, благом, багатством - вже засвоєною
мільйонами людей російською мовою.
Наші <національно-свідомі> люблять наводити
для повчання закон Франції, прийнятий у 1994 році,
про вживання французької мови. Але Франція ухвалила
закон в нинішню інформаційну епоху, побоюючись
сьогоднішньої експансії (в тому числі через
американську маскультуру) англійської мови. Однак
якби на її території склалася двомовність або
багатомовність історично, упродовж минулих сторіч,
думається, Франція діяла б так само цивілізовано,
як Швейцарія, де функціонують чотири дeржавні мови,
або як Фінляндія, в якій дві державні мови. Інший
улюблений приклад наших <національно-свідомих> -
держава Ізраїль, яка відродила іврит і зробила його
державною мовою. Однак в ізраїльському кнесеті і в
ізраїльському суспільстві офіційними є дві мови -
іврит і арабська. Великій Індії вистачило розуму,
позбувшись англійського панування, залишити
англійську мову як офіційну, що функціонує нарівні
з хінді по всій території держави. У приєднаному
минулого року до КНР Гонконгу, де місцевий
кантонський діалект дуже відрізняється від
офіційної китайської, прийнято рішення про вільне
вживання трьох мов - китайської (<манда- рин>) як
державної, а також кан- тонської і англійської. У
сусідній з нами Молдові нарівні з дер- жавною
молдавською мовою функціонує, згідно з ухваленим у
1989 році законом, і російська в статусі мови
міжнаціонального спілкування...
Хотілося б, щоб і в Україні перемогли розумні
підходи. У проекті <Засад внутрішньої і зовнішньої
політики України>, запропонованому Соцпартією,
одним з базових положень є <державний статус
української мови і офіційний - російської>. Тобто
для російської мови в Україні пропонується
особливий статус. Він нижчий від державного, але
дає можливість використовувати російську мову в
офіційному листуванні, в документації і т.п.
Будь-яка пропозиція про надання російській
мові в Україні особливого статусу викликає злостиву
реакцію <національно-свідомих>. Об'єкти неприязні
відомі й незмінні. Їх два - прихильники лівої ідеї
та Росія. Хоча комуністи і росіяни були близькі до
співпраці з Рухом, який попервах змусив їх багато
про що замислитись, багато і що усвідомити. Ось два
свідчення про факти новітньої історії України, тим
об'єктивніші, що не належать представникам росіян
або лівих в Україні.
Відомий академік М. Жулинський, директор
інституту літератури, в інтерв'ю цього року
<Комсомольской правде> підкреслив: <Закон про мови
в 1989 році ухвалювала Комуністична партія України.
Ми й досі дотримуємось саме його>. А минулого року
відомий український прозаїк, лауреат премії Спілки
журналістів України Леонід Пастушенко відзначив у
<Літературній Україні>: <Ми ще не подякували
росіянам, що проживають в Україні, за підтримку в
референдумі 1 грудня 1991 року>.
Рух мав можливість наполегливо наводити мости,
запрошувати, закликати до свого гурту, терпляче
долаючи інерцію, опір, нерозуміння. Саме так
поводилася б будь-яка організація, яка прагне до
прийняття всім суспільством українських
національних цінностей. Однак агресивність і
злісність, що її виявляє Рух, були такі
непропорційно великі, такі неадекватні, що виникло
і дедалі більше посилювалось враження: антикомунізм
і русофобія потрібні самі по собі, незалежно від
долі української мови в Україні. Деяке надзавдання,
надмета полягали саме в цьому - у постійному
нагнітанні антикомунізму та русофобії.
Ще в 1994 році перед попередніми виборами до
Верховної Ради Борис Ілліч Олійник, комуніст,
переконаний при- хильник суверенітету України,
говорив в інтерв'ю <Правде>: <Боюся, що до влади
прийде така собі <національна еліта>. Боронь Боже,
якщо люди чутимуть тільки їх промови й обіцянки і
не замисляться: про що вони мовчать?>. Саме -
(<мовчать>. Про це ж писав професор С. Кара-Мурза:
<У політиці, заснованій на великих програмах
маніпуляції свідомістю, головні сенси полягають у
мовчанні, а слова - це відволікаюча <стрілянина>.
Реальна опозиція повинна розкопувати саме <зони
мовчання>.
Давайте, шановні читачі, уважно прочитаємо
фрагмент однієї з <великих програм маніпуляції
свідомістю>, розрахованої на десятиріччя. Можливо,
знайомство з нею підкаже, про що ж <мовчать>
вітчизняні русофоби й антикомуністи, усвідомлено
або неусвідомлено беруть участь в її здійсненні.
Йдеться про меморандум Ради національної безпеки
США 20/1 (NSC 20/1) від 18 серпня 1948 року, в
якому говориться: <Цілі США стосовно Росії постійні
й не залежать від того, в стані війни вони чи ні.
Беззастережні цілі: демонізація комуністичної
ідеології і нав'язування американської ідеології як
універсального світогляду; перехід в зону
американського впливу насамперед Балтійських
республік й України. Колишні радянські республіки
ніколи не повинні в майбутньому бути здатними до
економічної самостійності. Задля цього належить як
найперше заохочувати та ініціювати сепаратистські
рухи в Радянському Союзі... Не наша справа
замислюватися над внутрішніми наслідками, до яких
може призвести прийняття такого роду концепцій у
кожній країні>.
Справді <найсумніші істини> відкриваються при
<розкопуванні зон мовчання>. Україна повинна обрати
справжніх союзників і відмовитися від удаваних, щоб
не опинитись у повній ізоляції, за якою неминуче
настане занепад і деградація.
---------------- Na glawnuju stranicu / To main page W nachalo razdela
Sinonimy kl`uchewyh slow: samoizo
Counter: .
(Wystawit` kak: / To expose as:
http://aravidze.narod.ru/s2/samoizo.htm ,
http://www.geocities.com/sekirin1/s2/samoizo.zip .
)
Po pros`be komandy poddervki ot www.hotlog.ru:
http://www.hotlog.ru/cgi-bin/hotlog/buttons.cgi
